Реферат: Особливості розвитку культури Київської Русі

Переконливим свідченням форсованого розвитку куль­тури є динамічне зростання кількості давньоруських міст, які, будучи центрами концентрації суспільного життя, ви­конували роль не тільки політичних та економічних осередків, а й стали своєрідними лабораторіями, де з місцевих традицій і досягнень світового досвіду синтезувалася само­бутня давньоруська культура.

Отже, феномен культури Київської Русі сформувався на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу розширити культурні обрії, змістовно збагатитися, але при цьому збе­регти власну самобутність і не відірватися від живильних коренів рідної землі. Характерними ознаками та особли­востями розвитку культури Київської Русі були: доміную­чий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середо­вища — підґрунтя для створення місцевої культури; під­несення культури, поява нових культурних явищ.

4.Походження і суть національного символу — тризуба

Український національний символ тризуб, чи триденс, тридент, сягає своїм корінням у сиву давнину, коли люди­на тільки-но почала своє самоусвідомлення та самоствер­дження. Деякі фахівці схильні бачити в цьому символі тавро, своєрідний знак власності, тобто один з продуктів процесу розпаду роду та переходу до общинної, а згодом і приватної власності¹ .

Одне з перших зображень тризуба на нашій території зафіксоване на кам'яній застібці періоду Трипільської культури (IV—IIIтис. до н. є.), знайденій біля дніпров­ського острова Шанця. У Vст. до н. є. — IVст. н. є. цей символ охоче карбували на своїх монетах правителі Бос-порського царства. Згодом його сприйняли і почали актив­но використовувати пращури сучасних українців. Архео­логічні розвідки на Полтавщині та Київщині підтверджу­ють, що на землях Центральної України тризуб був відо­мий як символ влади, знак родових старійшин або племін­них вождів ще задовго до Рюриковичів у VI—VIII ст.

Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована Xст. Вона збереглася в болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIVст.), де зобра­жені воїни-дружинники Святослава, у руках яких прапо­ри увінчані тризубом. Згодом князівський знак Рюрикови-чів у вигляді літери «ПІ», тобто тризуба, зустрічається на печатках, монетах, цеглі, з якої будували тогочасні цер­кви та ін. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише в ролі родового знака князів. Проте з часом він передається в спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто набуває статусу герба.

У X—ХНІ ст. зображення тризуба було поширене на ве­ликій території — від Криму до Новгорода, від Кавказу до Франції та Швеції, що закономірно, оскільки на цей час припадає пік могутності та активної міжнародної діяль­ності Київської Русі, державним символом якої був саме тризуб. Паралельно процесам посилення використання цього знака в побуті (орнаментах тканин, карбуванні, різь­бярстві, писанкарстві тощо) та розширення географічних меж його вживання відбулися значні зміни в графічному зображенні тризуба. Суть цих змін полягала в ускладненні елементами плетінкової форми, що могло бути пов'язано з ускладненням структури давньоруського суспільства. Са­ме ці графічні зміни і зумовили своєрідність та оригіналь­ність української геральдики.

Занепад Київської Русі призвів до тимчасової втрати тризубом ролі загальнодержавного символу. Фактично аж до початку XXст. він використовувався лише в дворян­ських гербах, геральдиці міст, книжкових заставках то­що. Нове життя для цього державного символу настає пі­сля проголошення Центральною Радою в січні 1918 р. IV Універсалу, коли було визнано за необхідне використа­ти знак князівської влади київських князів — тризуб як герб УНР, що символізувало б спадкоємність державної традиції в українських землях.

Нині, коли тризуб знову став уособленням української державності, абсолютно логічним є звертання не тільки науковців, а й широкого загалу до витоків національної символіки, що має на меті з'ясувати її походження і суть. Проте це не просте завдання. Будучи своєрідним ключем для усієї системи української національної символіки, тризуб навіть наприкінці XX ст. не розкрив усіх своїх та­ємниць та значень.

Існує понад сорок версій, які пояснюють походження та тлумачать суть тризуба. Залежно від того, що саме авто­ри версій кладуть в основу свого обґрунтування, їх умовно можна поділити на три групи — предметну, графічну та філософську.

Бачення в зображенні тризуба конкретних рис живих і неживих предметів навколишньої дійсності лежать в осно­ві предметних гіпотез. Дехто вбачає в тризубі відтворення форм верхньої частини скіпетра візантійських монархів, скіпетра скіфських царів, зображення корони, тобто пред­метів, що символізують державну владу. Інші дослідники вважають, що тризуб нагадує обриси птаха, уособлюючи норманського крука, норманського сокола або голуба Свя­того Духа. Значна частина фахівців припускає, що цей символ — емблема, пов'язана з конкретним предметом людської життєдіяльності — якорем, норманським шоло­мом, сокирою, прапором, рибальським знаряддям, луком зі стрілою, колоском тощо.

Логічним продовженням предметних гіпотез, що пояс­нюють походження тризуба, є графічні. Проте, якщо фа­хівці, що належать до першої групи, вбачають у цьому зна­кові майже тотожне відтворення конкретних рис того чи іншого предмета, то дослідники другої групи — лише спро­щене, умовне, стилізоване зображення. Графічні гіпотези пропонують широкий спектр варіантів пояснення похо­дження тризуба. Одні науковці вбачають у цьому символі монограму, тобто сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова або ж виразу. Авторство цієї монограми приписують не тільки власне українцям, а й візантійцям, скіфам, грекам та ін. Інші дос­лідники пов'язують зображення тризуба з орнаментом, тобто візерунком, побудованим на ритмічному чергуванні та поєднанні геометричних елементів або стилізованих зо­бражень живих і неживих предметів. Вважається, що цей орнамент міг мати візантійське, східне, слов'янське або ж варязьке походження. Існує ще одна думка: тризуб — це лі­тера «ПІ», яка раніше означала цифру 3.

Цікаві варіанти розв'язання проблеми походження і суті тризуба пропонуються філософськими гіпотезами. Во­ни трактують цей знак не як дзеркальне чи стилізоване позначення предмета, а як символічне зображення ідеї, по­няття або явища. Є думка, що тризуб Володимира — це символ ідеї державної влади. За іншими версіями — сим­вол влади над трьома світами — небесним, земним і під­земним, або ж символ-ключ до розуміння алфавітів земної писемності. Дехто припускає, що тризуб — це знак «Шу» («Шукання»), тобто нагадування про закони природи з метою підвищення людської активності та відповідальності за свій розвиток.

Найґрунтовнішими видаються гіпотези, що шукають витоки тризуба в триєдності світобудови. Навколишній світ побудований на взаємодії трьох елементів: три типи кварків (елементарних частинок) утворюють атоми та мо­лекули, що є основою всіх фізичних тіл; три кольори — жовтий, червоний, синій — взаємодіючи, утворюють спектр веселки, багатобарвність світу, три напрямки вимі­ру — ширина, довжина, висота — характеризують об'єм і простір світобудови.

Абстрактна ідея Трійці, одним із графічних зображень якої і став тризуб, лягла в основу канонізованої християн­ської доктрини про єдність Бога-Отця, Бога-Сина та Бога-Духа Святого. Знак Трійці (тризуба) посідає одне з перших місць серед символів світобудови. Деякі дослідники вбача­ють у ньому символічне зображення Вогню, Води і Життя, інші — єдність Мудрості, Знання і Любові або ж Мудрості, Краси і Розуму. Згідно з однією з версій тризуб є символом Життя. Тризуб має спільну основу (символ Вакууму-Абсо­люту), ліву фігуру (символ позитивного батьківського по­люсу), симетричну (дзеркальну) праву фігуру (символ не­гативного, материнського полюсу) і центральну фігуру (символ дитяти).

Для більшості гіпотез каменем спотикання ставала давність тризуба як символу. Задовго до появи християн­ської церкви він зустрічався в трипільців та інших наро­дів, 59 відсотків сучасних національних гербів європей­ських держав вміщують знаки Трійці (трикутні корони, тризубчаті вежі, потроєні знаки, трилисники тощо).

Предметні, графічні та філософські гіпотези утворю­ють своєрідний трикутник, чи замкнуте коло, що відобра­жає рух людської думки. Досі немає однозначної відповіді на питання: що зумовило появу та розвиток тризуба як символу — конкретний предмет, спрощене символічне зоб­раження чи філософське узагальнення?

Література

1. Огієко І. Українська церква: У 2-х т. – К., 1993.

2. Котляр М. Запровадження християнства в Давньоруській державі. – К., 1983.

3. Київська Русь: культура, традиції. – К., 1982.

4. Бойко О. Історія України. – К., 1999.