Реферат: Педагогічна освіта незалежної України — важливий чинник підвищення ефективності навчання
Варто звернути увагу на те, що у нашій педагогічній освіті не повною мірою використовується така третя модель, як надання педагогічної освіти на базі вищої освіти непедагогічного профілю, хоча в умовах упровадження принципу неперервності освіти її питома вага мала б зростати. У багатьох країнах Європи досить поширена саме така модель. Але для її ефективного використання треба створити відповідне організаційне і методичне забезпечення, зокрема з використанням дистанційних форм навчання.
Отже, підготовку педагогічних працівників пропонується здійснювати за такими моделями:
педагогічні та класичні університети готують учителів та інших педагогічних працівників за напрямом «Педагогічна освіта» («Освіта»);
класичні університети на фундаментальних спеціальностях забезпечують умови для професійно-педагогічної підготовки студентів, які мають намір здобути кваліфікацію вчителя;
педагогічна кваліфікація здобувається в системі післядипломної освіти (педагогічні університети, класичні університети, заклади післядипломної педагогічної освіти) на основі як базової, так і повної вищої освіти.
Сьогодні важливою і відповідальною залишається робота щодо внесення змін і доповнень до Державного класифікатора професій та кваліфікацій. Для вирішення цього завдання потрібно об'єднати зусилля Міністерства освіти і науки. Міністерства праці та соціальної політики, провідних науковців університетів і АПК та фахівців-практиків.
Безперечно, це досить складна робота, але ґї потрібно розпочинати невідкладно.
У контексті цих змін розглянемо питання щодо реорганізації мережі вищих педагогічних навчальних закладів. Оскільки передбачається припинити підготовку педагогічних працівників освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст», то відповідно пропонується педагогічні училища реорганізувати у педагогічні коледжі. Внаслідок цього одні з них стануть структурними підрозділами педагогічних або класичних університетів, іншим буде надано статус педагогічного коледжу з правами юридичної особи.
У цих коледжах підготовка фахівців здійснюватиметься насамперед за спеціальностями дошкільна освіта, початкова освіта, музичне, образотворче мистецтво, фізична культура, технології, професійна освіта.
Як свідчить аналіз, обсяг змісту професійної підготовки молодших спеціалістів і бакалаврів із зазначених спеціальностей суттєво не відрізняється. До речі, вихователів дошкільних закладів і вчителів початкових класів готували саме педагогічні училища та технікуми. І лише з кінця 60-х років минулого століття підготовку цієї категорії педагогічних працівників почали педінститути.
Безперечно, для становлення та утвердження зазначених навчальних закладів потрібен час. І тут певні зобов'язання мають узяти на себе педагогічні й класичні університети. Ідеться насамперед про кадрове забезпечення коледжів.
Ще один аспект проблеми мережі вищих педагогічних навчальних закладів пов'язаний з реорганізацією педагогічних університетів у класичні. Донедавна в Україні було 30 педагогічних університетів та інститутів, а сьогодні їхня кількість зменшилася на третину. Щоправда, більшість із них продовжують якісну підготовку педагогічних працівників. Разом із тим, у деяких університетах, які виникли внаслідок реорганізації, втрачаються фундаментальні тенденції педагогічної освіти, а найголовніше – зникають регіональні центри педагогічної науки. Це завдає шкоди інтересам освітянської галузі в регіонах.
При всій важливості організаційно-структурних змін у системі педагогічної освіти визначальним є її змістове наповнення, модернізація змісту відповідно до вимог часу, тенденцій суспільного розвитку, інноваційних процесів у науці, техніці, культурі.
І, як уже було зазначено, зміст підготовки педагогічних працівників зумовлюється змінами у змісті загальної середньої освіти, який сформовано на принципово нових засадах – освітніх галузях: мова і література, суспільствознавство, математика, природознавство, технології, естетична культура, здоров'я і фізична культура.
Зміни в змісті та структурі загальної середньої освіти мають глибинний характер і потребують розв'язання проблем підготовки вчителя, який усвідомлює соціальну відповідальність, постійно дбає про своє особистісне і професійне зростання, вміє досягти нових педагогічних висот. Усе це вимагає перегляду традиційною змісту підготовки вчителя. Ідеться про розроблення нових теоретико-методологічних засад формування педагога нової генерації, здатного до реалізації освітньої політики як головної функції держави. Основними складовими змісту підготовки вчителя, як відомо, є: фундаментальна, психолого-педагогічна, методична й інформаційно-технологічна, практична, соціально-гуманітарна.
Зрозуміло, що зміст фундаментальної освіти є основою підготовки педагогічного працівника. І в цьому зв'язку потребує ґрунтовного осмислення та розв'язання проблема модернізації фундаментальної освіти в педагогічних університетах у напрямі Ті зближення з фундаментальною освітою в класичних університетах.
Власне, зміст підготовки бакалавра у педагогічних університетах з таких, наприклад, спеціальностей, як фізика, хімія, математика, біологія, філологія тощо, повинен максимально відповідати вимогам класичної університетської освіти.
Це важливо з погляду підвищення фахової підготовки вчителя. Крім того, це й створення умов для мобільності випускників-педагогів у після бакалаврській освіті та забезпечення можливостей щодо подальшої реалізації їхніх наукових запитів та інтересів у галузі фундаментальних наук. У цьому контексті слід переглянути окремі галузеві стандарти підготовки вчителів.
В умовах, коли змінюється парадигма освіти, коли здійснюється перехід від репродуктивної, авторитарної освіти до освіти інноваційного особистісно орієнтованого типу, особливих трансформацій мають зазнати зміст і структура психолого-педагогічної, методичної та інформаційно-технологічної підготовки.
Саме ці складові підготовки вчителя мають бути зорієнтовані на вироблення вміння організувати навчальний процес як педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості, її підготовку до розв'язання завдань життєтворчості, вміння працювати в умовах вибору педагогічної позиції, технології, підручників, змісту, форм навчання тощо.
Насамперед необхідно переглянути зміст курсу педагогіки як інтегрованої базової навчальної дисципліни у підготовці педагогічних працівників. Окрім таких Гї традиційних складових, як дидактика, теорія виховання, історія педагогіки, треба вивчати порівняльну педагогіку, що вкрай важливо в умовах інтеграції нашої освіти у світову освітню систему.
Треба й надалі розвивати фундаментальні та прикладні засади з основ педагогічної майстерності. Ця базова педагогічна навчальна дисципліна, що зародилася саме в українській педагогічній науці і практиці, повинна відігравати важливу роль при формуванні педагога-майстра.
Так само потребують ґрунтовного перегляду та вдосконалення зміст і структура психологічних дисциплін як важливого чинника професійної підготовки вчителя. Адже сьогодні без досконалого знання психології дитини, засобів впливу на неї вже неможливо успішно реалізувати освітньо-виховні функції школи, забезпечити індивідуальний підхід до дитини.
Рівень психолого-педагогічної підготовки у педагогічному університеті – це обличчя вищого педагогічного навчального закладу.
І тут доречно навести історичні факти. У дореволюційній Україні (XIX – початок XX століття) директорами, ректорами педагогічних навчальних закладів призначались особи, в обов'язки яких входило викладання педагогічних навчальних дисциплін. Наприклад, історик Х.Ф. Роммель, перший директор педінституту при Харківському імператорському університеті (1811), викладав педагогіку, дидактику, методику, вів спеціальні педагогічні семінари.
Історик О.М. Лавровський, перший директор Ніжинського історико-філологічного інституту (1875), викладав теорію виховання, дидактику, історію педагогіки. Можна навести й інші подібні приклади з післяреволюційного та радянського періодів. Без сумніву, такий підхід вартий уваги й сьогодні.
Принципові зміни у змісті загальної середньої освіти, перехід на 12-річний термін навчання, запровадження нових навчальних предметів у школах зумовлюють необхідність оперативного вжиття заходів щодо вироблення нової методології методичної підготовки та створення відповідного науково-методичного забезпечення навчально-виховного процесу у вищих навчальних закладах.
І тут важливо, щоб методична підготовка реалізовувалася не лише через відповідну навчальну дисципліну і ні в якому разі не зводилася тільки до неї, а розглядалася як основний принцип при викладанні фундаментальних навчальних дисциплін студентам педагогічних спеціальностей.
Методична підготовка майбутніх учителів має базуватися на сучасних технологіях навчання, якими випускники повинні володіти бездоганно. Насамперед ідеться про інформаційно-комп'ютерні технології. Певна річ, це стосується не тільки студентів – майбутніх педагогів, а й тих, хто їх навчає, та вже працюючих учителів.