Реферат: Переслідування мови царизмом як продовження утисків української культури (Валуєвський циркуляр 1863 р.)

До честі Костомарова слід сказати, що він так і "не покаявся"; якщо й притих, то не назовсім. Принаймні, і пізніше, в 1870 рр., він знову виступатиме на захист прав української мови...

А тоді, в 1863-му, його голос прозвучав, як крик відчаю вченого й інтелігента, який чимало зробив для того, щоб Україна з її історією й культурою не зникла, як Атлантида... Пишучи листа Валуєву, Костомаров відчував, бачив, що короткочасна "відлига", яка настала була для українства після смерті Миколи I, уже закінчилася. Припинив існування журнал "Основа", пригасла справа з організацією українських недільних шкіл, у середовищі "шістдесятників" з’явилися настрої зневіри, а П.Куліш узагалі подасться до Варшави, щоб служити в царській адміністрації...

Тим ціннішим був цей майже самотній голос людини, яка служила справедливості та істині...

"Совокупное обсуждение"

Намір П.Валуєва дійти спільної згоди стосовно доцільності чи недоцільності видання книг українською мовою для народу, зрештою, зайшов у глухий кут. За бюрократичною російською традицією "совокупное обсуждение" дуже затяглося. Обер-прокурор Святійшого Синоду роздумував цілих півтора року! Можливо, тому, що сама проблема здалася йому не більше як "причудливой литературной затеей", хоча й із небезпечним політичним підтекстом.

Проте вирішальним чинником, який зумовив такий, а не інший фінал історії з секретним валуєвським циркуляром, виявилася особлива думка міністра народної освіти О.Головніна. Забороняти видання можна за "мысли, в них изложенные, а не за язык, на котором написаны", — вважав Головнін. До того ж, заборони завжди викликають гнів і обурення в тих, чиї національні почуття зачіпаються, — отже, чи доцільно урядові запускати "бумеранг"?

Наштовхнувшись на факт "разномыслия", П. Валуєв доповів по інстанції, що "означенный вопрос подлежит дальнейшему обсуждению в законодательном порядке". Справу відклали в "довгий ящик"...

Втім, свою лиху місію секретний циркуляр устиг виконати: 1866 року українською мовою не було видано жодної книжки...

Текст Валуєвського циркуляру

Циркуляр міністра внутрішніх справ П. А. Валуєва Київському, Московському і Петербурзькому цензурним комітетам від 18 липня 1863 р.

Давно вже тривають суперечки у нашій пресі про можливість існування самостійної малоруської літератури. Приводом до цих суперечок служили твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. Останнім часом питання про малоросійську літературу отримало інший характер внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Колишні твори малоросійською мовою мали на увазі лише освічені класи південної Росії, нині ж прихильники малоросійської народності звернули свої погляди на масу неосвічених, і ті з них, які прагнуть до здійснення своїх політичних задумів, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти, за видання книжок для початкового читання, букварів, граматик, географій і т. п. У числі подібних діячів знаходилося безліч осіб, про злочинні дії яких проводилося слідчу справу в особливій комісії.

У С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруською говіркою. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Чимале число таких же книг представляється і в Київський цензурний комітет. Цей останній особливо затрудняється пропуском згаданих видань, маючи на увазі наступні обставини: навчання в усіх без вилучення училищах проводиться загальноросійською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не вирішене, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, що часто висловлюється в пресі. Вони досить грунтовно доводять, що ніякої особливої малоруської мови не було, немає і бути не може, і що наріччя їх, вживане простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі; що загальноруська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж те наріччя, що складається для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова. Осіб того гуртка, який посилюється доводити протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих до Росії і згубних для Малоросії.

Явище це тим більш прикре і заслуговує на увагу, що воно збігається з політичними задумами поляків, і чи не їм зобов'язаний своїм походженням, судячи за рукописами, які надходили до цензури, і по тому, що більша частина малоросійських творів дійсно надходить від поляків. Нарешті, і київський генерал-губернатор знаходить небезпечним і шкідливим випуск у світ розглянутого нині духовному цензурою перекладу на малоросійську мову Нового Завіту.

Беручи до уваги, з одного боку, дане тривожне становище суспільства, що збурюється політичними подіями, а з іншого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих говірках не отримало ще остаточного дозволу в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне, надалі до угоди з міністром народної освіти, обер-прокурором Св. Синоду та шефом жандармів щодо друкування книг малоросійською мовою, зробити по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропуск же книг малоросійською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити. Про розпорядження цього було покладено на високість царя імператора погляди і Його Величності вгодно було удостоїти його монаршого схвалення.

Список використаної літератури

1. Чайковський А.С., Щербак М.Г. За законом і над законом. З історії адміністративних органів і поліцейсько-жандармської системи в Україні (XIX – початок XX ст.). К., 1996.

2. І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т.

3. №123 12.07.2002 "День"

4. http://www.ukrhistory.narod.ru/texts/miller-pr1.htm

5. http://www.history.vn.ua/book/dovidnik2/269.html