У силу того, що людина, по своїй природі істота духовно–матеріальне, вона споживає як матеріальні, так і духовні артефакти. Для задоволення матеріальних потреб він створює і споживає їжу, одяг, житла, створює техніку, матеріали, будинки, спорудження, дороги і т.п. Для задоволення духовних потреб він створює художні цінності, моральні і естетичні ідеали, політичні, ідеологічні і релігійні ідеали, науку і мистецтво. Тому діяльність людини поширюється по всіх каналах як матеріальної, так і духовної культури. От чому можна розглядати людини як вихідний системообразуючий фактор у розвитку культури. Людина створює і використовує світ речей і світ ідей, що обертається довкола нього; і його роль – це роль деміурга, роль творця, а місце його в культурі – це місце центра світобудови артефактів, тобто центра культури. Людина діє культуру, відтворює і використовує її як засіб для власного розвитку. Він архітектор, будівельник і житель того природного світу, що називається культурою світу, "другою природою", "штучно створеним" житлом людства. Це той світ реальностей, що на планеті Земля до людини не існував, реальність, що виникає, живе і розвивається разом з людиною і яка буде існувати доти , поки буде існувати людство.[7]

1.2 Моральне виховання, специфіка, методи і засоби.

Моральне виховання спрямоване на формування моральної свідомості, розвитку моральних почуттів і формування звичок, навичок морального поводження особистості. Моральне виховання починається в родині і продовжується протягом усього життя в різних навчальних закладах. Основними методами морального виховання: переконання, навчання, виховання. Таке виховання будується на засвоєнні і прилученні до національних норм і традицій, багатої духовної культури народу. Такими моральними нормами є повага батьків, любов до Родини, гуманізм і демократизм, як ідеали вільної людини і т.д. Засобами виступають методи спостереження, виховання, оцінювання. Тобто моральна діяльність особистості (поводження, учинки) [2].

Сама головна естетична виховна й освітня установка сучасних педагогічних систем, складається в задачі формування в чуттєво–емоційному світі. Вихованню в особистості здатності чути, називаної в естетиці естетичною чуйністю. Модель естетичного виховання – програма природної націленості на общєестетичний розвиток особистості, незалежно від вікових періодів. Занурення особистості в простір лінії, кольору, світла, звуку, руху, пластики, жесту, міміки, тобто всіх можливих структурних елементів художньої мови кожного з відомих сьогодні видів мистецтв – занурення в мистецтво бачити і чути, у мистецтво читати, рухатися, мистецтво уміння передати інформацію мімікою, жестом, рухами, поглядами .

Дійсно навіть короткий аналіз, зіставлення численних тепер уже програм по всіляких предметах художньо–естетичного циклу, природно підводить до необхідності у формуванні цілісної, гармонічної культурно розвитий особистості. Яка тягнеться до знання, відчуванню, збагненню історії художнього розвитку людства. Виявленню естетичних закономірностей і світоглядних смисложиттєвих значимостей духовного буття людей. Приведенню духовного буття особистості в згоду з раніше створеним. У прагнення, інтенцію удосконалювання уже відомого і відкриття, творення, утвору нового, невідомого, щоб постійно підтримувати гармонію між світом Природи і світом Людей.

1.3. Культура поводження й етикет. Головні правила етикету.

За багатовікову історію розвитку людської культури виробився ряд правил поведінки, що звичайно називають правилами гарного тону або правилами етикету.

Саме слово "етикет" – французького походження. Воно означає "ярлик", "етикетка", "церемоніал" (звід правил, що регулюють поводження) [5].

Склалося кілька видів етикету: військовий етикет (регламентуючий спілкування між воїнами); дипломатичний етикет (протокол); службовий етикет (правила ділового спілкування); сімейний етикет (взаємини членів родини).

Культура поводження й етикет – сукупність духовних цінностей, правил, норм і ритуалів, що регулюють характер взаємин між людьми і службовців для того, щоб полегшити людині входження в суспільство, зробити умови його спілкування з іншими людьми приємними і зручними.

Культура поводження складається з внутрішньої і зовнішньої культури людини. Внутрішня культура містить у собі моральні почуття (боргу, справедливості, любові, співчуття, патріотизму, доброзичливості і т.п.), моральні якості людини (вірність, увічливість, стійкість, мужність, принциповість, доброта і чуйність). Крім цього в неї входять його ціннісні орієнтації й установки на визначені моральні принципи й ідеали. Це принципи гуманізму, людської солідарності, працьовитості, соціальної рівності і справедливості і т.п., ідеали щасливого й осмисленого людського життя. Внутрішня моральна культура припускає також розвите почуття власного достоїнства і добру волю, тобто готовність надходити морально без тиску і примуса, безкорисливо[3].

Зовнішня культура поводження припускає знання правил і норм етикету, наявність навичок і умінь, а також бажання їм випливати.

Етикет – найважливіша частина зовнішньої культури поводження людини, що оформляє в систематизованому виді сформовані в суспільстві правила поважного і чемного поводження. Включає форми вітань і звертань, представлення і знайомства, поводження в гостях і будинку, у громадських місцях і на службі. Містить правила делікатного і тактовного обходження з навколишніми, манери триматися, удягатися, говорити і т.д. Спочатку етикет розглядався як звід правил поводження й обходження, прийнятих у придворних колах. В даний час тлумачаться в якості прийнятих у суспільстві культурних норм спілкування і поводження, службовців для полегшення людського спілкування і роблячи його комфортним і приємним [9].

Якщо в минулому етикет значною мірою був для вищих станів способом відгородитися від простих людей, що не відають про правила шляхетного обходження, а за надмірно строгим дотриманням вимог етикету дотепер може ховатися холодна недоброзичливість і неповага до людини "нижчого стану", то в умовах сучасного суспільства етикет стає усе більш демократичним, вільним і природним. Етикетні форми поводження наповняються моральним змістом і набувають сенсу повсякденного привітного, доброзичливого і поважного відношення до людей. До основних вимог етикету, що визначає тактикові повсякденних дій і вчинків, відносять: увічливість, галантність, люб'язність, коректність, терпимість, скромність, тактовність, обов'язковість, точність [4].

Час висуває зростаючі вимоги до професіоналізму і загальної культури особистості як активного учасника ділового спілкування. Культура людини визначається багатьма складовими. У тому числі її характеризує його зовнішнє поводження, обходження з навколишніми, манери, мова, стиль поводження в різних ситуаціях у кожнім конкретному випадку. Істотним показником зовнішньої культури людини служить знання їм і проходження нормам сучасного етикету.

2. Роль морального самовдосконалення у формуванні культури особистості.

Моральне і естетичне самовдосконалення особистості включає точне дотримання правил культури поводження. Воно так само припускає в першу чергу глибока повага людської особистості. Сутність людини, особливості його характеру, темпераменту, потреби, погляди, смаки, бажання виявляються в поводженні. Тільки по вчинках ми судимо про внутрішні спонукання, думки і почуття [6].

Поводження буває, умовно говорячи, двох видів: вербальне і реальне.

Вербальне поводження – наші висловлення, думки, судження.

Реальне поводження – це наші практичні дії і вчинки. У своєму поводженні ми звичайно орієнтуємося на визначені правила, керуємося тими або іншими моральними принципами, яким підкоряємо свої прагнення і вчинки. Однак не завжди знання моральних норм, прийнятих у даному суспільстві, відповідає поводженню людини. Часто люди знають моральні норми, але не випливають їм у своєму поводженні. Отже, наше поводження обумовлене тими моральними нормами і принципами, що регулюють відносини людей у суспільстві.

Відомо, що культура – це сукупність досягнень усього людства у виробничому, суспільному, розумовому, естетичному і фізичному відношенні. Основою всякої культури є повага до особистості людини [1].

Формування культури особистості необхідно. Це поводження людини відповідно до тих норм, що виробило і яким дотримує дане суспільство. Це визначені манери, прийняті способи спілкування, звертання до навколишньої, котрі як би підказують, як правильно і красиво поводитися в суспільстві, бути ввічливими і попереджувальним зі старшими, з жінками, розуміти, що пристойно робити в даній обстановці. Формування загальної культури особистості припускає визначену начитаність людини, більш–менш широке коло інтересів і знань, зовнішню охайність, доброзичливість, емоційну стриманість і, головне, високу доброзичливість [7].

Основою культури спілкування – є гуманне відношення людини до людини, співвіднесеність, зіставлення наших індивідуальних ролей зі світом "вічних", основних духовних, моральних цінностей Необхідно бути ввічливими, витриманими, справедливими, не принижувати чужого достоїнства, не використовувати чужих невдач для власної вигоди, тому що в житті кожної молодої людини настає період, коли для нього стає важливим, як його сприймають інші. Він починає звертати особливу увагу на самого себе. У результаті чого в людині складається або вже склалося представлення про те, яким він хоче бути, ким він хоче стати, до якої мети прагне [8].

На основі свого життєвого досвіду він створює для себе якийсь ідеальний образ особистості і при такому критичному самоаналізі рано або пізно зрозуміє, що і йому необхідно удосконалювати свої манери в спілкуванні з навколишніми. Вже в молодому віці необхідно засвоїти загальноприйняті норми суспільного поводження. Від того, у яких умовах відбувається споживання, спадкування культури, залежить багато чого. Висока культура сприйняття і споживання цінностей формує і моральну культуру молоді.

Висновок .

Безсумнівно, що в новому тисячоріччі з розширенням сфер діяльності людини будуть актуалізуватися питання міжособистісного спілкування. Людством накопичений значний досвід у взаєминах, і все–таки , вступаючи в контакт з іншою людиною, кожний з нас виявляється на порозі невідомості. Необхідність обережного–дбайливого відношення до наших партнерів по спілкуванню у всіх областях можливих зіткнень.

Манери поводження складають зовнішню культуру особистості. Але зовнішня культура тісно зв'язана з внутрішньої. Говорити про етикет без моралі не має змісту. У людині цінується цілісність, тобто єдність високих помислів, внутрішньої порядності, шляхетності і зовнішніх культурних форм спілкування з навколишніми.

Наочну характеристику єдності культури, моральної свідомості і культури поводження можна дати за допомогою дієслів "знаю", "умію", "прагну", "надходжу". Багато чого в цьому відношенні залежить і від бажання особистості завзято працювати над собою, опановувати новими знаннями етикету.

Список використаної літератури.

1. Анучина Л.В., Дьяченко Н.В., Шейко В.Н. Субъект культурно–исторического процесса.: Учеб. пособие. – Х.: ХГИК, 2001.

2. Бытие человека в культуре. – К., 2002.

3. Вандербильт Э. Этикет. В 2 кн.: Пер. с англ. М.: Авиаль, 2005

4. Данилов С.А. Все об этикете. – М.: Вече, 2000.

5. Мирзоян А. Мир этикета: Энциклопедия. Урал Л.Т.Д., 2003.