Реферат: Особа злочинця та основні напрямки її криінологічного вивчення

Наявність відмітних рис особистості злочинця не варто розуміти так, що вони властиві усім без винятку особам, що вчинили злочин. Відсутність їх у деякої частини злочинців не знімає питання про необхідність вивчення і їхньої особистості як носія причин злочинного поводження. Проте основна маса злочинців відрізняється визначеними особливостями.

Саме даний факт дозволяє говорити про особистість злочинця як про окремий, самостійний соціальний і психологічний тип. Його специфіка визначає особливості духовного світу злочинців, їхньої реакції на вплив соціального середовища.

Можна визначити особистість злочинця як особистість людини, що вчинила злочин унаслідок властивих йому психологічних особливостей, антигромадських поглядів, негативного відношення до моральних цінностей і вибору суспільно небезпечного шляху для задоволення своїх потреб або не проявлення необхідної активності в запобіганні негативного результату.

Кримінологічне вивчення особистості злочинця здійснюється для виявлення й оцінки тих її властивостей і рис, що породжують злочинне поводження, із метою його профілактики. У цьому виявляється найтісніша єдність трьох вузлів кримінологічних проблем: особистості злочинця , причин і механізму злочинного поводження , профілактики злочинів . При цьому особистість злочинця є основною тому, що її кримінологічні особливості первинні, оскільки є джерелом, суб'єктивною причиною злочинних дій, а тому саме вони, а не дії або поводження повинні бути об'єктом профілактичних зусиль. Те, що ці внутрішні особливості можуть призвести до вчинення злочинів, складає сутність суспільної небезпеки особистості злочинця, а саме злочинне поводження - похідне від них.

Криміногенні риси особистості формуються під впливом зовнішніх соціальних чинників.

Вчиненню злочину можуть сприяти, навіть провокувати на це ситуаційні обставини, зовнішнє середовище. Але, та сама ситуація сприймається й оцінюється різними людьми по-різному. В остаточному підсумку в механізмі індивідуального злочинного поводження особистість злочинця грає головну роль стосовно зовнішніх чинників. Тому вчинення злочину точніше було б розглядати не тільки як результат простої взаємодії особистості з конкретною життєвою ситуацією, де вони виступають у якості рівнозначних “партнерів”. Злочин є наслідком, реалізацією криміногенних особливостей особистості, що взаємодіє із ситуацією.

1.2. ОСНОВНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ

До основних рис особистості злочинця відносяться насамперед соціально-демографічні.

Кримінологічні дослідження і статистичні дані свідчать про те, що серед злочинців значно більше чоловіків, ніж жінок (їх біля 15 %). Але в злочинах, пов'язаних із розкраданням майна шляхом присвоєння, розтрати або зловживання службовим становищем частка жінок вище, тому що їх порівняно більше серед робітників суспільного харчування у системі торгівлі і легкої промисловості.

В залежності від віку злочинців можна зробити висновки про криміногенну активність і особливість різноманітних вікових груп.

За даними МВС Росії більш половини злочинів чинять особи у віці 16-29 років, але найбільше криміногенною групою населення, що виділяється статистикою, є особи у віці 30-49 років: їхня частка в структурі злочинності доходить до 47 %. Саме вони чинять біля 36 % особливо тяжких і 35 % тяжких злочинів. З числа притягнутих до кримінальної відповідальності осіб неповнолітні складають 14-15 %. Найменша частка серед злочинців 60-літнього віку. Основну масу таких злочинів як убивства, нанесення тяжкої шкоди здоров'ю, крадіжки, розбої, хуліганство, згвалтування, чинять особи у віці до 30 років.3

Дані про соціальний стан і рід занять осіб, що вчинили злочини показують, що половина злочинців до моменту вчинення злочину не була одружена, що удвічі вище, ніж частка всього населення, що не має шлюбу.

Переважна більшість осіб, що чинять злочини, брали участь у суспільно корисній праці, проте багато хто з них, особливо з числа хуліганів, злодіїв, розбійників часто змінювали місце роботи, мали значні перерви в трудовій діяльності. Серед непрацюючих велика частка злочинців-рецидивістів.

Рівень освіти впливає на вибір життєвого шляху. Дані свідчать, що рівень освіти осіб, що чинять злочини, нижче, ніж інших громадян. Найменш низький рівень освіти в осіб, винних у вчиненні насильницьких, насильницьки-корисливих злочинів, хуліганства, найбільше високий - серед посадових злочинів, що учинили шляхом розкрадання і присвоєння, розтрати або зловживання довірою.

Серед властивостей особистості злочинців уваги заслуговують такі , як характер і тривалість злочинного поводження. Більшість рецидивістів серед злодіїв, розбійників, членів злочинних організацій.

Серед злочинців чимало осіб із яскраво вираженою індивідуальністю, лідерськими спроможностями, великою підприємливістю й ініціативою. Ці якості в сполученні з негативними ціннісними орієнтаціями, моральними і правовими поглядами звичайно виділяють лідерів злочинних груп і злочинних організацій, являючись суспільною характеристикою останніх. Ці якості повинні використовуватися в профілактиці злочинів і виправленні злочинців.

Вивчення лідерських спроможностей злочинців особливо важливо для сфери боротьби з організованою злочинністю. Лідерські риси означають уміння керувати людьми і підкоряти їх собі будь-якими засобами, байдужість до інших учасників злочинної групи або злочинної організації. Особистість лідера звичайно визначає загальну спрямованість злочинної активності групи і вчинення нею конкретних злочинних дій.

Порівняльне психологічне вивчення особистості великих груп злочинців і законослухняних громадян показало, що перші відрізняються від других значно більш високим рівнем імпульсивності, тобто схильністю діяти по першому спонуканню й агресивністю, що сполучається в них із високою чутливістю і ранимістю.

Знаючи загальні характеристики злочинців, їхні відмінні риси і типологічні риси потрібно в будь-якій сфері практичної діяльності по боротьбі зі злочинністю -профілактиці, розкритті, розслідуванні злочинів, розгляді кримінальних справ у суді, призначенні карного покарання, виправлення і перевиховання злочинців - враховувати, що злочинець - це жива людина, особистість із її неповторністю, пристрастями і складностями.

Особистість злочинця не існує поза суспільством тому, що саме суспільство, соціальне середовище формують саме таку особистість, її антигромадську спрямованість, а також тому, що тільки суспільство може віднести якісь вчинки до розряду злочинних, а саме поняття злочинця є похідним від злочину.

1.3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ТИПОЛОГІЯ ЗЛОЧИНЦІВ

Всі особи, що учинили злочини, відрізняються друг від друга по демографічним, правовим, психологічним і іншим ознакам - з одного боку, а з іншого боку - вони по цим ознакам схожі між собою. Тому виникає необхідність класифікації і типології злочинців.

Класифікація злочинців може бути побудована по різноманітних основах, серед яких виділяються дві великі групи: соціологічні , у тому числі соціально-демографічні і правові .

До соціологічних відносяться: стать, вік, рівень освіти, рівень матеріального достатку, соціальний стан, наявність сім'ї, рід занять, наявність фаху, місце проживання.

До правових : характер, ступінь ваги скоєних злочинів, учинення злочинів вперше або повторно, у групі або поодинці, тривалість злочинної діяльності, об'єкт злочинного зазіхання, форма провини.

По названим класифікаційним засадам виділяються й окремі типи - неповнолітні злочинці, жінки-злочинці, насильницькі злочинці, злочинці - міські жителі і т.д.

Типологія дає можливість розкрити природу, причини, закономірності злочинного поводження, створити основи його прогнозування. Для типології головною ознакою виступає мотив - внутрішнє спонукування до поводження, те, заради чого воно здійснюється. Серед основної маси злочинців умовно виділяють «корисливий», «престижний», «ігровий» «насильницький» і «сексуальний» типи.

- Типологічні групи будуються також по характеру злочинної спрямованості: корисливий, насильницький, корисливо-насильницький і «універсальний» типи». «Універсальний» тип включає:

· економічні і сексуальні