Реферат: Партійні системи зарубіжних країн
ТЕМА 6. ПАРТІЙНІ СИСТЕМИ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН.
План лекції.
1. Поняття та види партійних систем.
2. Функції політичних партій.
3. Інституалізація політичних партій.
1. Партійна система – це політична структура, що утворюється із сукупності політичних партій різних типів з їх стійкими зв’язками і взаємовідносинами між собою, а також з державою та іншими інститутами влади.
Одним з найпоширеніших підходів до типології політичних систем є виділення одно-, дво- і багатопартійних систем. У сучасному світі виділяється сім основних видів партійних систем: однопартійні (Китай, Куба, Заїр), з партією -гегемоном (Мексика, колишні країни соцтабору), з домінуючою партією (Японія, Індія в окремі періоди своєї історії), двопартійні (США, Канада, Великобританія), поміркованого плюралізму (Німеччина, Бельгія, Франція), поляризованого плюралізму (Італія, Нідерланди, Фінляндія), автомізовані (Малайзія).
У нормально функціонуючій державі демократичного типу загальним критерієм визначення кількості партій є кількість партій, що мають своє представництво в парламенті внаслідок проведення демократичних, прямих, загальних виборів. У багатопартійній політичній системі, як правило, характер парламентської більшості, побудованої на різноманітних комбінаціях основних партій, представлених у парламенті, змінюється після кожних виборів. Відповідно здійснюється і зміна урядових кабінетів.
Багатопартійна система – цілісне утворення, що формується всередині політичної системи суспільства на основі усталених зв’язків між політичними партіями, які відрізняються між собою програмними настановами, тактикою, внутрішньою структурою.
Однопартійна система – неконкурентний тип партійної системи, що складається з представників однієї політичної партії.
Найчастіше у світовій політичній практиці використовується партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується наявністю трьох-п’яти партій, жодна з котрих не переважає і не може самостійно утворити правлячу коаліцію.
Поширеною є поляризована партійна система, за якої боротьбу за політичну владу несуть більше шести партій. При наявності великої кількості невеликих партій, як правило, вони утворюють блоки або коаліції на час проведення передвиборчої кампанії.
2. Політична партія – це добровільне об’єднання людей, котрі прагнуть домогтися здійснення ідей, які вони поділяють, задоволення спільних інтересів; організована певним чином частина якоїсь соціальної верстви, класу, покликана висловлювати і захищати інтереси цієї спільноти, домагатися їх дотримання і виконання.
Перша функція політичних партій полягає в тому, що вони виступають засобом боротьби між окремими конкуруючими групами за урядову владу в центрі і на місцях. Ця конкуренція проходить у формі виборчої боротьби, де сили противників оцінюються за кількістю одержаних голосів.
Друга функція політичних партій полягає в тому, що вони приймають важливу участь у формуванні та діяльності всіх гілок державного апарату. Виборні органи влади і управління як в центрі, так і на місцях (президенти, парламенти, представницькі органи суб’єктів федерації та ін.) створюються за безпосередньою участю політичних партій.
Третя функція політичних партій полягає в тому, що вони приймають пряму або опосередковану участь в розробці, формування і здійсненні внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу держави.
Четверта – ідеологічна функція . Політичні партії пропагують цінності, які домінують в суспільстві, власні програми, роз’яснюють свої цілі та передвиборчі завдання.
Партії активно впливають на прийняття органами державної влади і управління політичних рішень, які, перетворюючись на відповідні нормативні акти, набувають обов’язкової сили.
3. В зарубіжних країнах особливу важливість набуває інституалізація політичних партій. Мова йде насамперед про порядок їх утворення і регулювання внутрішньої структури в політичній діяльності. Можна виділити два основних методи регулювання правового статусу і порядку діяльності політичних партій – внутрішній і зовнішній .
Зовнішній метод регулювання здійснюється через прийняття конституцій, звичайних парламентських законів і винесення судових рішень, в яких містяться положення щодо політичних партій. Конституційні положення являють собою основу для законодавчої регламентації діяльності політичних партій.
Внутрішній метод регулювання здійснюється самими політичними партіями через їх центральні та місцеві керівні органи. Особливим предметом регулювання в організаційно оформлених партіях являється членство. Керівні органи партій – з’їзди, конференції, центральні і національні комітети приймають програми, статути, правила, інструкції з питань організаційної структури і партійної діяльності.