Реферат: Основні принципи та нетрадиційні методи викладання українського народознавства в школі

Доступність пояснення й можливість розуміння навчального матеріалу залежать від того, наскільки розвинуті в учнів ті формально-логічні форми писання, на підставі яких дається пояснення. Учитель повинен розрізняти корисність і необхідність народознавчого матеріалу в розвитку учнів. Будь-які знання, що дають можливість учню правильно уявити й зрозуміти навколишній світ, корисні. Однак необхідно розподілити навчальний матеріал на певні частини й бути впевненим, що саме ця сукупність знань необхідна саме в цю мить для розвитку учня.

Таким чином принцип доступності навчання включає три постулати:

1) нові знання мають базуватися на вже набутих учнями знаннях, на їхньому життєвому досвіді;

2) система знань має сприяти переходу на глибший рівень загального розвитку чи створити помітні тенденції для такого переходу;

3) у конкретних умовах навчання має бути очевидною необхідність саме цього навчального матеріалу для розвитку учнів.

Принцип свідомості й активності учнів. Він визначає переважно психологічний бік навчання. Його головне завдання - зрозуміти, як засвоює знання учень, яке його ставлення до навчання та який ступінь його активності в процесі вивчення навчального матеріалу.

Свідомість розуміння визначається відповідністю теоретичного й практичного матеріалу на уроці. Якщо на уроці учень звертає увагу на теоретичні положення й намагається їх зрозуміти, то звичайно, він шукає обґрунтування, підтвердження, доказ. Факти, приклади, пояснення стають для нього не самоціллю, а засобом засвоєння теорії.

Принцип зв’язку навчання з життям. Він виражає ставлення вчителя до реальної дійсності, яка випереджає часом розвиток теоретичнихположень: Цей принцип базується на використанні конкретних прикладів із життя, на підставі яких робляться узагальнення, висновки, визначаються певні закономірності. Цей принцип передбачає, що наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною практикою.

Принцип міцності знань. Міцність знань означає тривале збереження в пам’яті знань, які вивчаються, навичок і вмінь, які формуються. На міцність збереження знань впливає багато об'єктивних і суб’єктивних факторів, умов навчання й життя дитини поза школою. Проблема міцності навчання полягає в тому, щоб посилити дію позитивних факторів і знизити роль негативних. Можна виділити такі важливі положення щодо цього:

1. виділення головного в даному навчальному матеріалі;

2. зв’язок головної думки з раніше набутими знаннями учнів;

3. формування матеріалістичних поглядів і переконань;

4. використання знань, які вивчаються, в практичній діяльності учнів.

Принцип наочності навчання. Принцип наочності в історії педагогічної думки знайомить з філософським положенням про роль чуттєвого пізнання й утверджує необхідність цього виду пізнання в навчанні. Гармонійний розвиток особистості, складні завдання розумового розвитку учнів потребують умілої організації всього чуттєвогопізнання дитини. Наочне приладдя є одним із засобів досягнення мети навчання. До нього належать реальні предмети, їх зображення у вигляді картин,малюнків, схем, муляжів. Усе поширенішими у навчанні народознавства стають діафільми, кінофільми, телебачення та інші технічні засоби. Основним і необхідним видом наочності є експонати, речі культури і побуту українського народу.

Принцип урахування індивідуальних особливостей у навчанні виражає особисте ставлення вчителя до учня, коли задатки та здібності школяра можуть розвиватися, а можуть і стримуватися.

Принцип індивідуалізації навчання допомагає визначити той рівень знань і розвитку учнів, який дає змогу ставити й вирішувати конкретні завдання навчання. Індивідуальні особливості найбільше виявляються у розумовій діяльності, у ставленні до вчителя, в таких рисах як працездатність, дисциплінованість, комунікабельність. Великий вплив на формування індивідуальних рис особистості дитини справляють сімейне виховання й найближче оточення. Процес навчання народознавству, заснований на загальних та індивідуальних особливостях дітей, гарантує успішне вивчення навчального матеріалу, сприяє високому інтелектуальному й моральному розвитку дитини.

Усі правила реалізації цього принципу зводяться до головного:учитель повинен враховувати індивідуальні особливості учня.

Принцип історизму. Народознавство - наука історична, бо вивчає народ на всіх етапах його історичного життя. Отже, викладання народознавства в школі має бути принципово історичним. Принцип історизму охороняє також педагогіку народознавства від загрози перетворити її на скороминущу "моду" в системі національної освіти. Народознавство повинно бути обов'язковим навчальний предметом у загальноосвітній школі.

2. Нетрадиційні принципи викладання українського народознавства в школі

Принцип народоналежності. Він означає подолання у свідомості учнів байдужості до культурно-історичної спадщини України, подолання національного нігілізму. Українське народознавство покликане прилучити нове покоління до етносоціального досвіду, сформувати почуття національної гідності. Воно правдиво висвітлює позитивне й негативне в історії народу з метою запобігання останньому в майбутньому. Незалежній українській державі завжди будуть потрібні громадяни-патріоти. Важливий у педагогіці народознавства є принцип етнічності.

Українського народознавства навчаються діти різних національностей і народностей. Отож, зміст предмета повинен задовольняти й враховувати інтереси всього українського етносу й окремих етнікосів та етнічних груп. Педагогіка українського народознавства - це педагогіка народу, а народ - це й українці, і білоруси, і росіяни, і молдавани, і люди багатьох інших національностей і національних меншин. Тому навчання предмета треба проводити так, аби кожен з нас пишався і своїм народом і своєю національністю, і водночас знав і поважав культуру та історію інших народів та інших національностей. Це - обов’язок кожної людини демократичного суспільства. Невід’ємним у педагогіці народознавства є краєзнавчий принцип. Учні повинні добре знати історію, культуру, побут свого регіону,області, міста чи села, тобто минуле й сучасне своєї батьківщини. Зв’язок між батьківщиною і Батьківщиною нерозривний і найкраще формує патріотичні почуття учнів.

Життєво необхідним для педагогіки народознавства є принцип суспільності. Адже вона має охопити всі ланки суспільства: дитсадок, сім’ю, школу, місцеву громадськість. Усе суспільство, діти й дорослі, повинні бути переконані в її необхідності. Хіба можемо ми виховати культурну людину, коли деякі вчителі, навіть адміністрація школи, нехтують українською мовою? Хіба виживе українське народознавство в школі, коли діти є свідками відвертої зневаги до української мови й до України взагалі, що й досі подекуди спостерігається в нашому суспільстві?

Принцип демократизації навчання передбачає право кожного учня на формування світогляду, вибір віросповідання чи відмову від віри,на самовираження, анулює політизацію в школі. Україна - держава,яка тільки будує демократичне суспільство. Народознавство - це предмет, який навчить демократії з дитинства, виховає людину волелюбну,цивілізовану. Ці риси необхідні новій особистості, людині третього тисячоліття.

Основоположним принципом педагогіки народознавства є принцип гуманності. Адже передовсім ця педагогіка ставить собі за мету виховання справжньої людини, гідного громадянина. А хіба може негуманна педагогіка виховати гуманну людину? Звичаї, традиції, обряди, культура, історія, побут гуманізують розвиток людини. Навчання народознавству в школі обов'язково веде до вибору учнем життєвих позицій, пробуджує творчі пошуки, стимулює особисте самовизначення. Учень усвідомлює себе діючою частинкою народу,вчиться самостійно господарювати /пекти хліб, паску, вичинити шкіру, розмалювати кухонну дощечку, вишити серветку/. Українське народознавство сприяє вибору професії, нахилу до самодіяльності - пісні,танцю, театру.

Народознавство запалює іскорка надій, мрій на майбутнє, породжує бажання жити й творити. Отже, його педагогіці властивий принцип життєвої активності. Народознавство, як предмет, має специфічний вплив, адже воно виховає в кожному учневі Особистість, не схожу на інші, зі своїм власним сприйняті як навколишньої дійсності. Це є метою педагогіки народознавства. Тому можна говорити про принцип ціленаправленності навчання. Учитель повинен бачити перед собою мету - сформувати особистість людяну й чесну, працелюбну й вільну, освічену й культурну,яка знайде своє місце на землі. Тільки глибоко принциповий підхід до педагогіки народознавства дасть змогу отримати успішні результати навчання й виховання підростаючого покоління. Тому й педагог, який бере собі за обов'язок займатися викладанням українського народознавства, має бути людиною високих моральних принципів.

3. Нетрадиційні методи викладання українського народознавства.

Учитель народознавства не обійдеться без суто особистісних,"винайдених" ним самим методів навчання. Їх породжує спосіб життя,творча уява вчителя, прагнення досягти успішних результатів, бажання перетворити навчально-виховний процес на цікаве слідкування,дружбу, взаєморозуміння з учнями. Дістервег сформулював два правила щодо методів навчання: "Виходити при виборі методу з природи предмета" і "Метод навчання зумовлений особистістю самого вчителя.

1. Метод національного утвердження. На уроці "Краю мій, земля священна. Історичні відомості про рідний край. Виникнення його назви /Україна/. Легенди, казки, вірші про рідний край", на етапі "Узагальнення й систематизація знань", я читаю учням власний вірш, в який вклала свої почуття та мрії про долю України в майбутньому. Діти із задоволенням вчать вірш напам’ять,а дехто сам пише вірші про Україну. Пропоную Вашій увазі свій вірш"Дихай вільно, моя Україно".

Дихай вільно, моя Україно,