Реферат: Основні етапи анестезіологічного забезпечення оперативних втручань
етамінал-натрій — по 0,2 г;
дипразин — по 25—30 мг або
димедрол — по 0,1 г,
діазепам — по 5—10 мг
Атропіну сульфат — по 0,3—0,7 мг,
або метадин — по 0,5—0,7 мг, або
скополаміну гідробромід — по
0,25-0,5 мг,
промедол — по 20—40 мг, або
омнопон — по 20 мг, або
морфіну гідрохлорид — по 10 мг,
або дроперидол — по 2,5 мг,
фентаніл — по 0,05 мг
Будь-яке планове оперативне втручання, яке проводиться під загальною анестезією, потребує певного рівня лабораторного та клінічного обстеження. Якщо є дані про наявність інших захворювань, потрібна консультація відповідних фахівців.
Результати передопераційного обстеження хворого визначають тактику анестезіолога до операції, під час її проведення та після неї. Для адекватного анестезіологічного забезпечення хірургічного втручання потрібно мати об'єктивну уяву про ступінь операційного ризику. Ступінь ризику оцінюють у балах. Об'єм та характер передопераційної підготовки значною мірою визначаються тяжкістю основного та супутнього захворювань.
Перед плановими оперативними втручаннями проводять такі заходи:
розмова анестезіолога з хворим про анестезію та операцію; обмеження прийому їжі перед операцією (не менше ніж за 5—6 год), очисна клізма уве
чері (напередодні операції) та зранку;
спорожнення сечового міхура; зняття з'ємних зубних протезів; медикаментозна підготовка (премедикація). Перед екстреними хірургічними втручаннями проводять очищення шлунка через зонд.
Премедикацію проводять для заспокоєння хворого, забезпечення його відпочинку перед операцією, зняття психічного напруження, нормалізації обміну речовин. Премедикація зменшує втрати загальних анестетичних засобів, запобігає появі небажаних нейровегетативних реакцій, побічній дії наркотичних засобів, гальмує салівацію, секрецію бронхів та потовиділення. Використовують препарати, що володіють енергетичним потенціюванням. Для поліпшення сну призначають снотворні засоби, які також володіють певним седативним ефектом, що посилюється призначенням транквілізаторів. Подібним чином діють наркотичні аналгетики. Вони значно підвищують поріг больової чутливості, зменшують необхідну концентрацію анестетиків, бо потенціюють їх дію. Значною мірою седативний ефект доповнюють деякі протигі-стамінні засоби з нерізким нейролептичним впливом. Всі ці препарати гальмують небажані нейрореф-лекторні реакції, однак повністю не замінюють холінолітичні засоби.
Як правило, у клініці використовують 2—3 схеми премедикації. У пропонованій схемі наведені середні дози засобів для премедикації, що найчастіше застосовуються для пацієнтів з масою тіла 50—70 кг. Для ослаблених хворих, пацієнтів похилого та старечого віку дозу препарату відповідно зменшують. Найчастіше використовують премеди-кацію за схемою І. Вона розрахована на спокійних, урівноважених хворих, яким передбачається виконати не дуже травматичну і тривалу операцію. Пре-медикація за схемою II показана хворим з підвищеною збудливістю нервової системи й інтенсивними обмінними процесами (тиреотоксикоз), а також у разі тривалого і травматичного оперативного втручання.
У разі тривалого і травматичного хірургічного втручання за ЗО— 40 хв до операції хворим разом із атропіну сульфатом внутрішньом'язово вводять 0,0025 г дроперидолу і 0,0005 г фснтанілу.
МАСКОВИЙ НАРКОЗ
Масковий наркоз використовують головним чином у хворих без виражених порушень дихальної, серцево-судинної систем та функцій паренхіматозних органів. Його можна використовувати тоді, коли немає потреби в релаксації м'язів і створенні положення, що утруднює вентиляцію легень. Масковий наркоз відкритим крапельним способом зараз використовують надзвичайно рідко. Його найчастіше проводять за напіввідкритим контуром. Масковий наркоз має такі недоліки:
1) збільшення мертвого простору;
2) тяжкість забезпечення прохідності дихальних шляхів унаслідок можливого спазму голосової щілини у разі поверхневого наркозу, западання язика і аспірації слизу, крові за глибокого наркозу;
3) позаяк релаксація м'язів за поверхневого рівня наркозу не настає,
треба поглиблювати його до другого рівня хірургічної стадії, що супроводжується пригніченням життєво важливих функцій організму;
4) тяжкість забезпечення допоміжної і, особливо, штучної вентиляції легень, оскільки у разі маскового наркозу повітря може розтягувати шлунок;