У цьому визначенні зазначені основні ознаки кримінального права, що відрізняють його від інших галузей права, - злочин і покарання.

2. Загальна характеристика нового Кримінального Кодексу України

Прийнятий Верховною Радою України 5 квітня 2001 року Кримінальний Кодекс України, що набрав чинності з 1 вересня 2001 року, є знаменною віхою в становленні правової держави, першим фундаментальним Кодексом у проведеній в Україні правовій реформі, яка ставила своїм завданням кодифікацію найважливіших галузей права.

Робота над проектом нового КК тривала більш 8-ми років і він є результатом колективної праці вчених, практичних працівників, Комітетів Верховної Ради України, і, звичайно, народних депутатів України, які і прийняли цей Кодекс. Положення Кодексу цілком відповідають Конституції України, ґрунтуються на її приписах. Кодекс відповідає потребам сучасного життя, відображає зміни, що відбулися в політичному, економічному і соціальному житті нашого суспільства. Він покликаний сприяти розвитку України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Основними концептуальними положеннями Кодексу є:

1) кримінально-правова охорона основ національної безпеки України, особи, її прав і свобод, власності та всього правопорядку від злочинних посягань; закріплення принципу, згідно з яким Кодекс - це єдиний законодавчий акт про кримінальну відповідальність;

2) закріплення основного принципу кримінального права: немає злочину, немає покарання без вказівки на це в кримінальному законі;

3) єдиною підставою кримінальної відповідальності визнається наявність в діях особи ознак складу злочину, передбаченого в кримінальному законі;

4) закріплення принципу особистої і винної відповідальності;

5) посилення відповідальності за вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, з наданням можливості (шляхом введення альтернативних санкцій) застосування до осіб, що вчинили менш тяжкі злочини, покарань, не пов'язаних з позбавленням волі;

6) наявність низки норм, спрямованих на посилення боротьби з організованою злочинністю (дані поняття вчинення злочину організованою злочинною групою, злочинною організацією; внесені спеціальні склади злочинів, що передбачають відповідальність організаторів і учасників організованих груп);

7) система покарань, розташованих від менш суворого до більш суворих, забезпечує принцип справедливості кари в залежності від тяжкості злочину й особи засудженого;

8) поширено перелік норм, що встановлюють можливість звільнення від кримінальної відповідальності (при діяльному каятті, примиренні з потерпілим тощо), а також від покарання (наприклад, звільнення з випробуванням);

9) відмова від смертної кари і заміна її довічним позбавленням волі;

10) відмова від поняття особливо небезпечного рецидивіста;

11) наявність цілої низки заохочувальних норм, що стимулюють позитивну посткримінальну поведінку (наприклад, звільнення від відповідальності учасника організованої групи, який повідомив в органи влади про діяльність цієї групи і сприяв її розкриттю, тощо);

12) включення в Загальну частину самостійного розділу про особливості відповідальності неповнолітніх, норми якого з урахуванням віку злочинця, у багатьох випадках пом'якшують відповідальність в порівнянні з дорослими злочинцями.

3. Завдання, функції та принципи кримінального права і його принципи

Головні завдання кримінального права закріплені в ст.1 КК, а саме, "забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам". З цього випливає, що основна функція кримінального права як галузі права - це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права (ст.1 КК). Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвитку і реалізації, кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних на них посягань. Так, наприклад, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються в сфері власності. У кримінальному ж праві в силу його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності (див.: розділ VI Особливої частини КК). У Конституції та у законах про вибори в органи влади визначений порядок таких виборів, права виборців, регламент діяльності окружних і дільничних виборчих комісій тощо. У кримінальному праві з метою охорони цих відносин встановлене покарання за такі злочини як перешкоджання здійсненню виборчого права, порушення таємниці голосування та ін. (див. розділ V Особливої частини).

Регулятивна функція виявляється у трьох її складових:

1) Норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки. Кримінальний закон, який набрав чинності, вже самим фактом свого існування впливає на поведінку людей. Для більшості громадян вимоги кримінального закону цілком відповідають їх уявленням про належну, правомірну поведінку. Частина громадян виконує заборони кримінального закону, боячись відповідальності і покарання. Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально-правових норм, запобігання злочинам.

2) Виконуючи охоронну функцію існуючих у державі суспільних відносин, норми кримінального права одночасно регулюють ці відносини. Так, наприклад, захищаючи відносини власності нормами, поміщеними в розділі VI Особливої частини КК, кримінальне право сприяє їх правомірному існуванню і розвитку.

3) Деякі норми кримінального права прямо відносяться до регулятивних. Це, наприклад, норма про необхідну оборону, що виключає відповідальність при правомірному захисті від злочинного посягання (ст.36), норми про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ Загальної частини КК), норми про погашення і зняття судимості (ст.89-91 КК).

2 . Кримінальному праву як галузі права властиві певні принципи, характерні для кримінального права багатьох інших країн.

Принципи кримінального права - це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовчу діяльність. Ці принципи мають важливе значення в здійсненні кримінальної політики держави.

До найважливіших принципів кримінального права належать:

1) відповідальність лише за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин;

2) відповідальність тільки при наявності вини;

3) особистий характер відповідальності;

4) індивідуалізація кримінальної відповідальності та покарання.

Відповідальність особи за вчинення суспільно небезпечного діяння, що передбачене законом як злочин. Цей принцип прийнято виражати наступною латинською формулою - nullum crimensine lege - немає злочину без вказівки про це в законі. Тобто мова йде про те, що тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно-небезпечне діяння є злочином. В свою чергу, кримінальна відповідальність і покарання можуть мати місце лише за те конкретно скоєне особою діяння, що передбачене як злочин в Особливій частині КК. Тому у ч.1 ст.2 КК чітко визначено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого кримінальним кодексом. Звідси випливає, що, коли яке-небудь діяння прямо в КК не передбачено як злочин, його вчинення не може ні при яких умовах тягти кримінальну відповідальність і покарання. Застосування кримінального закону за аналогією забороняється (ч.4 ст.2).