Реферат: Політико-правова характеристика союзу Мазепи і шведського короля з позиції сьогодення
У той час невід'ємною частиною освіти знатного українця були подорожі. Вважалося, що молода людина шляхетного походження повинна подивитися світ, порівняти звичаї та порядки чужих народів з вітчизняними й взагалі розширити свій кругозір.
Мазепа багато подорожував Європою, відвідав Францію, Нідерланди, Італію, Німеччину. Цікаво, що у своєму заповіті племін ник Мазепи А. Войнаровський, зокрема, висловив волю, щоб його син Станіслав «пройшов студії та подорожі в чужі країни».
За плечима Мазепи була солідна придворна школа. Він виховувався як паж при дворі польського короля Яна-Казимира, відразу опинившись у бурхливому вирі придворних інтриг, дуелей і, звичайно ж, галантних авантюр. Відомий на всю Європу ловелас, дуелянт, поет, автор ліричних віршів і досить популярних на той час пісень-шлягерів, він змолоду виконував дипломатичні доручення польського короля. Одного разу вражені молодістю королівського посланця запоріжці навіть відмовилися вести переговори з «молокососом» [5, 121].
Шлях Мазепи до влади був тернистим і звивистим. Він належав до тієї породи правителів, яких Н. Макіавеллі влучно визначив як «лисиці». У народі про таких вивертких і хитрих політиків говорять, що, потрапивши піддощ, вони здатні проходити між краплями. З цієї особливості витікали як сильні, так і слабкі сторони гетьмана як правителя.
Мазепа був природженим придворним ідипломатом, але ніяк не воїном. Завдяки лисячій хитрості він умів легко входити в довіру до коронованих і впливових осіб. Польські королі Август II і Станіслав Лещинський, що люто ненавиділи один одного, а також шведський король Карл XII і російський цар Петро І були в приятельських стосунках із Мазепою.
Використовуючи свої дипломатичні здібності, Мазепа зумів стати з полоненого запоріжцями дорошенківця довіреною особою гетьмана Самойловича і протягом семи років виховував його дітей. Мазепа безпосередньо брав участь у підготовці змови проти І. Самойловича, зокрема підписав на нього донос. Йому вдалося заручитись підтримкою князя Голіцина - фаворита тодішньої правительки Росії царівни Софії, і за його допомогою скинути гетьмана І. Самойловича. (Кажуть, що в цього ж боярина Мазепа купив згоду Москви на заняття ним посади гетьмана за 10 тисяч карбованців.)
Мазепа захопив владу шляхом перевороту, і саме він несе відповідальність за трагічну долю родини Самойловича. Уся вона разом із колишнім гетьманом була заарештована й заслана до Сибіру «удалекі городи на вічне поселення». Старший син Самойловича Григорій - чернігівський полковник, за те, що не дозволив колись місцевим москвофілам повісити на міській ратуші російський герб на знак того, що Чернігів «є особиста власна їхньої царської величності отчина», був обезголовлений. Московський кат відрубав йому голову, рубаючи разів зо три для більшої муки. А щоб молодий гетьманич і на тім світі не знав спокою, він був обезголовлений без сповіді [6, 241].
Опинившись у Москві під час загострення конфлікту між боярськими угрупованнями (прихильниками царівни Софії) та Петром Олексійовичем (майбутнім Петром Великим), Мазепа скоро зорієнтувався і, зрадивши свого колишнього союзника князя Голіцина, перейшов на бік молодого царя, легко завоювавши його довіру.
Ставши власником гетьманської булави, вже на самому початку свого гетьманства Мазепа був змушений піти на значні поступки Москві. У так званих «Коломацьких статтях» 1687 року, зокрема, гетьман і старшина зобов'язувалися піклуватися про зближення українців з великоросами, особливо через змішані шлюби, для чого малоросійським жителям дозволявся вільний перехіду московські міста.
За час свого гетьманства Мазепа зарекомендував себе вірним ставлеником Москви.
Треба сказати, що на певному етапі союз із Москвою був дуже вигідним для гетьмана, оскільки сприяв зміцненню режиму його особистої влади. Мазепа зміг завоювати повну довіру царя й тим самим убезпечив себе від доносів старшини в Москву (а такі спроби неодноразово робилися - відомо понад двадцять доносів на Мазепу). Цар видавав донощиків Мазепі, а той уже передавав їх у руки катів. Маючи надійний тил у Москві, Мазепа міг не боятися старшинських змов та інших претендентів на гетьманську булаву.
За мірками того часу, Мазепа проводив доволі ефективну економічну політику, при цьому не забуваючи й про самозбагачення. При Мазепі поглиблюються процеси феодалізації українського суспільства, зокрема відбувалося подальше зростання старшин-ськогоземлеволодіння. А найбагатшим землевласником став сам гетьман. У його маєтках працювало понад 120 тисяч залежних селян. Мазепа був типовим українським олігархом, що будував своє благополуччя за рахунок народу. Але, як писав Поль Валері, «влада без зловживань утрачає свою привабливість».
При цьому не можна сказати, що Мазепа не приділяв увагу соціальному захистові своїх підданих. Він вжив низку заходів, спрямованих на пом'якшення становища простих людей. Так, на Лівобережжі панщина була обмежена двома днями на тиждень, булиліквідовані непопулярні в народі оренди. Однакчерез свою, в цілому, простаршинську політику Мазепа був украй нелюбимий простим народом.
Багатства, що нагромадив Мазепа, давали йому можливість зайнятися меценатською діяльністю. Період його гетьманства золотими літерами вписаний до історії української культури під назвою «мазепинське бароко». Зовнішня політика Гетьманщини йшла цілком у фарватері Москви, і тому гетьман не міг похвалитися якими-небудь значними зовнішньополітичними успіхами. Спроба закріпитися на Правобережжі, об'єднати розчленовану країну не вдалася через опір Росії, в інтересах якої було збереження дружніх відносин (зрозуміло, за рахунок України) з Річчю Посполитою, у складі якої тоді була Правобережна Україна.
Таким чином, завдяки добрим стосункам із російським царем Мазепа змігдосягти тимчасової стабілізації на Лівобережній Україні. Головною його заслугою слід вважати припинення громадянської війни - «Руїни», що тривала з часу смерті Б. Хмельницького.
До того дня, коли в похідний табір російського царя Петра І принесли звістку про перехід Івана Мазепи на бік шведського короля Карла XII, український гетьман досягнув значних висот у житті. Понаддвадцять років він був першою особою в Україні, заслужив прихильність з боку російського царя, про що наочно свідчать численні нагороди, привілеї й титули Мазепи. У 1700 році він одержує російський орден Андрія Первозванного, у 1702 році - польський орден Білого Орла. У 1707 році Мазепа став князем Священної Римської імперії.
За обсягом владних повноважень Мазепа був справжнім «самодержцем козацьким», «малоросійським королем». Даніель Дефо писав у книзі про Петра І, що гетьман не мав королівського титулу, але «він був рівним королю щодо влади, й в усякім відношенні був рівний, якщо заданих обставин не перевершував тодішнього польського короля Августа II».
І справді, наприкінці свого гетьманства Іван Мазепа мав усе, що може тільки бажати людина: владу, багатство, славу, щастя в особистому житті (любов вісімнадцятилітньої дівчини!). Що ж спонукало сімдесятисемилітнього старця ризикнути усім, чого він досягнув із такими величезними зусиллями й обміняти забезпечену старість на неспокійну та небезпечну долю вигнанця? [3, 156].
Англійський посол у Москві Чарльз Вітворт висловлював сумнів щодо того, що сімдесятилітній бездітний багатий гетьман, який мав права монарха, перейшов на бік Карла XII із корисливих спонукань. Навіть заклятий ворог Мазепи О. Меньшиков був змушений визнати, що гетьман «це учинив не для однієї своєї особи, але заради всієї України».
Чи можна вважати Мазепу зрадником? Так. Тоді, коли він вірою й правдою служив Росії. Але його зрада не була позбавлена патріотичних спонукань. Він сподівався, що покорою можна вберегти Україну від остаточної загибелі.
2. Причини та політичні умови укладення союзу з Швецією
Коли гетьман Мазепа перейшов на бік Карла XII, його вчинок був актом державної зради з погляду імперського права. «Зрада» Мазепи полягала в тім, що він задумав позбавити російського самодержця права володіння частиною государевих земель в Україні. У 1723 році, маючи на увазі всю історію взаємин Росії й України, Петро писав: «Понєже усім відомо, що від часу Богдана Хмельницького... ідо покійного Скоропадського всі гетьмани були зрадниками і яке велике бідство держава наше терпіла, а щонайпаче Мала Росія».
Навівши ці слова Петра, найвідоміший російський історик Є. Анісімов указує нате, що такий погляд узагалі характерний для імперського розуміння в Росії підданства різних народів, що входили до складу імперії, як акту незмінного й вічного, усяка спроба змінити який розцінювалася імперською свідомістю та законодавством, яке її віддзеркалювало, як пряма державна зрада.
Далі цей дослідник цілком справедливо зазначає, що самодержавство розглядало гетьманів України XVI - XVII століть так само, як російських князів і бояр XV століття, а саме не як васалів, а як «государевих холопів», тому вихід з підданства російського царя зі своєю землею був, за російським законодавством, злочином - «злодійством» і «зрадою».
Німецькому філософу Йоганну Готлібу Фіхте належить вислів: «Горе тим народам, чию історію написали їхні поневолювачі». Донедавна історичні події епохи Гетьманщини висвітлювалися виключно з погляду загарбника України. Згідно з цим поглядом, Мазепа - такий же зрадник українського народу, як і всі ті, хто коли-небудь насмілювався підняти прапор боротьби за незалежність своєї Вітчизни.
Насправді ж Мазепа рятував свою країну від страшної небезпеки, що загрожувала їй з боку імперії-монстра. Бо ж із приходом до влади Петра І у Росії встановився по суті тоталітарний політичний режим [8, 142].
Петра І вважають великим реформатором Росії. Хоча насправді зроблений ним перелому житті народу й країни слід характеризувати як тоталітарну революцію згори. Дотепер над нами тяжіє стереотипне сприйняття цієї суперечливої історичної фігури. Російська, а згодом і радянська література, а надто кіно (під особистим контролем Й. Сталіна), доклали чимало зусиль, щоб створити позитивний образ Петра І, показавши його тільки як такого собі реформатора-західника, освіченого історичного діяча. Так утворився героїчний ореол навколо цієї фігури.
Це була людина дійсно неабиякої енергії, що маладосить різнобічні інтереси: «і мореплавець, і тесля, і академік, і герой», а також стоматолог-зубодер (мішок з вирваними ним зубами дотепер зберігається в Кунсткамері) і кат, що брав участь у нічнихдопитах та особисто катував свої жертви (серед них і рідного сина Олексія). Він особисто голив не тільки бороди, але й рубав голови.
До речі, обрізання борід Петром можна розцінювати як глибоко символічний акт. Відомо, що в древніх слов'ян гоління бороди пов'язувалося з навертанням у рабство. Тому в Давній Русі бороди вільних людей на законодавчому рівні захищалися від такого безчестя [5, 221].