Реферат: Основи теорії держави і права

Соціальні норми регулюють поведінку, що має соціальний характер, пов’язану з взаємовідносинами між людьми, їх об’єднаннями, суспільними відносинами. Саме цим соціальні норми відрізняються від норм технічних, медичних, біологічних та ін.

Основними нормами соціальних норм є: моральні, звичаєві, правові, корпоративні, політичні.

Особливим видом соціальних норм є норми права. Сукупність норм права характеризують поняття право .

До основних ознак права України можна віднести: системність; загальнообов’язковий суспільний характер; взаємозв’язок норм права, які складаються в правові інститути, галузі права; визначеність та закріпленість в нормативно-правових актах. Норми права обов’язково встановлюються, санкціонуються, гарантуються і забезпечуються державою та її органами. Норми права формулюються у вигляді прав та обов’язків.

Поняття системи права характеризується єдністю усіх чинних юридичних норм держави та їх розподілом за галузями та інститутами. Правова система має свою структуру. Первинною ланкою системи права є норма права. Правові норми об’єднуються в інститути прав - систему юридичних норм, що регулюють певну групу однорідних відносин, що складають особливу частину галузі права.

Галузь права – це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють однорідну сферу суспільних відносин.

Основними галузями сучасного права України є державне (конституційне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, трудове, сімейне, кримінальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове право.

Джерела права – це способи вираження та закріплення правових норм. Розрізняють такі джерела права: правовий звичай (правила поведінки, що склались історично), прецедент (рішення судів по конкретних справах), нормативно-правові акти (письмові документи, в яких закріплено загальнообов’язкові правила поведінки, що забезпечуються державою); конституція, закони та підзаконні акти (укази, постанови, розпорядження, статути, правила, інші акти).

Верховна Рада України видає закони і постанови, Президент – укази. Органи виконавчої влади України такі нормативно-правові акти: кабінет Міністрів – декрети і постанови; керівники міністерств і відомств – інструкції, вказівки, нормативні накази; місцеві ради народних депутатів – рішення і нормативні ухвали; виконавчі комітети місцевих рад – рішення, а керівники їх управлінь і відділів та керівники обласних і районних держадміністрацій – нормативні накази; адміністрація державних підприємств. Установ, організацій – нормативні накази і інструкції.

Чинність нормативно-правових актів поширюється не тільки на громадян України, а й за деякими обмеженнями – на іноземців, осіб без громадянства, які перебувають на території України (винятки лише для дипломатичних представників і деяких інших осіб).

Елементарною часткою права є норма права . Це обов’язкове, формально-визначне правило поведінки загального характеру, що у встановленому порядку приймається, змінюється, відміняється та забезпечується відповідними державними органами у межах їх компетенції.

У будь-якій державі існує та постійно розвивається значний масив правових норм. Ця обставина робить доцільним і необхідним поділ їх на певні види.

Так, за функціональною спрямованістю норми права поділяються на:

а) регулятивні;

б) правоохоронні.

За предметом правового регулювання на норми державного, цивільного, адміністративного і інших галузей права.

Галузеві норми поділяються на матеріальні і процесуальні.

Існують інші види норм права відповідно інших ознак.

Норма права складається з диспозиції (частина норми, де зазначаються права та обов’язки суб’єктів), гіпотези (частина норми, де зазначаються умови здійснення диспозиції) та санкції (частина норми, де зазначаються заходи примусу у випадку, передбаченому диспозицією).

Втілення у життя правил поведінки здійснюється у процесі реалізації норм права. Особливою формою реалізації норм права є застосування норм права – це один із видів державної діяльності, завжди має активний творчий характер і здійснюється у певних процесуальних формах. Застосування норм права існує у так званих стадіях правозастосування:

1) вихідна стадія (мета – встановлення об’єктивної істини);

2) юридична кваліфікація;

3) тлумачення норм права – переклад його абстрактних приписів на зрозумілу і доступну мову конкретних понять і висновків.

Право регулює суспільні відносини, учасники яких виступають носіями прав та обов’язків. Такі, врегульовані правом суспільні відносини мають назву правовідносини . Юридичним змістом правовідносин є права та обов’язки суб’єктів права до його об’єктів.

Об’єкти права – це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, що служать задоволенню інтересів і потреб громадян та їх організації.

Суб’єкти права – це учасники правових відносин, які мають суб’єктивні права та виконують юридичні обов’язки. Вони мають властивості правоздатності і властивості дієздатності. Суб’єктами права можуть бути індивіди (фізичні особи), організації та об’єднання, соціальні спільності (держава, народ, нація, трудові колективи).

Умовою виникнення, зміни або припинення правовідносин є юридичні факти (конкретні життєві обставини).

Суб’єкт права вступає у сферу дії права і виявляє свій вибір між різними варіантами вчинків (правових і не правових). Здійснення ж порушення правової норми (правопорушення) тягне за собою юридичну відповідальність.

Сенс юридичної відповідальності у тому, що держава може застосувати, якщо громадянин не виконує своїх обов’язків, заходи примусу.