Реферат: Монополії і конкуренція

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як змова;

3) монополія, що грунтується на диференціації продукту.

Термін “монополія” походить від грецьких слів моно — один іpoleo — продаю. Тому, на думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип є монополією окремого підприєм­ства, або монополією продавця і називається абсолютною. Трап­ляє ться рідко.

Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) де­кількох крупних фірм, що дає їм змогу швидко здобути панів­не становище на ринку і отримувати високі прибутки. Таку ситуацію у виробництві і на ринку називають олігополією (від грец. олігос -мало, небагато). Справді, в економіці ро­звинутих країн типовим є домінування в окремих галузях 3-4 крупних фірм. Так, частка чотирьох провідних автомобільних фірм у національному виробництві Японії становить близько 70%, у Великобританії - майже 96%, у Франції - 99,8%. В олігополії криється небезпека переростання в монополію, ос­кільки їй властиві деякі риси монополій (наприклад, здійс­нює єдину цінову політику). Олігополію називають груповою монополією.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то цю ситуацію характеризують як мо-нопсонія (моно — один; опсонія — закупівля продовольства). Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія — на­явність невеликої групи покупців певного товару чи послуги.

Третій тип монополії пов'язаний з диференціацією продук­тів, наявністю їх специфічних властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу тому чи іншому това­ру. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

Процес монополізації (насамперед у формі групових моно­полій) набув у розвинутих країнах світу значних розмірів. Так, на початку XX ст. у США майже половина всього вироб­ництва всіх підприємств країни була зосереджена в руках 0,01 загальної кількості підприємств. У 1991 р. на 0,003 кількості підприємств припадало більше половини всього виробництва США. До числа гігантів у той період належали підприємства з виробництвом в 1 млн. дол. і більше. Нині такі підприємства відносять переважно до категорії дрібних. Мінімальний роз­мір обігу по продажах промислових корпорацій, які в 1990 р. увійшли до списку 500 наймогутніших, стан овив понад 1 млрд. дол. Ознакою монополізації економіки в сучасних умовах є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у ряді галузей. Так, якщо у США на початку XX ст. налічувалося 1600 автомобільних компаній, то в середині 90-х рр. їх стало 4, причому на 3 наймогутніші припадало 93,9% випуску авто­мобілів.

Крім перелічених типів і форм монополій, виділяють ще природну монополію, що є економічно доцільною. Вона утво­рюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, трубопровідного транспорту та ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава.

Паралельно з концентрацією та централізацією промис ло­вості і насамперед промислового капіталу аналогічні процеси відбуваються у фінансово-кредитній сфері. В основі концент­рації та централізації банківського капіталу лежать відповідні процеси, які здійснюються у межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перше, від розмірів промислових підприємств залежить маса привласнюваного ними прибутку, а отже, й величина г рошових капіталів, які у них вивільня ються, а потім зосереджуються в банках. По-друге, у великих підприємств зростає потреба в більших масштабах банківсь­ких операцій щодо видачі позик.

Процес монополізації капіталістичного виробництва супро­воджується посиленою концентраціє ю та централізацією бан­ківського капіталу, оскільки із зростанням масштабів промис­лових монополій і привласнюваної ними маси додаткової вар­тості у них вивільняється все більше грошових капіталів, які зосереджуються в крупних банках. Так поступово на зміну дріб­ним банкам прийшли банківс ькі монополії. Водночас лише ве­ликі банки мають змогу задовольняти потреби промислових моноп олій у кредитах. Отже, крупні банки є важливим факто­ром концентрації та централізації про мислового капіталу.

У сучасних умовах монополія в б анківській сфері посилю­ється внаслідок проникнення НТР у цю сферу. Зокрема, впро­вадження дорогих ЕОМ, перехід до системи електронних ра­хунків вимагає все більшого укрупнення банків. Крім того, зростає роль кредитно-банківської сфери в мобілізації заощад­же нь частини населення, в перерозподілі капіталів між галузя­ми, у зовніш ньому функціонуванні промислових, транспорт­них, торговельних монополій, у забезпеченні механізму дер­жавних позик і т.ін. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополізації у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, н априклад, у США в 1994 р. налічувалося близько 20 млн. підпри ємс тв, то кількіс ть банків становила лише близько 12 тис. В Україні у 1996 р. функціонували близько 215 банків. Банківські монополії - ц е об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у бан­ківській справі і привласнюють монопольно високі прибутки. Вони розвиваються у таких формах:

1) банківські картелі - угоди між крупними банками з метою проведення єдиної диві­дендної політики, встановлення однакових процентних ставок тощо;

2) банківські синдикати, або консорціуми, — угоди між декількома великими банками з метою спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, як правило, для випуску цінних паперів;

3) банківські трести — угоди між декількома крупними банками з метою об'єднання їх капіталів і спільного управління ними;

4) банківські концерни — угоди між формально незалежними банками під фінансовим контролем наймогутнішого з них за допомогою скуповування контрольно­го пакета акцій.

Їх різновидом є банківські групи, тобто сукупність банків, яку контролює одне акціонерне товариство, спеці­ально створене для скуповування контрольних пакетів банківсь­ких акцій. Вони отримали назву банківських холдингів.

Процес монополізації має позитивні і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінан­сувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і техноло­гію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а отже, при­стосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до струк­турних зрушень в економіці. Тому не дивно, що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами, науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об'єднань, консорціумів пов'язане насам­перед з реалізацією великих науково-технічних програм. Ство­рюються також корпоративні дослідницькі організації.

В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійс­нює експансію та чи інша монополія) стало формування торго­вельно-промислових комплексів, інтеграція крупних промисло­вих корпорацій з торговельними компаніями. У 80-ті рр така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.

Гігантські підприємства завдяки масовому виробництву мають змогу економити на витратах виробництва, забезпечувати споживачів дешевшими якісними товарами.

Негативною рисою монополізації економіки є передусім прак­тика встановлення монопольних цін. Покупці змушені купувати товари за вищими цінами, оскільки крупні компанії виготовля­ють переважну масу продукції.

Монополія гальмує науково-технічний прогрес. Це відбува­ється тому, що монополізація виробництва і збуту дає змогу крупним компаніям отримувати певний час високі прибутки, навіть не впроваджуючи нові досягнення науки і техніки у виробничий прогрес.

У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які дають найвищу віддачу, вилучаючи або істот­но зменшуючи при цьому інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва.

Монополії придушують конкуренцію — важливу рушійну силу економічного прогресу.

Конкуренція та її форми . Однією з рушійних сил розвит­ку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін “конкуренція” походить від латинського слова соnсurere, що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конку­ренція — це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Конкуренція — об'єктивний економічний закон розвинуто­го товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів вироб­ництва, прискорення НТП, впровадження нових форм органі­зації виробництва і систем заробітної плати тощо.

Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого кон­куренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.

На нижчій стадії розвитку капіталістичного способу ви­робництва (початок XVI — кін ець XIX ст.) панувала вільна конкуренція між власниками невеликих підприємств, які ви­робляли товари на невідомий ринок, у формі внутрішньогалу­зевої та міжгалузевої конкуренції. Вільна конкуренція зумо­вила розвиток концентрації та централізації виробництва і ка­піталу й на певному етапі (остання третина XIX ст.) привела до виникнення монополій.

На сучасному етапі конкуренція ведеться насамперед між гігантськими об'єднаннями, всередині них, а також між під­приємствами немонополістичного сектора економіки та різ­них форм власності. Її особливістю є те, що центр боротьби все більше переміщується зі сфери обігу у сферу виробницт­ва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціо­нальний рівні.