Реферат: Основні етапи онтогенезу
Прояви старіння різноманітні і торкаються всіх рівнів організації: від молекулярного до систем саморегуляції цілісного організму. До числа його зовнішніх маніфестацій відносяться: зменшення росту (у середньому 0,5-1 см за 5-річчя після 60), зміна форми і складу тіла, згладжування контурів, посилення кіфозу, перерозподіл жирового компоненту, зменшення кількості сальних залоз, товщини епідермісу і соскового шару шкіри, посивіння та ін.
Сучасна психологія має у своєму розпорядженні значний обсяг знань про розвиток людини, починаючи з пренатального періоду (до народження) до смерті людини. Проте на зміст окремих стадій розвитку існує велика кількість різних поглядів. Наведемо декілька прикладів.
Теорія рекапітуляції Холла-Болдуїна, згідно з якою в онтогенезі повторюється соціогенез (розвиток суспільства). Звідси й досить дивні назви стадій онтогенезу: первісне дикунство, мисливство, пастушество, землеробство, торгово-промислова.
Теорія дитячої сексуальності 3. Фрейда твердить, що стадії онтогенезу обумовлені розвитком сексуальності. Він відрізняє оральну, анальну, фалічну, латентну та генітальну стадії, прив'язуючи їх до опанування людиною різними ерогенними зонами. Фіксація на якійсь стадії, обумовлена найбільш яскравими враженнями, пов'язаними з нею, є джерелом психопатології.
Епігенетична теорія Е. Еріксона (теорія життєвого циклу) поділяє онтогенез на вісім стадій психосоціального розвитку, на кожній з яких людиною вирішується певна проблема - і наслідком вирішення є певне вікове психічне новоутворення. У вирішенні проблеми базової довіри-недовіри до світу народжується надія; у протистоянні автономії та сорому й сумніву - сила волі; у виборі між ініціативою та почуттям провини - цілеспрямованість; у протиборстві працелюбності й меншовартості - компетентність; у обранні ідентичності всупереч змішанню ролей - вірність; у конфлікті близькості й ізоляції - любов; у ствердженні генеративності проти стагнації - опікування; у здобутті цілісності всупереч відчаю - мудрість.
Теорія провідної діяльності О. М. Леонтьєва, згідно з якою змістом стадій психічного онтогенезу є послідовне оволодіння людиною видами діяльності, такими як гра, вчення, труд.
Згідно уявлень про індивідуальний розвиток психіки людини, що склалися в межах суб'єктного підходу В. О. Татенка, зміст стадій онтогенезу полягає в черговості розгортань (а потім згортань) так званих «інтуїцій суб'єктного ядра» людини: екзистенціальної, експірієнтальної, рефлексивної, інтенціальної, потенціальної, актуальної, віртуальної, - тобто внутрішніх сутнісних утворень людини, які актуалізуються в конкретних психічних явищах.
Психологи, як бачимо, далеко не з усім згодні один з одним. Однак, вони всі признають, що стадійність розвитку не виключає, а скоріше вказує на безперервність цього процесу.
2. Основні етапи онтогенезу
Потреба в пошуку закономірностей розвитку людини у процесі життя існувало з давніх часів. Сьогодні до нас дійшли Давньокітайська класифікація періодизації життєвого циклу людини, вікова класифікація життя за Піфагором, за Гипократом.
У сучасний час життєвий цикл (за Ж. Годфруа) поділяється на чотири великих періоди: пренатальний (внутрішньоутробний), дитинство, підлітковий вік і зрілість. Така періодизація показує, що вона пов’язана з віком, однак сам вік не визначає періоду розвитку. В цьому є суттєва відмінність процесу розвитку людини від процесу розвитку тварини. Зміст, темп, повнота психічного розвитку забезпечується організованим взаємовпливом чи спілкування дитини з оточуючими людьми. Тому семирічна дитина, як правило, буває більш розвинутою ніж п’ятирічна, і значно менш розвинута, ніж дитина десяти років.
У свою чергу, кожний з періодів складається з трьох стадій, які мають свої особливості.
1. Пренатальний період (266 днів). Включає стадію зіготи (з моменту оплодотворення до 14 днів); стадію ембріону (від 14 днів до 2 місяців – анатомічна і фізіологічна диференціація органів); від 3 місяців до моменту пологів (розвиток систем і функцій, необхідних для життя у зовнішньому середовищі).
2. Дитинство . Стадія першого дитинства від народження до 3 років характеризується розвитком функціональної незалежності і мови.від народження до 1 року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов'язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини); Від 1 до 3 років - період перед дошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негативізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм).
Стадія другого дитинства (3-6 років) – це розвиток особистості дитини і когнітивних процесів. Від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують із викликаною походом до школи зміною соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості).
Стадія третього дитинства (6-12 років) – набуття основних когнітивних і соціальних навичок. Від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою).
3. Підлітковий вік.
Пубертатний вік 12-15 років Від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії).
Ювенальний вік -16-17 років характеризується пристосуванням підлітків до сім’ї, до школи, до однолітків. Від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу -одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу).
Юність – 18-20 років – перехід до зрілого віку. Цієї стадії притаманне почуття психологічної незалежності і соціальної безвідповідальності. Цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);
4. Зрілість. Основне новоутворення цього періоду – досягнення особистої зрілості. Характеризуючи зрілу людину, психологи виділяють такі його характеристики: широкі межі «Я», здатність до теплих соціальних стосунків, наявність самосприйняття, реалістичне сприйняття досвіду, почуття гумору, наявність визначеної життєвої філософії.
Стадія ранньої зрілості від 21 до 30 років – період молодості, або першої дорослості. У цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей. Саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра за звичаєм складається із загострення проблем наслідків професійного визначення. Завдання особистого розвитку – організація і устрій життя в новій сім’ї. В цьому завданні декілька планів – фізіологічний, соціальний, психологічний. Не менш важливе завдання розвитку – опанування батьківської роллю. Для Матері важливо знайти своє «Я» не тільки у просторі сім’ ї , а й у просторі суспільства. Для Батька – побудувати «модель правильного життя» для своєї родини, яка складається із раціональної оцінки можливостей і втілення їх у життя.
Стадія другої дорослості – 30-35 років. Для жінки основним стає завдання контролю і самоконтролю, щоби пристосуватися до нової ситуації. Діти підросли, в них з’явилися нові інтереси, нове оточення. Жінка повинна знайти новий смисл життя. У чоловіків завдання більш полягають в інтелектуальній сфері.
Література
1.Алексеев В.П. Становление человечества.-М., 1984.-Ч.2.
2. Рогинский Я.Я. Проблемы антропогенеза.-М, 1970.
3. Юрій М. Антропологія: навч. Посібник.-К., 2008.