Реферат: Національне та міжнародне нормативно-правове забезпечення міжнародних угод
- для рішення питання, що виникає у випадку, коли виявляється неможливим установити відповідну норму застосовного права;
- для тлумачення і заповнення міжнародних уніфікованих правових документів;
- служити моделлю для національного і міжнародного законодавства.
Основний зміст Принципів зводиться до наступних положень:
- воля сторін вступати в договір і визначати його умови;
- необов'язковість письмової форми договору;
- обов'язковість договору і можливість його зміни або припинення тільки відповідно до його умов або за згодою сторін;
- пріоритет імперативних норм застосовного права (національного, міжнародного, наднаціонального) перед положеннями принципів;
- право сторін, крім прямо обговорених у Принципах випадках, відступати від будь-яких їх положень або змінювати їх дію;
- облік при тлумаченні Принципів їхнього міжнародного характеру і їх цілей, включаючи досягнення однаковості в їх застосуванні;
- рішення питань, прямо не дозволених у Принципах, у тій мері, у якій це можливо, відповідно до вираженого в них загальними принципами;
- обов'язок для сторін діяти сумлінно й у відповідності зі стандартами чесної ділової практики в міжнародній торгівлі;
- зв'язаність сторін будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, і будь-якою практикою, що вони установили у своїх взаємних відносинах, а також і будь-яким звичаєм, що широко відомий і постійно дотримується сторонами в міжнародному обороті у відповідній області торгівлі, за винятком випадків, коли застосування такого звичаю було б нерозумним.
В області зовнішньої торгівлі активно застосовуються торговельні порядки і звичаї, насамперед ИНКОТЕРМС. Оскільки звичаї не кодифіковані, сторони найчастіше змушені доводити їхнє існування.
Істотний вплив на зміст зобов'язань сторін за договором купівлі-продажу роблять прийняті в міжнародній практиці торговельні порядки. Вони вирішують граючу роль при дозволі споровши між сторонами в арбітражі. Під торговельним порядком розуміється сформоване в міжнародній торгівлі однаковість, загальновизнане правило, що укладає в собі ясне і визначене положення з питань, яких воно стосується. До торговельних порядків відносяться також торговельні або ділові звичаї, іменовані узансами.
Торговельні порядки в англійській юридичній літературі визначаються як правило поведінки, настільки широко відоме в даній сфері ділового життя, що воно вважається вхідною складовою частиною в укладеному між сторонами контракті; якщо воно не було виключено ними в прямо вираженій або якій мається на увазі формі. Торговельні звичаї в англійському праві мають важливе значення, наприклад, для тлумачення таких слів і виражень, як: відвантаження, що течуть дні, погожі робочі дні, застереження «біля». В окремий галузях торгівлі звичайно виникають специфічні торговельні порядки, як, наприклад, у торгівлі зерновими, лісоматеріалами.
Основним принципом торговельного порядку (звичаю) в американському праві є «постійність дотримання». Французькі юристи називають наступні ознаки звичаю: однаковість, постійність дотримання, повторюваність, відома тривалість існування в часі й у просторі, визначеність, допущена законодавцем, непротиріччя добрим вдачам і публічному порядкові.
Торговельні порядки визначають зміст деяких умов контрактів (частіше при наявності в контракті неясностей і неточностей або відсутності погодженого сторонами умови). У тих випадках, коли в контракті мається пряма вказівка про застосування торговельних порядків, вони можуть займати відповідну норму права, що регулює питання контракту, якщо остання носить діапозитивний характер (тобто коли в тексті самої норми зазначено, що вона може застосуються тільки при відсутності іншої угоди сторін).
Звичаї (звичаї) повинні відповідати наступної вимоги:
мати характер загального правила (тобто дотримуватися у всіх або в переважній більшості випадків, до яких він застосовний); бути досить відомим у відповідній області торгівлі, визначеним по своєму змісті і розумним.
Важливою умовою застосування торговельного порядку (звичаю) є знання його сторонами, що роблять угоду. Коли обидві сторони за договором знали про наявність звичаю, проблем не виникає. Виникають вони, якщо один з контрагентів заперечує своє знання звичаю і необхідно вирішити питання: чи належна була сторона знати про його існування. Найбільш характерними прикладами поширення дії звичаю на осіб, з ним незнайомих, є наступне:
- звичай, що існує на визначеному ринку, може бути застосоване до осіб, що укладають угоди на цьому ринку, незалежно від знання його такими особами;
- навіть якщо особа виступає на ринку не самостійно, а через агента, мається на увазі, що воно дало своєму агентові повноваження здійснювати свою діяльність відповідно до звичаїв, що діють на такому ринку, хоча принципалові ці звичаї і не були знайомі.
Таким чином, на перший план виходить не суб'єктивний критерій (фактичне знання або не знання даною особою), а об'єктивний -популярність звичаю.
Щоб уникнути суперечок і арбітражних розглядів, сторони звичайно прагнуть передбачити і внести в контрактах можливо більше число уточнюючих умов. При цьому особлива увага приділяється як положенням, по яких є спеціальні законоположення, так і таким, по яких діють торговельні порядки.
Загальні правила застосування торговельних порядків зводяться до наступного:
- сторони зв'язані будь-яким звичаєм, щодо якого вони домовилися, і практикою, що вони установили у своїх взаємних відносинах;
- при відсутності домовленості про іншому вважається, що сторони мали на увазі застосування до їхнього договору або його висновкові звичаю, про яке вони знали або повинні були знать і який у міжнародній торгівлі широко відомий і постійно дотримується в договорах даного роду у відповідній області торгівлі.
Торговельні порядки викладаються в біржових правилах, що складаються комітетами бірж, у спеціальних збірниках торговельних палат, у матеріалах робочих комісій Комітету сприяння зовнішній торгівлі й іншим організаціям діючих у рамках ООН, у типових контрактах, у рішеннях третейських судів по окремих питаннях.