Реферат: Поняття злочинна організація як окрема форма співучасті у злочині
Організована злочинність — складне антисоціальне явище, що не має державних кордонів та тривалий час супроводжує економічний та соціальний розвиток більшості країн, стимулюючі такі вади людського суспільства, як корупція, вимагання, насилля і т.ін.
Зростаючі масштаби організованої злочинності є реальною загрозою безпеці держави та суспільства, тому що вона посилює свої позиції через монополізацію багатьох видів протиправних діянь, використовуючи відсутність надійних механізмів захисту ринкових відносин, активно укорінюється в нових економічних структурах, намагається зберегти пануюче становище в розподільчій сфері, заблокувати процес реформ.
Організована злочинність і боротьба з нею в нашій країні — проблема надзвичайно важлива та актуальна.
У своєму виступі на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю 10 березня 1999 р. Президент України Л. Д. Кучма, зазначив: “... щоразу, коли йдеться про викорінення злочинності, підкреслюється особлива небезпечність її організованих форм. І це природно. Саме організована злочинність створює серйозну загрозу безпеці держави, часом диктує правила гри владним структурам” [1].
Лише за 2000 рік в Україні в цілому було виявлено 960 організованих злочинних груп, які протягом зазначеного періоду вчинили 7 744 злочини.
Кримінальний кодекс 1960 року передбачав відповідальність за організацію (створення) таких злочинних утворень: банди (ст.69); злочинного угрупування, метою якого є тероризування у місцях позбавлення волі засуджених, що стали на шлях виправлення, або напад на адміністрацію (ст.691); релігійної та псевдорелігійної групи, діяльність якої поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю громадян або статевою розпустою (ст. 209); незаконного воєнізованого формування (групи) (ст.1876); нелегітимних об’єднань громадян (ст.1878 КК). При цьому, на відміну від двох перших, що створюються для здійснення нападів, змістом діяльності останніх не є обов’язкова злочинна діяльність, вони можуть бути створені з політичною метою чи просто як виклик державі або суспільству. Однак особа, що створила іншу злочинну організацію, крім зазначених вище, брала участь в її діяльності чи вчинюваних нею злочинах, не несе за це відповідальності (за наявності для того підстав може відповідати за кримінальним законом лише як співучасник конкретного злочину, вчиненого такою організацією).
Новим Кримінальним кодексом України вперше передбачено кримінальну відповідальність за створення злочинної організації. Норму, що передбачає зазначену відповідальність, виділено законодавцем у самостійну статтю 255. При цьому саме поняття “злочинна організація” законодавець виділив у частину четверту ст. 28 розділу VI Загальної частини КК України — Співучасть у злочині.
Підставою криміналізації дій щодо створення злочинної організації є потреба у притягненні до кримінальної відповідальності осіб, які безпосередньо створили злочинну організацію, здійснюють загальне керівництво чи координацію злочинної діяльності, не пов’язану з підготовкою та вчиненням конкретних злочинів.
Поряд з цим залишається невирішеною низка питань, серед яких розробка понятійного апарату, включаючи визначення поняття злочинної організації та її ознак.
Розглядаючи зміст поняття злочинної організації, слід зазначити, що у кримінальному праві це визначення необхідне для відокремлення організованої групи як кваліфікуючої ознаки складу злочину від складу злочину Особливої частини КК України — Створення злочинної організації — та з метою конструювання інституту співучасті.
Поняття співучасті у злочині сформульовано у ст. 26 нового Кримінального кодексу як “спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину”, а можливі види співучасті зазначені у ст. 28 нового КК України. Дана стаття містить чотири форми співучасті: вчинення злочину без попередньої змови виконавців між собою (ч. 1 ст. 28); вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб (два чи більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про його спільне вчинення (ч. 2 ст. 28); вчинення злочину злочинною групою (ч. 3 ст. 28) та вчинення злочину злочинною організацією (ч. 4 ст. 28).
У новому Кримінальному кодексі України кримінальну відповідальність за створення злочинної організації передбачено ст. 255 КК України, в якій зазначено, що створення злочинної організації з метою вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину, а також керівництво такою організацією або участь у ній, або участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, а також організація, керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів, матеріального забезпечення злочинної діяльності чи координації дій об’єднань злочинних організацій (ч.1), а також передбачено звільнення від кримінальної відповідальності “особи, крім організатора або керівника злочинної організації за вчинення злочину, передбаченого частиною першою цієї статті, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її викриттю” (ч. 2).
Передбачивши кримінальну відповідальність за створення злочинної організації нормою Особливої частини КК, саме поняття “злочинна організація” законодавець виніс до Загальної частини нового Кримінального кодексу, згідно з ч. 4 ст. 28 якого злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувались для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.
Кримінально-правове визначення поняття злочинної організації базується на розкритті змісту ознак організованої групи, сформульованому у ч. 3 ст. 28 нового КК України, де зазначено, що злочин вважається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчинені брали участь декілька осіб (три або більше), які попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.
Виходячи з викладення частин ст. 28 нового КК, відмінність між поняттями групи за попередньою змовою, організованою групою та злочинною організацією полягає в участі у злочині трьох або більше осіб та стійкому об’єднанні, а між організованою групою та злочинною організацією — ієрархічній побудові організації, діяльність якої безпосередньо спрямована на вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів.
На відміну від групи осіб за попередньою змовою, ознакою організованої групи та злочинної організації, у всякому разі на початок їх утворення, є наявність організатора — особи, яка створила чи принаймні, ініціювала створення групи (організації). Співучасть за попередньою змовою може характеризуватися наявністю організатора конкретного злочину, а не групи.
Тут необхідно визначитися з поняттям стійкості, оскільки ця ознака є обов’язковою для злочинної організації та злочинної групи. За критерії стійкості А. А. Герцензон, В. Д. Меншагін, А. Л. Ошерович, А. А. Піонтковський пропонують розглядати кількість запланованих та вчинених злочинів [2]. Російський вчений-юрист Л. Д. Гаухман одним з елементів стійкості групи визначає наявність організатора групи. “Саме організатор, — пише він, — включаючи керівника, розробляє план злочинних дій, розподіляє ролі між членами групи, направляє та коректує їх дії, підтримує дисципліну в групі та інше” [3].
Термін “стійкість” можливо розкрити також за допомогою інших термінів. Семантичний аналіз показує, що термін “стійкість” означає твердість, завзятість і стабільність. При цьому стабільність означає міцність і постійність; міцність — наявність сильних внутрішніх зв’язків, стабільність і твердість; твердість — міцність, силу, непохитність, рішучість і завзятість. Об’єднавши їх, можна дати таке визначення: стійкість злочинної організованої групи означає, що вона має постійний склад учасників з наявністю сильних зв’язків між ними і високого ступеня організованості, а також одностайності при прийнятті рішень і послідовності у здійсненні злочинних дій [4].
Виходячи з викладеного, за ознаки стійкості слід визначити: наявність у групі двох чи більше осіб; єдиний умисел щодо здійснення злочинів, відносна сталість форм та методів злочинної діяльності; тривалість існування; наявність певного рівня організації (планування та ретельна підготовка до вчинення злочинів, розподіл ролей між членами групи та ін.), сталий склад групи; наявність організатора.
Обов’язковою ознакою злочинної організації є її ієрархічна структура. В. Даль у “Толковом словаре живого великорусского языка” тлумачить значення слова “ієрархія” як порядок управління, підлеглості духовенства [5]. Саме слово “ієрархія” означає принцип розташування частин та елементів цілого в певному порядку від вищого до нижчого [6], що у нормі, яка аналізується, може складатися мінімум з трьох осіб, тому що, на нашу думку, ієрархічною є тільки така структура, де не менше однієї ланки входить одночасно у стосунки як єдиноначальності, так і підпорядкованості.
Згідно з ч.1 ст. 255 нового Кримінального кодексу злочинною організацією слід визнавати і об’єднання організованих груп. Таке об’єднання повинно складатися з двох або більше організованих груп і характеризуватися сталістю. Моментом закінчення злочину у даному разі є само створення об’єднання, а метою — вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів (злочину). Законодавець не дає визначення понять структурного підрозділу злочинної організації та об’єднання організаторів, керівників чи інших представників організованих груп.
Крім того, новий Кримінальний кодекс України передбачає склад злочину, що містить ст. 257. Бандитизм, тому неможливо обминути увагою відмінність понять “банда” і “злочинна організація”. На наш погляд, ця відмінність полягає в таких ознаках: злочинна організація повинна складатися мінімально з трьох осіб, тоді як для банди достатньо лише двох учасників; злочинна організація може створюватися для вчинення будь-яких тяжких злочинів, тоді як банда створюється виключно для вчинення нападів; членами злочинної організації не обов’язково використовувати для вчинення злочинів зброю, тоді як банда завжди озброєна; для злочинної організації є обов’язковою ієрархічна побудова, що не є обов’язково для банди.
Таким чином, у статті здійснено спробу продемонструвати шляхи розмежування поняття “злочинна організація” та “вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб”, “вчинення злочину організованою групою”. Однак, зазначене питання є дуже багатогранним та потребує прискіпливого вивчення як вченими-юристами, так і практиками, оскільки обговорювана норма є для нас новою, теоретично не розробленою, відсутня слідчо-судова практика кваліфікації за вчинення даного злочину. Привертає увагу недосконалість побудови норми Особливої частини Кримінального кодексу “створення злочинної організації”, де назва статті не відповідає її диспозиції, яка несе в собі значно ширший зміст, ніж саме поняття “створення”. Зрозуміло, що питання, викладені у статті, є дискусійними, однак, норма прийнята, і тому необхідно визначатися з основними положеннями, їх тлумаченнями, можливими недоліками та шляхами їх усунення.
1. Див.: Кучма Л. Д. Виступ на розширеному засіданні Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю 10 березня 1999 року // Право України. — 1999. — № 4.
2. Див.: Герцензон А. А., Меньшагін В. Д., Ошерович А. Л., Піонтковський А. А. Государственные преступления. — М., 1938. — С. 128.
3. Уголовное право. Часть общая. Часть Особенная. Учебник / Под общ. ред. проф. Л. Д. Гаухмана, проф. Л. М. Колодкина, проф. С. В. Максимова. — М.: Юриспруденция, 1999. — С. 154.
4. Див.: Хавронюк М., Мельник М. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. — 2000. — № 4.
5. Див.: Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. М.: ГИС, 1955. — Т. 3. — С. 68.
6. Див.: Українська Радянська енциклопедія / Під. ред. О. С. Мельничука. — К., 1979. — Т.4. — С. 340.