Реферат: Народний рух в Україні кінець XVI ст - початок XVII ст
А сагайдачний, закіньчивши переговори у Варшаві, дістався Хотинського польського табору і, не знайшовши тут Запорозького Війська, вирешив під Могилів-Модільський для зустрічі з ним у супроводі охоронців. Дорогою вони потрапили у ворожу засідку. Під час бою Сагайдачного було поранено отруєною стрілою, що стало причиною його хвороби, а наступного року – смерті.
Врятувавщись разом із пораненим Сагайдачним, охоронці за кілька годин зустріли козаків, яким Сагайдачний розповів про наслідки своїх переговорів з королем. На козацькій раді за невміле керівництво і непродумані дії Бородавку було позбавлено гетьманства та обрано гетьманом Сагайдачного. Він зумів з’єднатись у складній ситуації з польськими військами, привівши до них 41 520 козаків в обхід турецьких військ.
Під Хотином польске військо налічувало майже 35 тисяч вояків, а турецьке – 300 тисяч і 260 гармат. На поле битви 2 вересня прибув сам султан Осман II. Турецькі війська вже на марші за підтримки татар атакували козацькі позіції. Попереду були спаги – добірна турецька кіннота. Перша атака турків завдяки героїзму козаків, їхньому рушничому та артилерійському вогню захлинулася. Турки відступили. Наступного дня вони кинули бій основні сили, але знову зазнали невдачі. 4 вересня козаки на чолі з Сагайдачним, витримавши шестигодинні атаки турків, застосували наступальну стратегію концентрованого раптового удару і за підтримки польського війська й литовської кінноти погнали ворога. Через пасивність польського війська воєначальника Ходкевича козакам не пощастило остаточно розгромити турків, проте їхній успіх був безперечним. Осман II кричав, що не їстиме й не питиме доти, доки йому не приведуть того”сивого пса Сагайдачного”. 28 вересня турки знову пішли в наступ. Особливо запеклі бої точилися перед козацьким табором, що його штурмувало понад 20 тисяч спагів. Козаки відбили 11 атак ворога і кинулися на допомогу полякам і литовцям. Турків було розгромлено. Турецький султан Осман II змушений був піти на переговори з Польщею і укласти мир. Польща ж чорною невдячністю відповіла козакам за допомогу, зобов’язавшись за цією мирною угодою заборонити козацькі морські походи, зменьшивши кількість козаків до 3000, перевівши їх у реєстрові. Решту козаків – учаників Хотинської битви поляки пргнули перетворити на кріпаків.
Сагайдачний опікувався церквами, монастирями, школами, заповівши їм своє майно, зокрема школі Братського монастиря на Подолі. Незадовго до смерті він став ченцем.
Помер Ц. Сагайдачний у квітні 1622 р. Поховали його на території Братського монастиря на Подолі “з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних”.
Отже, на початку XVII ст. під час розгортання боротьби українського народу проти експлуатації та наступу католицизму і уніатствадедалі більшої ваги набувало козацтво.
Народні повстання у 20–30-х роках XVII ст.
Після хотинської битви більшість її учасників повернулася на Київщину і відмовилася виконувати феодальні повинності. Місцеві жителі теж не визнали місцевої адміністрації, проголошували себе козаками.
Для придушення цих виступів на Подніпров’я за наказом короля вирушив гетьман С. Конєцпольський. Окремі повстанські загони почали відходити до Білої Церкви, Фастова, звідки їм на зустріч ішли з Січі козаки на чолі з Марком Жмайлом.
Жмайло Марко – гетьман реєстрового козацтва (1625), учасник Хотинської битви (1621). Неодноразово брав участь у переговорах запорожців з представниками польського уряду. В 1625 очолив козацько-селянське повстання, яке охопило майже всю Наддніпрянщину.
Повстанці влаштували на південь від Кирилова укрплений табір, у якому було майже 20 тисяч осіб. 19 жовтня 1625 р. польскі війська атакували табір. Кривава січа тривала впродовж усього дня. 21 жовтня козаки на чолі зі Жмайлом відійшли до Курукового озера. І хоча наступ Конєцпольського захлинувся в болотистій місцевості, між повстанцями почалися непорозуміння, а надто між реєстровою старшиною та козаками, що призвело до обрання гетьманом Михайла Дорошенка – прибічника угоди з урядом Польщі. Почалися переговори з поляками. Згідно з Куруківським договором, підписаним 27 жовтня 1625 р., козацький реєстр збільшувався з 3 до 6 тисяч . 1 тисяча козаків постійно мала бути на Запоріжжі, аби не допускати туди втікачів. Козаки зобов’язалися не втручатися в релегійні справи, припинити морські походи, не підтримувати відносин з іноземними державами.
Невдоволеність селян і міщан умовами Круківського договору спричинила нову хвилю народно-визвольної боротьби. З 1628 р. на Січі формувалося нереєстрове козацтво, незалежне від уряду Польщі. Першими його гетьманами були Іван Сулима і Левко Іванович. Саме ця категорія козаків у майбутньому становитиме найбоєздатнішу силу повстанської армії.
Більшість населення міст і сил піднімалася на боротьбу проти панства, уніатів і католиків, яка в решті-решт переросла у велике повстання під проводом Тараса Федоровича (Трясила). В одному з літописів зазначено, що у 20‑х роках він обіймав посаду корсунського полковника. Гетьманом нереєстрового козацтва його обрали на початку 1629 р.
У середині березня 10-тисячна армія повстанців вирушила з Січі на Правобережжя. Було захоплено гетьмана реєcтрових козаків Григорія Чорного і страчено за пропольську позицію. Під Корсунем запорожці вимагали видати їм реєстрову старшину. Коли їм відмовили, вони атакували місто. Корсунські міщани і значна частина реєстровиків перейшли на бік повстанців. Далі Федорович вирушив до Канева і перейшов на Лівобережжя, щоб об’єднати загони повстанців. Під Переяславом повстанці Федоровича дали бій військам Конєцпольського, що точився три тижні, але не приніс жаданої перемоги нікому. Козаки завдали польському війську відчутних ударів. Конєцпольський змушений був сісти за стіл переговорів і укласти Переяславську угоду 29 травня 1630 р.За цією угодою, козаки не підлягали покаранню за свої виступи, реєстр збільшувався до 8 тис. Але невирішеними залишалися проблеми нереєстрового козацтва, що спричинило нові виступи. Влітку й восени 1630 р. відбулися стихійні повстання на Чернігівщині, Брацлавщині й Київщині.
Повстання 1630 р. стало новим якісним етапом національно-визвольного руху в Україні: вперше до реєстрового козацтва приєдналися міщани і селяни.
У лютому 1635 р. сейм Речі Посполитої ухвалив постанову “Про припинення козацького свавілля”. На Подніпров’ї почали діяти загони кварцяного війська. В урочищі Кодак було збудовано фортецю, яка мала стояти на перешкоді запорожцям. Загін козаків на чолі з гетьманом нереєстрового козацтва І. Сулимою зруйнував її.
Сулима Іван (?-1635) – гетьман нереєстрових козаків. За походженням дрібний шляхтич з Чернігівщини. Користувався авторитетом на Запорозькій Січі, брав участь у походах проти турків і татар. Уперше згадується як козацький гетьман у 1628 р. Влітку 1635 очолив виступи запорожців на волості з Січі. В ніч з 11 на 12 серпня його загін штурмом взяв Козацьку фортецю і знищив залогу коронного війська. Зробив спробу підняти селян і міщан на повстання. Будучи оточений польським військом, підступно захоплений реєстровцями і виданий владі. Страчений у Варшаві.
Невдовзі в боротьбу проти польської шляхти вступив П.Бут (Павлюк). Він посилено готувався до повстання, здійснив з цією метою похід у Крим, що дало змогу озброїти селян і міщан. У липні 1637 р. на Запорожжі його було обрано гетьманом, а полковниками – Карпа Скидана, Дмитра Гуню, Григорія Лихого та ін. Влітку 1637 р. повстанці здобули Черкаси, водночас закликаючи все населення приєднатися до повсталих. Повстанці мали особливий успіх на Лівобережжі. Частина реєстрових козаків пристала до них, а полки Білоцерківський і Канівський залишилися вірними урядові.
Наприкінці 1637 р. польська армія на чолі з Миколою Потоцьким виступили проти козаків 6 грудня 1637 р. під с.Кумейки, поблизу Черкас, відбувся бій, у якому козакам було завдано нищівного удару.Козацькі загони організовано відступили і під с.Боровиці біля Черкас, але були блоковані. Повстанці здалися. Вони склали нову присягу на вірність короні. Текст присяги було підписано від імені козацького війська військовим писарем Богданом Хмельницьким. Павлюка, Томиленка і чотирьох інших ватажків, виданих старшиною польскоій влади владі, було страчено у Варшаві.
Але повстанський рух не припинився. Січ активно готувалася до боротьби. Уже в січні 1683 р. К. скидан зібрав там до 5 тисяч козаків. Гетьманом обрали Я. (Яцька) Острянина, який прославився в повстаннях на Полтавщині. Вислана проти них каральна експедиція закінчилась невдачею.
Сейм Речі Посполитої ухвалив рішення про ліквідацію привілеїв реєстрових козаків. Їхня чисельність скорочувалася до 6 тисяч. Козакам було заборонено оселятися в містах, крім прикордонних, скасовувано їхні права на обрання старшини та судочинство.
У березні 1638 р. селенське-козацьке військо виступило із Запорожжя. Під містечком Говтвою повстанці оточили поляків і змусили їх тікати.
Поповнивши свої ряди загонами з Полтавщини, Київщини, Чернігівщини, Острянин намірявся дати бій шляхетському війську під Лубнами до підходу туди Я. Вишневецького і М. Потоцького, але в битві 6 травня повстанці зазнали поразки і змушені були відступити. Втративши надію на успіх, у ніч із 30 на 31 травня Острянин із кількома сотнями повстанців переправилися через Сулу. Ті, що залишилися, на чолі з новообранним гетьманом Д. Гунею, продовжували боротьбу. 10 червня вони були змушені відійти південніше і зайняли позицію “на Старці” – так в Україні називали русла висохлих річок. Тут сама природа допомагла козакам і селянам зробили це місце неприступним табором.
Майже півтора місяці повстанці відбивали атаки ворогів. Загони, які йшли їм на допомогу, було розбито. Повстання зазнало поразки.
Озлоблене польске керівництвопочало диктувати свої умови. Повстанці зобов’язалися здати артилерію, визнати “Ординацію (закон, прийнятий сеймом), за якою реєстр зменьшувався до 6 тисяч. Реєстрових козаків позбавляли права на самоврядування. Селян відправляли назад до маєтків, оголошували кріпаками.
Отже, посилення польсько шляхетського гніту, наступ колицизму та уніатства в першій половині XVII ст. спричинили піднесення антифеодальної та національно-визвольної боротьби. Провідна роль у цій боротьбі належала козацтву, але до неї було залучено селянство.
Як і всі селянські виступи, ці повстання не мали далекосяжних цілей і не були ретельно організовані. До того ж селяни часто відмовлялися воювати поза межами свої місцевостей. Далося в знаки соціальне розшарування козацтва. Одначе, попри ці вади, кожне нове повстання було могутнішим, організованішим за попереднє, свідчило про набуття воєнного досвіду, вдосконалення тактики, про зміцнення стосунків козацтва і селянства. Тому ті кілька років спокою, які настали після придушення цих повстань, не означали миру загалом. Народний гнів проти шляхетського засилля та уніатства наростав.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Борисенко В.Й . Курс української історії
2. Історія України в особах: литовсько-пльськадоба
3. Історія України / За ред. Ляха – Донецьк, 99
4. Історія України / За ред. Смолія В. А.
5. Щербак В. О. Антифеодальні рухи в Україні напередодні Визвольної війни 1648-1654 рр.