Реферат: Наукова систематизація об’єктів політичної карти світу

Розуміння неадекватності оцінки результатів економічного розвитку тільки за допомогою суто економічних показників (валовий внутрішній продукт, валовий національний продукт, національний доход тощо) привело до спроб врахування і певних соціальних компонентів. Найбільш відомим та найчастіше цитованим серед низки таких синтетичних індексів є розроблений Програмою розвитку ООН (ПРООН) індекс розвитку людського потенціалу – ІРЛП (Human Development Index , HDI ) – показник розвитку у генералізованому вигляді. Він оцінює три аспекти людського життя: досягнутий матеріальний рівень життя; здатність прожити тривале і здорове життя; знання (рівень освіти). Часткові індекси, що характеризують вказані три аспекти (індекси рівня життя, здоров’я та освіти відповідно), мають вагу у третину сумарного ІРЛП. Для їх підрахунку використовуються показники ВВП на душу населення по паритету купівельної спроможності у доларах США; очікувана тривалість життя при народженні; рівень писемності дорослого населення (вага у ⅔ в індексі освіти) та частка осіб, що навчаються (вага у ⅓ в індексі освіти). Нормування окремих показників здійснюється методом лінійного масштабування, при якому показники перетворюються в індекси на шкалі від 0 до 1.

Групу країн з високим ІРЛП (>0,800) очолюють Канада – 0,950; США – 0,937; Японія – 0,937; Нідерланди – 0,936; Фінляндія – 0,934. В цю групу входить й Україна (0,842), займаючи 54 місце в світовій ієрархії. До групи країн із середнім ІРЛП (0,500-0,800) входять Казахстан – 0,798; Болгарія – 0,796; Туреччина – 0,792; Молдова – 0,757; Туркменістан – 0,731; Вірменія – 0,715; Грузія – 0,709 та інші. Низький ІРЛП (<0,500) мають Пакистан – 0,483; Гана – 0,482; Кенія – 0,481 та інші країни. На останніх місцях рейтингу знаходяться Афганістан (0,228) та африканські країни Ефіопія (0,227), Малі (0,222), Сьєрра-Леоне (0,221), абсолютно найгірший показник у світі має Нігер – 0,207.

У 2001 р. Фрейзеровський інститут в Канаді здійснив спробу модифікації ІРЛП у вигляді індексу людського прогресу (Index of Human Progress ). До суттєвих змін у стані лідерів та аутсайдерів у порівнянні з ІРЛП це не призвело.

Існує також група більш «вузьких» індексів. Серед найбільш відомих – індекс економічної свободи (Index of Economic Freedom ), індекс політичної свободи (Freedom Score ), свободи преси (Press Freedom ), індекс здатності до інновацій (Innovation Capacity Index ) та інші.

Типізація як метод дослідження має певні переваги перед класифікацією в силу вищого ступеня узагальнення. У таблиці 13.3 наводиться схема типізації країн у відповідності до цивілізаційного підходу (див. лекцію № 11) з використанням системно-структурного підходу, який ґрунтується на аналізі структури виробленого ВНП. Зазвичай ця структура прямо корелює із структурою зайнятості економічно активного населення.

Таблиця 13.3.

Розподіл країн світу залежно від стадії соціально-економічного розвитку

Тип країн, їх кількість	Стисла характеристика типу
Постіндустріальні, ≈20	Надзвичайно високий рівень освіти і кваліфікації трудових ресурсів та продуктивності праці. Найсучасніші технології, які дають змогу скоротити зайнятість у сільському господарстві до 2-3% усього економічно активного населення, в промисловості та будівництві – до 15-20% (промислове виробництво поступово переміщується в індустріальні та нові індустріальні країни). Частка сервісних галузей сягає 60-80% (особливо фінансове та наукове обслуговування, продаж патентів, «ноу-хау», навчання кадрів, маркетинг, менеджмент тощо).
Індустріальні, ≈30	Мають дещо нижчу продуктивність праці, тому частка зайнятих в сільському господарстві зростає до 15-20%, а в промисловості, будівництві, транспорті – до 50%. Основою промисловості виступають галузі «авангардної трійки». Частка сфери обслуговування – на рівні 20-30% економічно активного населення, за сучасними поглядами є недостатньою (особливо це відчувається на рівні послуг високого рангу).
Нові індустріальні, ≈85	Мають приблизно паритетний розподіл економічно активного населення по трьох основних сферах прикладання праці (по 30-35%). В промисловості виділяються підвищеною часткою гірничодобувних галузей (особливо це стосується «нафтодобувних» країн). В обробній промисловості, на відміну від індустріальних країн вирізняються більшою часткою легкої та харчової промисловості, а також виробництва основних конструкційних матеріалів.
Доіндустріальні, ≈95	Від 70 до 95% економічно активного населення пов’язано із сільським, лісовим господарством, рибальством, мисливством тощо. Іноді досить розвинений сервіс низького рангу – «від бідності», оскільки ці країни не мають сформованої промислової бази. Звільнення робочих рук у сільському господарстві призводить до аграрного перенаселення, хибної урбанізації та зростання безробіття.

«Елітою», «вершками» сучасного світу є постіндустріальні країни. Всі ці країни розташовані у північній півкулі (див. рис. 13.1). За межами Європи до них відносяться лише США і Японія. Європейські представники цього типу – це ФРН, Великобританія, Франція, Італія, Швеція, Швейцарія, Австрія, Норвегія, Фінляндія, Данія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург та інші.

Індустріальними в Європі є Іспанія, Португалія, Ірландія, Греція та всі постсоціалістичні країни (наприклад, Польща, Болгарія, Румунія, Македонія, Чехія, Словаччина, Словенія), серед яких й Україна. Новими індустріальними в Європі слід вважати лише Албанію та Боснію і Герцеговину. Доіндустріальних країн в Європі немає.

Рис. 13.1. Соціально-економічна типологія країн світу

А, наприклад, в Африці немає постіндустріальних країн, та й індустріальна країна лише одна – ПАР. Група середземноморських країн (від Марокко до Єгипту) є новими індустріальними, далі ж на південь йде суцільний масив доіндустріальних країн.

Латинська Америка виділяється переважанням нових індустріальних країн (Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Колумбія та ін.). На материку доіндустріальних небагато (Нікарагуа, Гондурас, Гватемала), у Карибському басейні – Гаїті, Монтсеррат, Гренада та ін.

В Азії ситуація є перехідною: Росія, Туреччина, Ізраїль – індустріальні країни; Китай, Індія, Саудівська Аравія, Іран, Ірак, Індонезія, Малайзія – нові індустріальні; водночас чимало доіндустріальних країн (Афганістан, Ємен, Непал, Бутан, М’янма, Камбоджа, Лаос).

В Австралії та Океанії вирізняються зрілою структурою господарства лише Австралійський Союз та Нова Зеландія (індустріальні країни). Новими індустріальними в цьому регіоні є Науру, Фіджі, Нова Каледонія, Французька Полінезія. Інші ж країни – доіндустріальні (Папуа – Нова Гвінея, Соломонові Острови, Північні Маріанські Острови, Федеративні Штати Мікронезії, Піткерн і т.д.).

[1] До речі, Швейцарія є світовим лідером за часткою доларових мільйонерів – 2,7% від усього населення. За нею йдуть ОАЕ (1,8%), Сінгапур (1,7%), Норвегія (1,3%), Японія (1,2%). США і ФРН за цим показником поділяють 6-7 місця (по 1%). Загалом близько 10 млн. осіб в світі мають статки більше 1 млн. $.