Реферат: Організація праці 4

Поділ праці на виробництві нерозривно пов'язаний з її коопера­цією, тобто встановленням певних співвідношень і взаємодії між видами праці. Без цього виробництво неможливе.

Кооперація — це організована виробнича взаємодія між ок­ремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці для досягнення певного виробничого ефекту.

Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найраціональнішого використання робочої сили і засобів праці, безперервності ви­робничих процесів, ритмічного виконання робіт, підвищення про­дуктивності праці, а також у встановленні раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками виробництва та узгодженні їхніх інтересів і цілей виробництва.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації:

• всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між галузями економіки;

• всередині галузі, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

• всередині підприємства. Здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов |тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

На підприємстві кооперування праці може здійснюватися за умов індивідуального виконання роботи на окремих робочих місцях, ба­гатоверстатної роботи або суміщення трудових функцій і спеціаль­ностей під час колективної роботи. Серед колективних форм організації праці провідне місце посіда­ють групові форми організації праці, зокрема, виробничі бригади.

Бригада — це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з ви­пуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими мате­ріальними і трудовими витратами на основі колективної матеріаль­ної заінтересованості і відповідальності.

Створення бригад відбувається за наявності відповідних матері­ально-технічних і організаційних передумов. Основні з них такі:

• неможливість розподілу загальної роботи між окремими вико­навцями;

• необхідність забезпечення чіткої взаємодії між основними і до­поміжними робітниками для досягнення вищого результату в праці;

• необхідність визначення обов'язків і обсягу робіт за відсутності постійних робочих місць;

• наявність спільної мети та зв'язків між робітниками в процесі праці;

• взаємозамінюваність і суміщення професій в окремих робочих групах;

• відповідний кількісний і професійно-кваліфікаційний склад ро­бітників;

• можливість визначення норм і нормативів трудових і матеріаль­них затрат на кожну з операцій, або на кінцеву продукцію;

• можливість обліку трудових і матеріальних затрат по операціях і по кінцевій продукції;

• наявність системи планування й обліку операційної і кінцевої продукції та ін.

Процес формування бригад і організації праці всередині них передбачає: проведення попередніх розрахунків чисельності профе­сійно-кваліфікаційного складу бригади; побудову графіків заван­таження виконавців протягом робочого часу; встановлення бригад­них норм виробітку, а також системи керівництва бригадою. Роз­робляються критерії оцінки праці, матеріального і морального стимулювання. Проектні розрахунки і рішення заносяться до пас­порта бригади і враховуються під час атестації і раціоналізації ро­бочих місць. Залежно від особливостей технології, організації ви­робництва і його технічного рівня розрізняють спеціалізовані і комплексні бригади.

Спеціалізовані бригади формуються із робітників однієї професії однакової або різної кваліфікації, зайнятих в однорідних технологічних процесах (механічне оброблення деталей, обслуговування по­тужного агрегату, конвеєрної і потокової лінії та ін.).

Комплексні бригади формуються з робітників різних професій (як основних, так і допоміжних), які виконують технологічно різнорідні, проте взаємопов'язані роботи, що охоплюють повний цикл виготовлення деталей, вузлів тощо. Створення таких бри­гад ефективніше на дільницях зі складним технологічним ус­таткуванням, в умовах поточно-конвеєрних, предметно (подетально) спеціалізованих виробництв із замкненим технологіч­ним циклом.

Комплексні бригади можуть бути з повним поділом праці, част­ковим і без поділу праці.

У бригаді з повним поділом праці кожний робітник постійно ви­конує роботу однієї професії і кваліфікації, і ця робота є складовою частиною комплексного завдання бригади.

У бригаді з частковім поділом праці, зумовленим певною техно­логічною послідовністю виробництва, робітник поряд зі своєю пев­ною операцією, в разі необхідності виконує операції зі споріднених спеціальностей.

Комплексній бригаді без поділу праці властиве широке суміщен­ня професій і певна взаємозамінність робітників у процесі праці. Кожний робітник може виконувати всі операції, що входять у ви­робниче завдання бригади.

Залежно від режиму роботи комплексні і спеціалізовані бригади можуть бути змінними і наскрізними. До складу змінних бригад вхо­дять робітники лише однієї зміни, протягом якої виконується весь комплекс робіт. Наскрізні бригади створюються за таких виробни­чих умов, коли тривалість циклу оброблення виробів або час вико­нання певної роботи на дільниці перевищує тривалість зміни. До таких бригад входять робітники двох або трьох змін.

За кількісним складом бригади можуть бути нечисленні (5—10 осіб), середні (11—25), великі (25—50 осіб і більше).

Ефективність функціонування бригад залежить від рівня їх са­мостійності. Подальше запровадження бригадного госпрозрахун­ку, що передбачає організацію роботи на основі поєднання опе­ративно-виробничої самостійності і бізнес-плану, порівняння вит­рат і одержуваного ефекту, встановлення прямої залежності оплати праці від кінцевих результатів роботи, підвищення відпо­відальності бригади й адміністрації за виконання виробничих завдань.