Реферат: Особливості мови роману О.Забужко Польові дослідження українського сексу

Мова сучасного прозаїка. За романом О.Забужко «Польові дослідження українського сексу». Спочатку невеличка передмова щодо обраного мною об`єкту дослідження. Розмірковуючи над твором, який би мені хотілося взяти за об`єкт для написання цього есею, я чомусь дуже захотіла перечитати якийсь зі своїх улюблених творів малої прози пані Оксани Забужко, але, на мій превеликий жаль, година пошуків в інтернеті не дала нічого, а оскільки всі мої паперові книжки залишились за п`ятсот кілометрів від мене, мені залишилось тільки одне, а саме почати читати цей досить одіозний та скандальний роман. І можна напевно сказати, що він не зрадив моїх сподівань. Отже, щодо мови цього роману. Перше, що ми помічаємо, починаючи читати (доречі, не тільки цей роман, а й більшість інших речей О.Забужко) – це велика кількість довгих, складних речень, з багатьма ускладненнями та знаками пунктуації. Деякі речення можуть «розповзатись» на цілу сторінку і навіть більше. Це допомагає створювати дещо «сповідальну» атмосферу – ми нібито читаємо думки головної героїні, в них немає чіткого порядку, визначеності, - просто потік свідомості – і в цьому є свій смак. Але все ж таки деколи такий стиль викладу дещо заважає проникнути в смисл твору, продертися крізь нагромадження метафор, епітетів тощо до головного. Якщо говорити про лексику, то можна зауважити досить багато особливостей. По-перше, це наявність в тексті вульгаризмів, таких як, наприклад: довбаний, ні фіга, хрєновіше, на хера, блядська, придурок, мудак, паскудна, підйобувати, суки, хрін з ним, падли а також вигуки на кшталт бляха, блін, йолки-палки, ну блін ваще тощо. Ці слова вживаються, на мою думку, по-перше для передачі душевного стану героїні, особливостей її стосунків, а по-друге, для того, щоб наблизити мову тексту до життєвих реалій, де не всі і не завжди спілкуються суто літературною «книжною» мовою. Також налічується багато жаргонізмів та просторічних слів та словосполучень: сачконути, трахнути, приблатньонним, матом засандалити, блатне бабисько, мордобійний, фраєр, дезик, забембаний, кайфувала, кльовий, чувіха, чувак, ментарня, корєш, баба, замахатись, зечка-блатнячка та інші. Вони вживаються з тїєю ж метою, що й вульгаризми. Ще одною особливістю мови роману є своєрідне поєднання цілих фраз у одне слово за допомогою дефісів, або просто створення складних слів – можна сказати, авторських неологізмів: казна-якій-з-ряду-йому-же-несть-кінця, сякого-не-якого, діорівські-сен-лоранівські, болісно-жаждиво, розпити-лащiння-сюсю-пусю-ну-скажи-менi-жебонiння, промінно-заворожене, тонюня-провисла, грубувато-хлоп'яцьким, мiнливо-ряхтючий, смолисто-тягучiше, нiжно-золотавого, боляче-вiдчужений, як-же-ж-менi-жити-далi, фрашками-придабашками, любовно-чуло, таємничо-мерехку, всьорбування-цмакання, пожованi-пом'ятi, зойкаюче-стогнуче, обдемкувато-бридливому. За допомогою таких слів дуже гарно передаються відтінки почуттів, півтони настрою, вони відтворюють для нас якісь нові, не шаблонні поняття та образи. Іншомовні запозичені слова ми також можемо зустріти: джус, гай (в значенні хлопець), дєвочка, муж, глупа, побєдітєльніцей, дрінк, братік, саберб, по верьовочкє, мужчина; деякі поняття для передання колориту авторка не перекладає з англійської мови, наприклад: broken relationship, straight after the divorce, fear of intimacy, suicidal moods,stud woman. Дуже багато можно помітити і зменьшувально-пестливих слів: комашкою, вустонька, кожушка, гостренький, дівчинка, слідочок, головонька, манюня, золотце, - вони надають тексту тонкої вишуканої жіночності, із співчутливо-жалісним ставленням до навколишнього, а іноді і до себе. Доречі, у цілому романі я не помітила жодного фразеологізму. Взагалі мова письменниці напрочуд «смачна» та влучна, не знаю, чи можливо це віднести до особливостей лексики, але особисто мені дуже подобається звучання, наприклад, отаких слів: глупство, дітвацтво, цинічка, пикатенький, міліцейський сюрчок, кобіта, тябричити, горопашний, закоцюблі, примоцьований, курлапе письмо, сухозлотяний, навовкулачений, кушпелити, вогнянобарвний, муркотливо, хихотіння, баляндраситися та багато, багато інших. Різноманітність лексикону Забужко, як завжди при читанні її творів, мене просто приємно вражає. Дуже подобаються також метафори і образи подібні до таких: трощити крихкий посуд незаповнених сподіванок, плавляться жовті цукати ліхтарень, година смерку – година хворих і сорокалітніх, або, наприклад, Україна іменується країною урядовців в обвислих штанях, а українська історія – немитим сопухом марних зусиль. А взагалі, якщо відволіктися від мовних питань, твори Забужко просто і приємно читати: поринати у світ тонких трохи істеричних почуттів, незвичних образів та думок, відвертості та щирості викладу. Це велике задоволення.