Реферат: Організація діяльності державного службовця

Більш детально це питання регламентується Поло­женням про порядок стажування у державних органах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1994 р. № 804.

Важливим питанням росту службової кар”єри є також і переміщення державного службовця по службі. Переміщення державного службовця може здійснюватися на вищу посаду з метою просування пра­цівника по службі, на рівнозначну посаду з метою більш до­цільного використання ділових якостей службовця; на нижчу посаду у випадках скорочення штатів, за станом здоров'я, за власним бажанням, за результатами проведення атестації.

Головною формою переміщення є просування по службі. Відповідно до статті 27 Закону України "Про державну службу" просування по службі державного службовця здій­снюється шляхом обіймання більш високої посади на кон­курсній основі, крім випадків, коли інше встановлено зако­нами України та Кабінетом Міністрів України, або шляхом присвоєння державному службовцю більш високого рангу. Таким чином, просування по службі відбувається в межах державних посад, категорій і рангів. Все це у сукупності скла­дає службову кар'єру.

За загальним правилом службовцю при прийнятті на роботу присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

Для присвоєння чергового рангу в межах відповідної І категорії посад держання й службовець повинен успішно від­працювати на посаді, що обіймає, два роки. За виконання особливо відповідальних завдань державному службовцю може бути присвоєно черговий ранг достроково в межах відповідної категорії посад.

Встановлення класифікації посад для державних служ­бовців сприятиме реалізації права і можливостей на просу­вання по службі, причому з'являється можливість одержувати додаткову винагороду, залишаючись на тій же посаді. Такий підхід забезпечує більший ступінь об'єктивності в оцінці здіб­ностей кожного службовця.

У Законі України “Про державну службу в Україні”зазначається, що переважним правом на про­сування по службі користуються державні службовці, які досягли найкращих результатів у роботі, виявляють ініціатив­ність, постійно підвищують свій професійний рівень та зара­ховані до кадрового резерву.

Для визначення рівня професійної підготовки і відповідності державного службовця займаної посади державної служби, а також для рішення питання про присвоєння державному службовцю кваліфікаційного розряду здійснюється його атестація.

Атестація проводиться на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 року №1922 “Положення про проведення атестацій державних службовців”.

Відповідно до цієї Постанови, з метою підвищення ефективності діяльності державних службовців та відповідність за доручену справу в державних органах один раз на три роки проводиться їх атестація, під час якої оцінюються результати роботи, ділові та професійні якості, які виявляють працівники при виконанні службових обов’язків, визначених типовими професійно-кваліфікаційними характеристиками посад і відображених у посадових інструкціях, що затверджуються керівниками державних органів відповідно до Закону України “Про державну службу” та інших нормативно-правових актах.

Тобто, за результатами атестації може бути прийняте рішення про просування службовця по службі, присвоєння йому чергового рангу.

Підставами просування по службі є також навчання і підвищення кваліфікації державних службовців. Державні службовці підвищують свою кваліфікацію постійно, у тому числі через навчання у відповідних навчальних закладах, як правило, не рідше одного разу на п’ять років (ст.29 Закону України “Про державну службу”).

Висновок.

Необхідно відзначити, що одним з головних результатів діяльності державного службовця є його кар'єра.

Вплив навчання і підвищення кваліфікації на його кар'єру найчастіше не відповідає сучасним задачам державної служби.

Основною проблемою для державної служби є професіоналізм, особливо це стосується керівників середньої ланки, а також фахівців усіх рівнів.

Державний орган влади припускає наявність у державних службовців уміння, що служить, самостійно і кваліфіковано вести справи, вирішувати багатопланові адміністративні задачі. Тут знаходить свій прояв один з найбільш істотних ознак служби: стикування інформації і даних, чи, іншими словами,, обставин справи з чи законом правовою нормою. Ця ознака жадає від державних службовців яскраво вираженої здатності до аналітичного мислення. Орган державної влади відповідного рангу жадає від працівника уміння бачити проблеми і явища у великих взаємозалежних середовищах і швидко освоюватися на новому поприщі, уміло застосовувати напрацьований у свій час досвід до вимог особливих ситуацій і задач.

В даний час найбільш гостро коштує проблема недостатності знань в області права. Відсутні навички правильного тлумачення норм діючого законодавства, що часто суперечать один одному. Також відчувається гострий дефіцит знань в області економіки, фінансів, державного керування.

Додаткове утворення і навчання повинне носити адресний характер і виходити з професійних і службових обов'язків фахівця і враховуватися при службовому просуванні державних службовців. При плануванні розвитку кадрового потенціалу необхідно враховувати потреби у відповідній перепідготовці кожного державного службовця.

Використана література.

1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. – Київ: Україна. – 1996.

2.Закон України від 16 грудня 1993 р. “Про державну службу”. – Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 52. – ст. 490

3.Постанова Кабінету Міністрів України від 2 квітня 1994 р. “Про управління державною службою” . – К.: ЗЗУ. – 2000.

4.Постанова Кабінету Міністрів України від 1 грудня 1994 р. № 804 “Про порядок стажування в державних органах” / / Офіційний Вісник України. – Київ. – 1995. – №1 – 2. – 476 с.

5.Постанова Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 782 “Про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців”. / / Офіційний Вісник України. – Київ. – 1995. – №10. – 398 с.

6.Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2000 р. № 1922 “Про затвердження Положення про проведення атестації державних
службовців”. / / Офіційний Вісник України. – Київ. – 2001. – №1 – 2. – 476 с.

7.Аверьянов В.Б. Аппарат государственного управления: содержание деятельности и организационные структуры. – Киев: Наукова думка. –
1990. – 124 с.

8.Битяк Ю.П. Государственная служба в СССР и развитие ее демократических основ. – Киев: УМКВО. – 1990. – 144 с.

9.Дубенко С. Проблеми реформування державної служби в Україні // Вісник державної служби в Україні. – 1995. – № 4 – 5. – 117 с.

10.Манохин В.М. Конституционные основы законодательства о государственной службы // Правоведение. – 1983. – № 4. – С.15

11.Петришин А.В. Государственная служба / Историко-теоретические предпосылки / Сравнительно-правовой и логико-понятийный анализ. – Харьков: Факт. – 1998. – 168 с.