Реферат: Основи правознавства

б) суспільні відносини, в які вступають люди в процесі діяльності із задоволенням потреб;

в) соціальні суб’єкти, тобто люди та їх об єднання.

Діяльність людей

Це умова існування суспільства. Вона є специфічною людською формою ставлення до навколишнього світу, зміст якої є його доцільна зміна і перетворення в інтересах людей. Діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес.

Кожна із сфер суспільного життя охоплює різні галузеві види діяльності. Наприклад, економіка - це діяльність у промисловості, сільському господарстві тощо.

У процесі діяльності люди та їх групи вступають між собою в суспільні відносини, тобто такі, що виникають між соціальними суб’єктами.

Соціальні суб’єкти як структурний елемент суспільства неоднакові за кількістю людей, що їх становлять, призначенням, місцем у суспільстві, організації, функціями.

Елементарним соціальним суб’єктом і первісним елементом суспільства є особа – це людина в аспекті біологічних і соціальних якостей, які формуються в процесі історично - конкретних видів діяльності і суспільних відносин. Точніше, особа – це динамічна, відносно стійка цілісна система інтелектуальних, соціально – культурних і морально - вольових якостей, які втілюються в індивідуальних особливостях свідомості та діяльності людини.

Поняття „особа ” треба відрізняти від поняття „людина” ( біосоціальна істота , яка виділилася з інших форм земного життя завдяки можливості виробляти знаряддя праці, наділена членороздільною мовою, мисленням і свідомістю), „громадянин ” ( член державного суспільства).

Наступний вид соціальних суб’єктів – соціальні групи, які є соціально стійкою сукупністю людей (осіб), що мають загальні інтереси, цінності та норми поведінки, сформовані в межах історичного певного суспільства.

Розрізняють великі соціальні групи: групи за віком, соціальні прошарки, групи за професією. До середньої групи можна віднести працівників одного підприємства, жителів окремої території. До малих соціальних груп , специфічна ознака яких – безпосередній контакт її членів, належать, наприклад, сім я, група слухачів тощо.

Існує і такий вид соціальних суб’єктів, як соціальна організація, що є об єднанням людей, які разом реалізують певну програму і діють на основі певних правил і процедур, наприклад, держава, партія.

Для регулювання різноманітних відносин, що виникали між людьми, застосовувались соціальні норми.

Людське суспільство, як і будь – яка складна система, може нормально функціонувати й розвиватися лише спираючись на певні правила, на основі яких обирається один із можливих варіантів поведінки певного суб’єкта. У суспільстві

З часу його виникнення існує дві протилежні тенденції – організації та дезорганізації. В умовах їх дії збереження стабільності, відносної постійності, упорядкованості суспільства можливо шляхом соціальної регуляції, призначенням якої є підтримка суспільної дисципліни, організованості суспільства. Об активна необхідність соціального регулювання випливає з самої суті людського суспільства, що складається з багатьох осіб, спільна діяльність яких породжує потребу погоджувати їх поведінку в усіх сферах суспільного життя.

Регулювати (в соціальному житті) – означає цілеспрямовано упорядковувати, визначати поведінку людей і їх колективів, надавати їм напрям функціонування і розвитку. Мета соціального регулювання – приведення поведінки індивідів і їх груп у відповідність до об активної закономірності, що діє в суспільстві, тобто досягнення оптимально можливої відповідності між діями суспільних законів і життєдіяльністю людей, в якій ці закони так чи інакше об’єктивуються. Кожній суспільно – економічній формації, поряд із загальними закономірностями соціального регулювання, притаманні і свої специфічні особливості, які проявляються в змісті, цілях, завданнях, формах і методах їх практичного втілення, обсязі та інтенсивності регулювання. Наприклад, у первіснообщинному суспільстві більш характерними були процеси саморегулювання, а з виникненням держави ы права місце саморегулювання посідають процеси державно – правового регулювання.

Таке регулювання покликане забезпечувати порядок і стабільність у суспільстві. Регулювання відносин між суб’єктами здійснюється через: 1) установлення моделей поведінки людей, які повинні або не повинні здійснюватися, 2) визначення умов, за яких закріплена модель поведінки дозволяється або забороняється, чи 3) визначення суб’єктів , на які за цих умов поширюється певне правило, встановлене тією чи іншою нормою.

Призначення соціальних норм полягає в упорядкуванні поведінки суб’єктів, що сприяє забезпеченню системності та певної передбачуваності суспільних відносин. Завдяки цьому учасники таких відносин можуть прогнозувати свою поведінку та поведінку інших суб’єктів у ситуаціях, передбачених у конкретних соціальних нормах. Вони регулюють ту поведінку, яка має соціальний характер, а тому пов’язана з взаємовідносинами між людьми, їхніми об’єднаннями, соціальними групами.

Традиції, на яких базується влада

Первісні звичаї-правила поведінки людей у первісному суспільстві, що історично складалися протягом довгого часу їх неодноразового застосування та увійшли у звичку первісних людей і здійснювалися цими людьми добровільно.

Первісні традиції-це різновид звичаїв, що характеризувалися певною програмою дій. Наприклад, традиційні види діяльності щодо: лікування хворих (вигнання духів); вирощування та збирання урожаїв (танець дощу); військових перемог (демонстрація трофеїв); прийняття у члени роду (одягнення спеціального одягу, виголошення присяг)тощо.

Релігійні норми - це правила поведінки первісних людей стосовно віри у їх богів чи одного бога(наприклад, віри у загробне життя, ритуали захоронення померлих тощо).

Первісні заборони (табу) - це такі правила поведінки людей, які забороняли певні дії первісній людині. Наприклад, заборони вступати у статеві відносини з дідами та бабами, батьками та дітьми, братами та сестрами.

Гарантами їх дотримання здебільшого був не примус, а страх перед неприродними силами та богами. Для первісних людей звичай був пов’язаний із міфічною побудовою світу. Додержання звичаїв означало повагу до пращурів, дух яких постійно „спостерігає” за життям на землі. Будь-яке порушення звичаїв могло призвести до негативної реакції духів землі та накликати небезпеку на окрему людину чи навіть на цілу етнічну групу.

Отже, первісні люди виконували соціальні норми добровільно, без спеціального примусу, що притаманний державі.

Проте, незважаючи на позитивну організацію соціального життя в суспільстві, первісний лад не був ідеальним, оскільки:

а) праця людей базувалася на примітивних засобах виробництва, давала мізерні результати й не задовольняла всіх потреб членів роду. Виробнича діяльність людей зводилася до видобування їжі та одягу, влаштування примітивного житла, виготовлення деяких знарядь праці тощо;

б) роди і племена активно не спілкуються між собою, не налагоджували взаємних доброзичливих відносин, що часто призводило до збройних сутичок і навіть війн;

в) численні забобони, відсутність освіти та писемності породжували жорстокість людей у ставленні одне до одного;