Реферат: Організаційні аспекти соціальної роботи

1) результативність (дає змогу керівникам соціальних служб оперувати і забезпечувати дисципліноване вико­ристання ресурсів при досягненні поставлених завдань, зокрема завдяки застосуванню сучасних технологій);

2)ринкові відносини (сприяють усвідомленню від­мінностей надавачів і користувачів соціальних послуг. Соціальні служби мають боротися за державний кон­тракт на надання соціальних послуг, що стимулює кон­куренцію між ними, а також відповідати встановленим державою вимогам до якості послуг);

3)місцеве самоврядування (має забезпечувати на­дання послуг, максимально орієнтованих на потреби місцевої громади, залучення громадськості до управлін­ня соціальними службами, гарантувати публічний кон­троль за використанням суспільних фондів).

Найпомітнішим наслідком використання нового менеджеріалізму є децентралізація соціальних послуг — процес поступового переходу прийняття рішень і кон­тролю з великих центрів на місця, ближче до потреб клієнтів, надання ширших повноважень соціальним службам у визначенні власної організаційної структури та управлінні персоналом.

Принципово важливими організаційними аспекта­ми сучасної професійної соціальної роботи є:

1) злагоджена робота команди (колективу), особливо такої, що складається з представників різних професій; чітка система лідерства і підпорядкованості в команді, компетентне управління персоналом; формування еле­ментів організаційної культури (відчуття належності, причетності, моральних норм, правил, цінностей);

2) система професійної підтримки (супервізії) соці­альних працівників, навчання та підвищення кваліфі­кації кадрів;

3) науково обґрунтовані стандарти соціальних пос­луг, зрозумілі та прозорі процедури і технології, які б забезпечували якість соціальної роботи, залучення со­ціальних працівників і клієнтів до розроблення стан­дартів і оцінювання їх впровадження.

Закономірне для громадянського суспільства роз­ширення й ускладнення системи професійної соціаль­ної роботи стимулювало пошук оптимальних форм уп­равління соціальними службами і соціальною роботою загалом, спонукало до розроблення таких специфічних управлінських рішень, які б сприяли досягненню мети практичної соціальної роботи і відповідали етичним стандартам фаху.

3.Формування команди у соціальній службі

Соціальним працівникам часто доводиться співпра­цювати зі своїми колегами, відповідальними за надання інших соціальних послуг, а також юристами, психоло­гами, медиками тощо, тобто працювати в команді. Такі команди є малими групами, яким властиві всі ознаки групової динаміки.

Команда — відносно невелика група осіб, об'єднаних спільними цілями, які мають високий рівень взаємозалежності.

Команді властиві чітке усвідомлення завдань й узго­дження цілей, що є запорукою успіху її роботи; функціо­нування за основними законами групи; цілеспрямований добір людей. Робота в команді передбачає високу інтелек­туальну, організаційну і функціональну мобільність, здатність адекватно реагувати на зміну загальних завдань організації. Важлива роль у команді належить її керівни­ку (лідеру), який координує роботу її учасників щодо ви­рішення актуальних завдань і досягнення мети, дбає про мікроклімат у ній, конструктивну взаємодію всередині команди та з зовнішнім середовищем.

Кожен член команди повинен поділяти її цінності і норми, бути налаштованим на роботу задля спільної ме­ти і відповідно працювати, підтримувати інших; бути довірливим і відкритим; доброзичливо обмінюватися знаннями і досвідом; прагнути згуртованості.

Щоб з'ясувати, чи діє група (колектив соціальної служби, учасники інноваційного проекту, навчальна група тощо) як команда, необхідно знати:

—чи мають індивіди змогу часто і вільно зустріча­тися;

—чи можуть вони легко спілкуватися між собою;

—чи є їхні дискусії взаємно відкритими та активними;

—чи розуміють учасники команди завдання один одного;

—наскільки оптимальним є склад команди (чи пот­рібно розширити або скоротити її склад);

—чи вважають учасники, що тільки команда може подолати проблему;

—чи є потреба у створенні допоміжних команд для ефективнішої роботи;

—чи пройнялися учасники команди індивідуаль­ною і взаємною відповідальністю за рішення, які при­йняла команда, а також за цілі, завдання, методи і ре­зультати;

—чи уявляють учасники команди межі індивіду­альної та колективної відповідальності.

Розвиток команди (набуття нею характерних^для об'єднання людей ознак) відбувається поступово. Його етапами є конгломерат — номінальна група — асоціа­ція — кооперація — автономія — команда, кожному з яких властиві специфічні особливості (табл. 5.2).

Конгломерат (лат. conglomerare — нагромаджува­ти, ущільнювати) — група, механічне об'єднання незнайомих людей. У кожного з них є свої цілі, однак група ще не структурована, її члени не займаються спільною діяльністю, а спілкування між ними є корот­кочасним. Після розв'язання індивідуальних проблем така група розпадається. Прикладом конгломерату можна вважати чергу в магазині, пасажирів у поїзді, автобусі тощо.

Номінальна (лат. nominalis — іменний) група — гру­па людей, яка має спільну назву, формально існує, але функцій ще не виконує (новобранці в армії, першокурс­ники у навчальному закладі, новостворена організа­ція). Цей короткочасний етап розвитку групи спрямова­ний на знайомство людей між собою, з'ясування мети, способів та умов майбутньої спільної діяльності. Доки триває обговорення умов співпраці, група вважається номінальною. З початком спрямованої на досягнення мети співпраці настає наступний етап розвитку групи.

Асоціація (лат. associo — приєдную, з'єдную) — об'єднання людей, які усвідомлюють спільну мету. Для неї характерна спільна діяльність, групова структура і групова динаміка, спільні інтереси, єдині вимоги до норм поведінки, які найчастіше стосуються дисципліни й окреслюють режим роботи. Всередині асоціації часто визрівають неформальні структури на основі симпатій та антипатій, заявляють про себе перші претенденти на лідерство. Ще однією характерною ознакою асоціації є консолідація — готовність до спільної діяльності, спря­мованість на вирішення завдань. Як тільки група дося­гає першого результату у своїй діяльності, вона перехо­дить у своєму розвитку з рівня асоціації на рівень коопе­рації.

Кооперація (лат. cooperatio — співробітництво) — група людей, які активно взаємодіють з метою досяг­нення певних результатів. На цьому етапі у ній повно­цінно починають функціонувати лідери, організовуючи індивідів для вирішення складних завдань. Кожен член групи займає певну позицію і відіграє відповідну цій по­зиції роль.

К-во Просмотров: 186
Бесплатно скачать Реферат: Організаційні аспекти соціальної роботи