Реферат: Патологічні вивихи переломи кісток
Порушуються енергетичний обмін, ритм біохімічних процесів. Кількість АТФ — основного енергетичного продукту — зменшується у кілька разів (до 3). Порушується обмін кальцію і фосфору у кістці і плазмі крові, що зумовлює значний вихід кальцію і фосфору із кістки не тільки у відламках, але й в сегментах скелета.
Нанепошкоджені остеогенні і неос-теогенні клітини, які перебувають у стані інтерфази, діють подразники з боку нервової, гуморальної систем та безпосередньо біологічно активні речовини, що утворилися у гетерогенній масі внаслідок катаболізму. Біологічно активні речовини (гормони) є не тільки подразниками інтерорецепторів, але й прямими хімічними індукторами клітин, що перебувають у інтерфазі, відносно проліферації та дедиференціації в молоді поліпотентні клітини — полібласти.
Таким чином, з одного боку, так звані тканинні гормони відіграють важливу роль у розвитку асептичного запалення і збудження процесів проліферації, а з другого — дедиференціації остеогенних клітин у полібласти.
Друга стадія — стадія утворення та диференціювання тканинних структур.
Перебіг другої стадії залежить від загальних та місцевих умов, а саме: стану потерпілого, віку його, співвідношення відламків, ступеня та якості їх зіставлення, періоду відновлення капілярного кровообігу. У цю стадію капіляри з усіх боків активно проростають у напрямку кінців відламків, забезпечують у достатній кількості поживними речовинами та киснем полібласти, які диференціюються у остеобласти, і вони, в свою чергу, продукують проміжну остеоїдну тканину. В таких випадках процес репаративної регенерації відбувається за типом прямого остеогенезу. Коли ж відламки не досить стійко фіксовані, між ними можлива незначна рухомість, травмуються капіляри, і полібласт не одержує потрібної кількості поживних речовин. У цьому разі він диференціюється у менш "вимогливу" клітину — хондробласт, у якого нижчі енергетичні потреби.
Хондробласти продукують хондроїд-ну проміжну тканину, яка у сприятливих умовах шляхом метаплазії перетворюється на остеоїдну тканину. Це непрямий шлях репаративної регенерації, він значно довший. Однак за несприятливих для метаплазії умов утворюється хрящова тканина, яка стає на перешкоді зрощенню, виникає несправжній суглоб у ділянці перелому.
Коли відламки не зіставлені або вторинно змістилися і між ними існує рухомість, спостерігається постійне травмування капілярів, що проростають, іпопібласт не одержує у достатній кількості ні кисню, ні поживних речовин, він диференціюється у фібробласт з подальшим розвитком між відламками волокнистої сполучної тканини. Новоутворена тканина, як правило, перетворюється на фіброзний рубець. На місці перелому формується несправжній суглоб.
Процес проростання капілярів у напрямку від периферії до центру інтенсифікується, і по ходу їх проростання укладаються остеобласти. У них збільшуються активність метаболічних процесів, синтез білка, і зона перелому заповнюється білково-полісахаридною основою, в яку занурюються фібрили колагену, а не колагенові білки. З відновленням капілярної мережі наростає аеробний процес, зменшується кількість гістаміну, брадикініну, серотоніну та інших біологічно активних речовин, зменшується проникність судинних стінок, вирівнюється онкотичний тиск, відбувається залуження середовища, і під дією ферментів, гормонів наростає мінералізація колагенових фібрил. Ре-паративний процес переходить у третю стадію — утворення ангіогенної кісткової структури.
Інтенсивний ріст капілярної мережі з периферії до центру, від проксимального до дистального відламка, завершується об'єднанням їх у єдину судинну мережу. Між петлями цього капілярного клубка містяться остеобласти і остеоїдна новоутворена тканина. Ангіо-генна кісткова структура добре забезпечена киснем, поживними речовинами, у ній відбувається інтенсивний обмін речовин уже в аеробних умовах. Ангіо-генна кісткова структура закріплює відламки, на які починають тиснути по осі кістки (фізіологічний тиск) м'язи. Процес репаративної регенерації переходить у четверту стадію — формування пластинчастої кісткової структури і окістя, ендосту, кортикального шару, кісткової структури в епіфізах та мета-фізах відповідно до силових навантажень та кісткового мозку. Перебіг репаративної регенерації прямо залежить від загального стану організму потерпілого та місцевих умов ділянки перелому. Які ж це загальні умови, щозатримують або порушують фізіологічний процес репаративної регенерації?
По-перше, це середовище, в жому перебуває потерпілий. Наприклад, проживання у високогірних умовах, де низький парціальний тиск кисню, або в умовах полярної ночі, голоду (хронічне недоїдання, авітаміноз), у екологічно несприятливих районах; по-друге, — загальний стан потерпілого (наявність гострих чи хронічних захворювань, період реконвалесценції, тяжкість, множинність травм або наявнісп поєднаних чи комбінованих уражень),
До місцевих чинників, які затримуклі або порушують процес репаративної регенерації, належать ступінь пошкодження навколишніх м'яких тканин, судин, нервів, неповне, не стабільне зіставлення відламків, вторинне зміщення їх, не обгрунтовано часта зміна методи лікування, не стабільний остеосинтез, раннє статичне та динамічне навантаження ангіогенного кісткового мозоля.
Затримання та порушення процесу репаративної регенерації внаслідок дії несприятливих загальних-і місцевих чинників можна простежити на кожній стадії. Порушення гоместазу організму зумовлює затримку процесів катаболізму, проліферативних та дедиферен-цінних процесів, проростання капіляріз, що у свою чергу призводить до затримюі',. і порушення процесу диференціації остеогенних клітин та утворення остеоіа-ної тканини. Відсутність стабільного зіставлення відламків чи остеосинтезу-причина рухомості відламків. Своїми краями вони травмують капіляри, що проростають, і полібласти не отримуюд потрібних для життєдіяльності речовин, кисню і диференціюються не у остеобласти, а у хондробласти чи фібробласти. Енергетичний обмін у хондробластів і фібробластів значно нижчий, ніжу остеобластів, і вони між відламкам утворюють хондроїдну чи рубцеву тканину, яка стає перепоною до зрощенні відламків. Так формується несправжній суглоб. Експериментальні дослідженні та клінічні спостереження засвідчили, що раннє надмірне статичне і динамічне навантаження на ангіогенний кістковий мозоль призводять до травмування капілярної мережі, порушення кровопостачання остеобластів, і у місцях концентрації силових навантежень формується несправжній суглоб.
Таким чином, знання та розуміння стадійності процесу репаративної регенерації кістки дає ключ для вибору тактики і методу лікування.
Відповідно до етіологічних чинниківпереломи кісток ділять на травматичні і патологічні. Вони можуть бути закритими чи відкритими. Закритими вважають такі переломи, в яких зона перелому не сполучається із зовнішнім середовищем (шкіра чи слизова оболонка цілі). За відкритих переломів є бодай найменше порушення цілості шкіри, яке сполучає зону перелому іззовнішнім середовищем. За анатомічною локалізацією переломи бувають діа-фізарні, метафізарні, епіфізарні. Серед епіфізарних та епіметафізарних переломів виділяють внутрішньо- та по-засуглобові. Залежно від напрямку площі перелому виділяють поперечний, поперечно-косий, косий, гвинтоподібний, Т-, У-подібний та багатооскол-кові переломи.
Окрему групу складають переломо-вивихи. Найчастіше вони спостерігаються при травмі хребців, проксимального кінця плеча та стегна, на передпліччі (пошкодження Монтеджа, Голіаці), на кисті (пошкодження Бонета).
Серед травматичних переломів окремо слід виділити відривні переломи апофізів: великого і малого вертлюгів, горбкуватості великої гомілки, надви-ростків тощо. Особливо часто вони бувають у дітей, у яких зони росту ще не "закриті".
Основні принципи лікування переломів кісток. Особливістю лікування потерпілих з переломами кісток є не
відкладність, ургентність із суто індивідуальним підходом залежно від віку, загального стану потерпілого і тяжкості травми. Перша допомога найбільш ефективна і повна, якщо її надають не працівники звичайної "швидкої допомоги", а спеціалізовані травматологічні бригади. В таких випадках залежно від тяжкості стану потерпілого йому своєчасно подають всебічну допомогу, що значно зменшує кількість летальних наслідків, тяжких ускладнень тощо. Принцип транспортної іммобілізації повинен бути витриманим завжди. Вище і нижче від місця перелому треба знерухомити суглоби. При переломах стегна користуються шиною Дітеріхса, яка фіксує стопу, гомілку, колінний, кульшовий суглоби і забезпечує спокій травмованій нижній кінцівці. Це дозволяє без загострення болю і додаткового травмування м'яких тканин у ділянці перелому транспортувати потерпілого в медичний заклад. Верхні кінцівки іммобілізують за допомогою шини Крамера.
У травматологічному або хірургічному закладах проводять всебічне обстеження потерпілого, уточнюють вид, характер перелому і ступінь зміщення відламків з урахуванням особливостей площини перелому. Після цього обґрунтовують тактику і метод лікування, виходячи із загального стану потерпілого.
Основні принципи лікування переломів:
1) у найстисліші строки домогтися зіставлення відламків;
2) зіставлення відламків проводять за таким принципом: дистальний зіставляють із проксимальним;
3) зіставлення відламків повинне бути стабільним на весь період консолідації, тобто зіставлені фрагменти кістки повинні бути зафіксовані;
4) раннє забезпечення функціональної здатності травмованої кінцівки,
Виходячи з цих принципів, розробляють тактику і методи лікування.
Для лікування переломів кісток користуються консервативними і хірургічними методами. Причому ці методи не конкурують між собою, а доповнюють один одного і застосовуються за чітко визначеними показаннями.
До консервативних методів лікування належать:
1) гіпсова іммобілізація;
2) одномоментне зіставлення відламків з іммобілізацією кінцівки гіпсовими пов'язками;