Реферат: Нормативна база соціальної роботи в Україні

є) послуги з працевлаштування — сприяння у пра­цевлаштуванні та соціальний супровід працевлаштова­ної особи;

є) допомога в професійній реабілітації осіб з обмеже­ними фізичними можливостями — медичні, психоло­гічні, інформаційні заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість;

ж) інформаційні послуги — надання інформації, не­обхідної для вирішення складної життєвої ситуації (до­відкові послуги); поширення просвітницьких і культур­но-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг (рекламно-пропагандистські послуги).

Відповідно до Закону послуги можуть надавати різ­номанітні соціальні заклади (за місцем проживання особи; стаціонарні інтернатні установи і заклади; реабі­літаційні установи і заклади; установи та заклади ден­ного перебування; установи і заклади тимчасового або постійного перебування; територіальні центри соціаль­ного обслуговування; інші заклади соціальної підтрим­ки), які можуть бути державними, муніципальними, громадськими, благодійними, релігійними. У недер­жавній сфері соціальні послуги можуть надавати і фі­зичні особи. Діяльність недержавних організацій може здійснюватися на підставі ліцензій, довірливих відно­син з державними організаціями унаслідок перемоги у конкурсах на соціальне замовлення.

3. Регламентація відносин соцроботи в Україні.

Важливою особливістю закону є регламентування прав і обов'язків клієнтів і соціальних працівників у процесі надання соціальних послуг, а також відносин між ними. Законодавство гарантує соціальним праців­никам право на:

—профілактичний огляд і обстеження при прийнят­ті на роботу та диспансерний нагляд за рахунок робото­давця;

—захист професійної честі, гідності та ділової репу­тації, у т. ч. в судовому порядку;

—підвищення кваліфікації у встановленому поряд­ку за рахунок роботодавця;

—забезпечення спеціальним одягом, взуттям, ін­вентарем, велосипедами і проїзними квитками або вип­лату грошової компенсації за їх придбання;

—першочергове обслуговування при виконанні службових обов'язків на підприємствах, в установах, ор­ганізаціях (підприємствах зв'язку, технічного обслуго­вування і ремонту транспортних засобів, служби побуту, торгівлі, громадського харчування, житлово-комуналь­ного господарства, міжміського транспорту та ін.).

При цьому особи, які надають соціальні послуги, зо­бов'язані:

—сумлінно надавати соціальні послуги особам, якіперебувають у складній життєвій ситуації;

—у своїй діяльності керуватися основними принци­пами надання соціальних послуг;

—поважати гідність громадян;

—не допускати негуманних і дискримінаційних дій щодо громадян, які отримують соціальні послуги;

—надавати особам, яких обслуговують, вичерпну інформацію про зміст і види соціальних послуг;

—зберігати в таємниці інформацію, отриману в про­цесі виконання своїх обов'язків, а також інформацію, що може бути використана проти особи, яка обслуговується.

Розвивається й нормативно-правова база, здійснен­ня фахової соціальної роботи з конкретними соціально вразливими групами. Так, Закон України «Про соціаль­ну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обме­ження волі або позбавлення волі на певний строк» (2003 р.) окреслює умови і порядок надання соціальної допомоги колишнім засудженим, засади участі у їхній соціальній адаптації органів виконавчої влади та орга­нів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і об'єднань громадян. Значущість цього за­кону полягає в новаторському характері для України самої ідеї соціального патронажу, державної підтримки та допомоги звільненим з місць позбавлення волі особам (сприяння у працевлаштуванні, професійній переорієн­тації та перепідготовці, створення належних житлово-побутових умов, запобігання впливу на них криміно­генних факторів).

Суттєвою особливістю сучасного законодавства у сфері соціальної роботи є і проголошення права осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, на тимчасове проживання у створених місцевими органами виконав­чої влади спеціальних гуртожитках або центрах соці­альної адаптації. Однак з різних причин, передусім у зв'язку з фінансовими проблемами, їх діяльність ще не розпочато. Актуальним є розроблення нормативно-пра­вових актів, які б регулювали конкретні аспекти ресоці-алізації (типового положення про центр соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, та інших нових закладів, призначених для надання спеці­алізованої соціальної допомоги цій групі осіб; положен­ня щодо проходження обов'язкового профілактичного медичного огляду на туберкульоз та лікування осіб, звільнених з місць позбавлення волі; методичних реко­мендацій для працівників центрів соціальних служб для молоді щодо роботи з молоддю, звільненою з місць позбавлення волі).

4.Соціальні стандарти.

Українське законодавство, що опосередковано впливає на розвиток соціальної роботи. Важливу роль у розвитку соціальної сфери відіграють державні соціаль­ні стандарти — встановлені законами, іншими норма­тивно-правовими актами соціальні норми і нормативи, на основі яких визначають рівні основних державних соціальних гарантій.

В Україні державні стандарти регулює Закон «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» , який визначає правові засади формування і застосування державних соціальних стандартів і норма­тивів, спрямованих на реалізацію основних соціальних гарантій. Будучи рамковим законом, він визначає ос­новні терміни і поняття (державні соціальні стандарти, державні соціальні гарантії, прожитковий мінімум, со­ціальні норми і нормативи, нормативи витрат); принци­пи формування державних соціальних стандартів і нор­мативів; систему і класифікацію соціальних нормати­вів; порядок формування, встановлення і затвердження державних соціальних стандартів і нормативів.

Сферами застосування державних стандартів і норма­тивів відповідно до Закону є: соціальне обслуговування (перелік послуг, норми соціального обслуговування пен­сіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриман­ні держави, норми харчування і забезпечення непродо­вольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування), житлово-комунальне обс­луговування, транспортне обслуговування та зв'язок, охорона здоров'я, забезпечення навчальними закладами, обслуговування закладами культури, побутове обслуго­вування, торгівля та громадське харчування.

У Законі встановлено основні державні соціальні га­рантії (мінімальний розмір заробітної плати, мінімаль­ний розмір пенсії за віком, неоподаткований мінімум доходів громадян, розміри державної соціальної допо­моги та інших соціальних виплат), порядок їх визна­чення та затвердження. Відповідно до нього соціальні норми і нормативи — це показники необхідного спожи­вання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами (нормативи споживання, забезпечення, доходу). Сфор­мульовані в Законі і засади фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, які передбачають не­обхідність послуговуватися соціальними нормативами у розробленні бюджетів і фінансуванні витрат.

Сучасний стан і перспективи розвитку соціальної ро­боти в Україні потребують більшої уваги до створення системи сучасних стандартів, передовсім стандартів професійної діяльності як гарантії якості послуг.

Ефективність соціальної роботи суттєво залежить від порядку здійснення і результатів представництва ін­тересів клієнтів соціальними службами і фахівцями со­ціальної роботи. У цій справі вони можуть послуговува­тися нормами Закону «Про звернення громадян», Ци­вільного кодексу, Цивільного процесуального кодексу та ін. Наприклад, Цивільний процесуальний кодекс України регламентує участь у справі представників ін­тересів, котрі можуть представляти будь-яку сторону в суді. При цьому особиста участь у справі особи (позивача чи відповідача) не позбавляє її права мати в цій справі представника. Ним може бути адвокат або інша особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесу­альну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді. Це означає, що ін­тереси клієнтів соціальних служб можуть представляти в суді соціальні працівники. Повноваження представ­ників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:

1) довіреністю фізичної особи (посвідченою нотарі­ально або посадовою особою організації, в якій довіри­тель працює, навчається, перебуває на службі, стаціо­нарному лікуванні чи за рішенням суду або за місцем його проживання);

2)довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника (видається за підписом посадової особи, упов­новаженої на це законом, статутом або положенням, підтвердженим печаткою юридичної особи);