Реферат: Охорона праці та техніка безпеки
Необхідна територія, розміщення на ній будов і споруд, їх габаритні розміри, інженерна організація і впорядкування ділянки підприємства визначається генеральним планом.
Планування будов і споруд на території підприємств, наявність достатніх санітарних і протипожежних ровів і перешкод, забезпечення безпечної евакуації людей, різні допоміжні пристрої (опалювання, освітлення, вентиляція і ін.) регламентуються відповідно вимог санітарних норм.
Місце розташування території підприємства повинне забезпечувати можливість дотримання санітарних і протипожежних норм, вживання раціональних рішень по водо і енергопостачанню, відведення стічних вод, охорону водосховищ, земель, атмосфери від забруднення стічними водами і промисловими викидами.
Загазованість і запорошена приміщень, які знаходяться на виробничій території, залежить від умов природного провітрювання. Тому не рекомендується будувати споруди складної конфігурації, особливо П і Ш–подібної форми, а також споруди із замкнутими дворами.
Устаткування водопостачання для господарське – питних, виробничих, і протипожежних цілей вибирають відповідно до вимог діючих санітарних норм.
Джерела водопостачання і якість води регламентуються державними стандартами і санітарними нормами залежно від потреб, на які використовується вода.
Норми витрати води на виробничі потреби визначають, виходячи з технології програми випуску продукції. Для скидання і видалення з території промислових підприємств забрудненої стічної води, а також для її очищення і знешкодження перед утилізацією або скиданням у водоймище передбачено устаткування системи каналізації.
Розрізняють внутрішню і зовнішню системи каналізації. До внутрішньої відносяться санітарні прилади, труби відведення, стояки і випуски з будинків. До зовнішньої, як правило, відносяться самотечні і напірні трубопроводи, насосні станції, очисні і випускні споруди.
Всі виробничі і допоміжні приміщення повинні вентилюватися.
Вентиляція – це сукупність заходів і засобів, які забезпечують розрахунковий повітрообмін в приміщеннях. Метою вентиляційних заходів є забезпечення чистоти повітря і необхідних метеорологічних умов у виробничих приміщеннях.
Залежно від того, з якою метою працює система вентиляції, - для надходження або видалення повітря з приміщення або для того і іншого одночасно, вона може бути приточуванням, витяжною або приточування–витяжною. По місцю дії вентиляція буває загально обмінною і локальною.
Дефлектори – це спеціальні насадки, встановлювані на відсосуючих повітропроводах і використовуючи енергію вітру. Їх застосовують для видалення забрудненого або перегрітого повітря з приміщень щодо невеликого об'єму, а також для місцевої вентиляції. Повітрообмін при вживанні природної вентиляції здійснюється за рахунок різниці температур повітря в приміщенні і зовнішнього повітря, а також під дією вітру.
У системах штучної вентиляції рух повітря здійснюється вентиляторами. Системи вентиляції приточування складаються з повітрозабірного пристрою, повітропроводів, фільтрів, калориферів, вентилятора, отворів приточувань або насадок, регулюючих пристроїв.
Витяжна вентиляція складається з витяжних отворів, вентилятора, повітропроводів, пристроїв для очищення від пилу.
У системі приточування–витяжної вентиляції повітря подається в приміщення за допомогою вентиляції приточування, а віддаляється за допомогою витяжної, які діють синхронно.
На всіх підприємствах, в установах (незалежно від форм власності і видів діяльності) повинні створюватися здорові і безпечні умови праці, відповідальність за забезпечення яких покладається на працедавця.
Працедавець зобов'язаний упроваджувати сучасні засоби безпеки, застережливі виробничий травматизм, і забезпечити санітарно – гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Працедавець зобов'язаний вживати заходів по полегшенню і оздоровленню умов праці працівників шляхом здійснення механізації і автоматизації виробничих процесів, зниження і усунення запорошеної і загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань. Для проведення заходів щодо охорони праці в установленому порядку виділяються кошти і необхідні матеріали.
Реальні виробничі умови характеризуються, як правило, наявністю деяких небезпек і шкідливості. Тому не виключається можливість дії на працюючих небезпечних і шкідливих виробничих чинників.
До числа найпоширеніших небезпечних чинників, що мають місце на виробництві, відносяться: вантажопідйомні механізми і машини, судини тиску, казани, трубопроводи, механічне і транспортне устаткування, їх рухомі і обертаються частини, електричні установки, кабелі дроту, які можуть бути причиною поразки електричним струмом, отруйні, задушливі і вибухонебезпечні гази, пожежі, природні явища.
До шкідливих відносяться чинники, дія яких на працівника може привести до захворювання.
Небезпечні і шкідливі виробничі чинники за природою дії підрозділяються на фізичні (рухомі машини і механізми, вібрація і виробничий шум, підвищена швидкість повітря, недостатнє освітлення, наявність в повітрі пилу і шкідливих газів), хімічні (загально токсичні, канцерогенні, дратівливі, впливаючи на репродуктивну функцію), біологічні (макроорганізми і мікроорганізми), психофізіологічні (фізичні перевантаження, нервово – психічні перевантаження).
Наявність деяких небезпек, таких як, ураган, шторм, є слідством незалежних від людини причин і явищ. Їм не завжди можна запобігти і передбачити. Але в абсолютній більшості небезпеки і шкідливість виникають в процесі виробництва з причин організаційного і технічного характеру. Вони цілком залежать від працедавця, проектувальників, виробників устаткування, інженерно-технічного персоналу служб охорони праці і, нарешті, самих працівників.
Згідно ст. 22 Закону України «Про охорону праці», працедавець зобов'язаний проводити розслідування і вести облік нещасних випадків, профзахворювань і аварій на виробництві відповідно до положень, затверджених кабінетом міністрів. Дія цих положень розповсюджується на підприємства, установи і організації (незалежно від форм їх власності), фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують найману працю, на особи, які забезпечують себе роботою самостійно (за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві), на іноземних підданих, на особи без громадянства, які працюють на умовах трудового договору, проходять виробничу практику або притягуються до праці.
У разі відмови працедавця скласти акт про нещасний випадок або незгоди з його змістом всі спірні питання, відповідно до ст.22 Закону України «Про охорону праці», повинні розв'язуватися посадовцем органу Держнаглядохоронпраці. При цьому рішення останнього є обов'язковими для працедавця.
Виробничий травматизм класифікується по наступних ознаках: по ступеню зв'язку з виробництвом, по числу потерпілих, по ступеню тяжкості травм, по характеру дії на людину і характеру пошкоджень.
По ступеню зв'язку з виробництвом нещасні випадки підрозділяються на випадки, пов'язані з виробництвом і випадки невиробничого характеру.
По числу потерпілих розрізняють одиночні і групові нещасні випадки. До групових відносяться випадки, що відбулися одночасно з двома і більш працівниками, незалежно від ступеня тяжкості нещасного випадку з кожним з потерпілих.
По ступеню тяжкості травм нещасні випадки можуть бути із смертельним результатом і без нього.
По характеру дії на людину і характеру пошкоджень травми бувають: механічні (удари, порізи, поранення), термічні (теплові удари, опіки, обмороження), електричні (електричні удари), хімічні (опіки кислотою і лугом), отруєння і задухи (отруйними газами або з – за недоліку кисню).