Реферат: Основи сімейного права

Подружжя може укладати між собою всі доз­волені законом майнові угоди, однією з яких є шлюб­ний контракт. Ці шлюбно-сімейні правовідносини пе­редбачені Порядком укладання шлюбного контрак­ту, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок укладання шлюбного контр­акту" від 16 червня 1993 р. Згідно з цим нормативно-правовим актом шлюбний контракт укладається між особами, які одружуються за їх бажанням до реєстрації шлюбу, і набирає чинності з моменту його реєстра­ції. Він може укладатися в присутності свідків, якщо на це є бажання сторін.

У ньому передбачаються майнові й немайнові права та обов'язки подружжя.

6. Припинення шлюбу

У більшості випадків шлюб припиняється внаслідок смерті чи оголошення в судовому порядку померлим одного з подружжя. Проте за життя по­дружжя шлюб може бути розірваним через розлучен­ня за заявою одного з подружжя або спільною їхньою заявою. Розірвання шлюбу провадиться в судовому порядку. У ряді випадків, передбачених чинним шлюбно-сімейним законодавством, допускається ро­зірвання шлюбу в органах загсу. Це стає можливим за взаємної згоди на розірвання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей. Крім того, в органах загсу провадиться також розірвання шлюбу з особа­ми, визнаними в установленому законом порядку без­вісно відсутніми, недієздатними внаслідок душевної хвороби чи недоумства, а також засудженими за вчи­нення злочину до позбавлення волі на три роки та більше. Якщо між подружжям, що розлучаються, в органах загсу виникає спір про майно, про дітей або про стягнення аліментів на користь того з подружжя, який є недієздатним, розірвання шлюбу провадиться через суд.

Якщо ж розірвання шлюбу здійснюється в судо­вому порядку, то суд зобов'язаний встановити справжні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні (реальні) взаємини у сім'ї та вжити всіх можливих заходів до примирення подружжя. У всякому разі шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими. При цьому, виносячи рі­шення про розірвання шлюбу, суд уживає передба­чених законодавством заходів для захисту інтересів неповнолітніх дітей і того з подружжя, який є не­працездатним.

Шлюб уважається припиненим із моменту реєст­рації розлучення в органах запису актів громадян­ського стану; це означає, що навіть після розгляду справи в суді та винесення ним рішення про розір­вання шлюбу законодавством передбачено можли­вість для примирення подружжя зі збереженням юридичної сили для шлюбу, що укладався раніше.

Той із подружжя, хто змінив своє прізвище за одруження на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися ним або повернути дошлюбне прізвище.

7. Особисті й майнові права та обов'язки подружжя

Подружжя, що знаходиться в зареєстровано­му шлюбі, набуває особистих і майнових прав та обов'язків.

До особистих прав та обов'язків, себто таких, що не мають майнового змісту, слід віднести, наприк­лад, право кожного з подружжя за власним бажан­ням, вільно обирати як їхнє спільне, так і зберігати своє дошлюбне прізвище, або приєднати до свого прізвища прізвище другого з подружжя. Окрім того, до цієї групи прав слід віднести також право кожно­го з подружжя вільно обирати заняття, професію й місце проживання, спільно вирішувати питання ви­ховання дітей, користуватись у сім'ї рівними права­ми і нести рівні обов'язки.

Окрім особистих, подружжя має майнові права та обов'язки. Згідно з сімейним законодавством роз­різняються спільна й сумісна власність та роздільне майно подружжя.

Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, тобто кожен із по­дружжя однаковою мірою має право володіти, ко­ристуватись і розпоряджатися цим майном; при цьому не береться до уваги кількість виконаної пра­ці та її форми відносно кожного з подружжя. Май­ном, що нажите за час шлюбу, подружжя може роз­поряджатися за спільною згодою. Це означає, що за укладання угод одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

На відміну від спільного майна, роздільне майно подружжя — це таке, яке належало кожному з по­дружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування. До цієї категорії майна належать і речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), навіть якщо їх придбано під час шлюбу спільним коштом подруж­жя, за винятком дорогоцінностей і предметів розко­ші. Володіє, розпоряджається і користується цим майном кожен із подружжя самостійно.

У разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їхні частки визнаються рівни­ми. При цьому судовий поділ майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після його розірвання.

Згідно зі шлюбно-сімейним законодавством, по­дружжя повинно матеріально підтримувати один одного. У разі відмови від такої підтримки той з по­дружжя, який потребує матеріальної допомоги

(не працездатний, вагітна дружина), має право зверну­тися до суду з позовом про присудження на його ко­ристь аліментів.

8. Особисті й майнові права та обов'язки батьків і дітей

Взаємні права та обов'язки батьків і дітей ба­зуються на походженні дітей, засвідченому в установ­леному законом порядку. Походження дитини, бать­ки якої перебувають між собою в шлюбі, засвідчуєть­ся записом про шлюб батьків, а дитини від батьків, які не перебувають між собою в шлюбі, встановлює­ться поданням спільної заяви до органів загсу. Бать­ківство дитини у батьків, які не перебувають у шлю­бі, та в разі відсутності спільної заяви батьків, може бути встановлене в судовому порядку. Походження дитини засвідчується відповідним записом.

Батьки й діти зобов'язані подавати один одному моральну й матеріальну допомогу. При цьому діти, походження яких установлене за заявою батьків чи рішенням суду, мають ті самі права та обов'язки що­до батьків, що й діти, які народилися від батьків, які перебувають у шлюбі.

До особистих прав та обов'язків батьків щодо ді­тей слід віднести: право та обов'язок присвоїти ди­тині прізвище, ім'я та по батькові; право та обов'я­зок виховувати й утримувати дітей; право визначити місце їх проживання; право забезпечувати їхні інте­реси за розгляду спорів про них.

До майнових прав та обов'язків батьків і дітей належать: право та обов'язок батьків з управління майном дітей, обов'язок і тих, і тих поважати спіль­ну й роздільну власність і т. д. До того ж і батьки, і діти мають взаємні аліментні обов'язки. Батьки зо­бов'язані утримувати своїх неповнолітніх і непра­цездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, а повнолітні діти зобов'язані утри­мувати й піклуватися про непрацездатних батьків. Так, аліменти на неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в розмірі: на одну дитину — чверті, на двох дітей — третини, на трьох та більше дітей — половини заробітку (доходу) батьків, але не менш як 25% мінімальної заробітної платні на кожну дитину.

У разі стягнення аліментів з батьків на непраце­здатних повнолітніх дітей, які потребують матері­альної допомоги, розмір аліментів визначається у твердій грошовій сумі з урахуванням матеріального становища особи, яка сплачує аліменти, та особи, яка має їх одержувати.

Визначаючи аліменти на користь батьків, що стя­гуються з повнолітніх дітей у твердій грошовій сумі, виходять із матеріального й сімейного становища кожного з дітей та батьків і зважають на можливість батьків одержувати аліменти один від одного.

9. Опіка й піклування

Опіка й піклування встановлюються відпо­відними відділами та управліннями державної адмі­ністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчими комітетами міських чи районних у міс­ті рад народних депутатів відносно:

• осіб, які не досягли 18-річного віку і з різних причин залишилися без батьківського піклування;

• осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок нк душевної хвороби чи недоумства;

• осіб, визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або

наркотичними речовинами;

• осіб, які потребують піклування за станом здо­ров'я.

Опіка й піклування встановлюються за місцем проживання особи, яка їм підлягає, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. Всі устано­ви та особи, яким стало відомо про існування осіб, які підлягають опіці й піклуванню, повинні негайно повідомити про це органи опіки й піклування. Ос­танні впродовж місячного строку з моменту, коли відповідний орган опіки й піклування дізнається про необхідність встановити опіку й піклування, мають винести відповідне рішення.

Для безпосереднього здійснення опіки й піклу­вання призначається опікун чи піклувальник, пере­важно з гурту осіб, близьких до підопічного, і тільки з його згоди. Піклувальник повнолітніх дієздатних осіб, які не можуть за станом здоров'я самостійно захищати свої права й виконувати обов'язки, може бути призначений тільки на прохання цих осіб.

Не можуть бути піклувальниками та опікунами особи, які: