Реферат: ООН
У науковій літературі існують розбіжності про те, хто із союзників і в якому документі першим запропонував створення Організації Об'єднаних Націй. Західні вчені таким документом назвали Атлантичну хартію Рузвельта і Черчілля від 14 серпня 1941 року. Радянські дослідники цілком обоснованно посилалися на Радянсько-польську декларацію від 04 грудня 1941 року.
Проте,14 серпня 1941 р. президент США Франклин Делано Рузвельт і прем'єр-міністр Сполученого Королевства Уинстон Черчиль підписали документ, де зобов'язалися “працювати разом з іншими вільними народами, як у війні, так і у світі”. Поєднання принципів міжнародного співробітництва в підтримці миру і безпеки одержав назву Атлантичної хартії.
Перші контури ООН були накреслені на конференції у Вашингтоні на засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р., де США, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілях, структурі і функціях майбутньої організації.
25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. 24 жовтня Статут був ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав, що підписали, і набрав сили.
З тих пір 24 жовтня в міжнародному календарі називається Денем ООН.
Важливим етапом на шляху створення ООН стала конференція союзних держав у Москві в 1943 році.
У декларації від 30 жовтня 1943 року підписаної представниками СРСР, США, Великобританії і Китаю, ці держави проголосили, що «вони визнають необхідність заснування в можливо короткий термін загальної міжнародної організації для підтримки міжнародного миру і безпеки, заснованої на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав, членами якого можуть бути всі такі держави - великі і малі»[1] .[8]
Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва. Ці характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям.
Подальший хід підготування нової міжнародної міжурядової структури добре відомий і докладно описаний у багатьох історико-правових дослідженнях.
Найважливішими етапами в створенні ООН обоснованно називають конференцію в Думбартон-Оксе (1944 р.), на якій були узгоджені основні принципи і параметри механізму діяльності майбутньої організації. Кримська конференція в Ялті в лютому 1945 року, за участю глав трьох урядів - радянського, британського й американського - обговорила запропонований конференцією в Думбартон-Оксе пакет документів, доповнивши його в ряді пунктів, і прийняла рішення про скликання конференції Об'єднаних Націй у США в квітні 1945 року.
Це рішення реалізувалося на конференції в Сан-Франциско, що проходила з 25 квітня по 26 червня 1945 року і яка закінчилась прийняттям установчих документів Організації Об'єднаних Націй. 24 жовтня 1945 року після передачі на збереження п'ятьма постійними членами Ради Безпеки і більшістю інших держав ратифікаційних грамот Статут ООН ввійшов у силу.
Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися чекання тривалого миру, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у питаннях економічного і соціального розвитку.
Слід зазначити, що спочатку уявлення про обсяг компетенції нової міжурядової організації в держав-союзників значною мірою не збігалися. Радянський уряд розглядав ООН у першу чергу як організацію по підтримці міжнародного миру і безпеки, покликану зберегти людство від нової світової війни. І союзними державами така орієнтація розглядалася як одна з найважливіших, що дозволило достатньо безконфліктно домовитися про створення ради Безпеки - органа широкої компетенції в питаннях миру і безпеки.
У той же час радянський проект Статуту ООН, запропонований у Думбартон-Оксе, передбачав, що «організація повинна бути саме організацією безпеки і до її компетенції не варто відносити питання економічні, соціальні і взагалі гуманітарні, для цих питань повинні бути створені спеціальні, особливі організації».
Представники західних держав із самого початку розглядали ООН як організацію широкою компетенцією, що сприяє співробітництву держав в області економіки, соціального забезпечення, науки, культури і т.д. Інакше кажучи, відповідно до пропозицій союзних держав ООН повинна сполучити контроль за інтеграцією держав-членів як у політичних, так і в соціально-економічних питаннях. При цьому передбачалося, що компетенція Організації в обох сферах повинна бути рівновеликої.
Дана пропозиція зустріла опір ряду держав. Мотивація відмови від наділення ООН широкими функціями в сфері економіки була різноманітною і найбільше повно висловилася в позиціях СРСР і Великобританії.
Радянські представники висловлювали думку, що регулювання економічних відносин є питанням сугубо внутрішньодержавної компетенції. Пропозиції про міжнародне-правове регулювання економічних відношень входять у суперечність із принципами поваги державного суверенітету і невтручання у внутрішні справи держав.
Великобританія висловила позицію тих держав, що вважали, що створення міжурядової організації в сфері економіки несовместимо з принципами ринкового лібералізму. У першу чергу недоторканності приватної власності й обмеження утручання у внутрішні економічні зв'язки держав.
Таким чином, по питанню компетенції ООН у соціально-економічній сфері в держав-фундаторів єдності не було. Висловлювалися два діаметрально протилежних підходи - про широку компетенцію Організації в цьому питанні і про неправомірність її повноважень сфері міждержавного соціально-економічного розвитку.
В остаточному підсумку після використання дипломатичних мір було прийнято компромісне рішення про наділення ООН функцією координації міждержавного соціально-економічного співробітництва[2] . Задача координації були сформульовані в загальній формі і покладені на Економічну і Соціальну Раду[3] . На відміну від Ради Безпеки ЭКОСОС споконвічно володів у своїй сфері дуже урізаними повноваженнями. Остання обставина не дозволяла ООН стати серйозним центром співробітництва держав у соціально-економічних питаннях.
Дана область міжнародних відносин відрізнялася складністю і уключала воістину неосяжну кількість міждержавних взаємозв'язків. З цих причин координація економічного міждержавного співробітництва з єдиного центру рекомендувалася малоймовірної.
Більш реалістичним був названий підхід із позиції функціональної децентралізації.
У силу того, що структурні параметри самої ООН для цих процесів виявилися вузькі, потрібно було створити систему міжурядових інститутів, для яких ООН виступала координаційним центром. У цю систему ввійшли існуючі і знову створені спеціалізовані міжурядові організації.
Досвід Ліги Націй у цьому питанні був взятий до уваги у Статуті ООН, що у ст.57 і 63 декларував що, спеціалізовані міждержавні установи встановлюють зв'язок з ООН у порядку підписання спеціальних угод із ЭКОСОС ООН.
Таким чином, спеціалізовані міждержавні установи залишалися самостійними міжурядовими організаціями, їхній зв'язок з ООН носило характер співробітництва і координації дій.
У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева 1919) - МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародна спілка електрозв'язку ( МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітня поштова спілка (ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878, Женева).
У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося створення фінансово-економічної групи системи ООН.
Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною ціллю якого було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання конкурентного знецінення валют, і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), покликаний зробити поміч відновленню і розвитку держав-членів. Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку, надання позик для розвитку виробництва й ін.
СБ функціонує в тісному зв'язку з МВФ, при цьому усе його організації пов'язані угодами про співробітництво в ООН.