Реферат: Попередні впливи гештальтпсихології
Курт Коффка (1886-1941)
Серед засновників гештальтпсихології Курт Коффка, можливо, був самим винахідливим. Він народився й виріс у Берліні й там же одержав утворення в місцевому університеті, виявивши виняткову цікавість до природничих наук і філософії. Надалі він вивчав психологію під керівництвом Карла Штумпфа й одержав докторський ступінь в 1909 році. В 1910 році Коффка почав своє тривале й плідне співробітництво з Вертхеймером і Келером у стінах Франкфуртського університету. На наступний рік він одержав місце в університеті Гиссена, в 40 милях від Франкфурта, де проробив до 1924 року. Під час першої світової війни він працював у психіатричній клініці, допомагаючи пацієнтам із черепно-мозковими травмами, а також страждаючим від афазії.
Після війни, коли психологи Сполучених Штатів познайомилися з новою науковою школою, що оформилася в Німеччині, Коффка написав статтю для американського журналу "Психологічний бюлетень". Ця стаття, що одержала назву "Перцепція: введення в гештальт теорію" (Koffka. 1922), містила основи гештальтпсихології, а також результати багатьох досліджень і їхньої оцінки. Хоча ця стаття мала важливе значення як перше пояснення американським психологам змісту нового наукового напрямку, все-таки руху в цілому, вона, очевидно, зробила погану послугу. Справа в тому, що її заголовок, що містить слово "перцепція", привів до непорозуміння, що розсіялося тільки через багато років: у багатьох, що прочитали цю статтю, зложилося враження, що гештальт-теорія має справу тільки з перцепцією й не має відносини до інших областей психології. Насправді ж гештальтпсихологія значною мірою зачіпала проблеми мислення й научання, а в остаточному підсумку й всі аспекти свідомого досвіду.
Головна причина, по якій засновники гештальтпсихології сконцентрували свої публікації на проблемі перцепції, була обумовлена самим духом часу: психологія Вундта, проти якої повстали прихильники нового навчання, одержала свою основну підтримку завдяки результатам досліджень відчуттів і сприйняттів, тому вони вибрали перцепцію як вихідний пункт для критики Вундта в його власній науковій цитаделі.
В 1921 році Коффка опублікував книгу "Основи психічного розвитку", присвячену формуванню дитячої психології й яка мала успіх і в Німеччині, і в Сполучених Штатах. Його запрошували в Америку для читання лекцій в університетах Корнелла й Висконсина, а в 1927 році він одержав місце професора в Смітовському коледжі в Нортхемптопе, штат Массачусетс, де проробив до своєї смерті в 1941 році. В 1933 році Коффка видав книгу "Принципи гештальтпсихології", що виявилася занадто важкої для читання, і тому не стала основним і найбільш повною допомогою з вивчення нової теорії, як на це розраховував її автор.
Вольфганг Келер (1887-1967)
Вольфганг Келер був глашатаєм руху гештальтпсихології. Його книги, написані з дивною старанністю й акуратністю, дали класичне уявлення про багатьох аспектах цього наукового напрямку. Заняття фізикою, що Келер вивчав разом з Максом Планком, переконали його в тім, що ця наука повинна бути пов'язана із психологією й що гештальти (форми або структури) зустрічаються в психології так само, як і у фізику.
Келер народився в Естонії. Коли йому було п'ять років, його родина переїхала на північ Німеччини. Своє утворення він одержував в університетах Тюбингена, Бонна й Берліна, де в 1909 році захистив докторську дисертацію в Карла Штумпфа. Потім він відправився в університет Франкфурта, куди прибув незадовго до появи там Всртхеймера з його іграшковим стробоскопом.
В 1913 році за пропозицією Прусської Академії наук Келер почав подорож на Канарські острови, розташовані поблизу північно-західного узбережжя Африки, де на острові Тенерифі почав вивчати поводження шимпанзе. Через шість місяців після його прибуття на Канари почалася перша світова війна, і, як повідомляв Келер, він не міг повернутися на батьківщину, хоча іншим німцям, що проживали там, це вдалося. Ґрунтуючись на інтерпретації останніх історичних даних, один із психологів висловив припущення про те, що Келер, можливо, займався шпигунством на користь Німеччини й що наукове встаткування його лабораторії служило лише цілям прикриття розвідувальної діяльності. Це твердження ґрунтувалося на тім, що на горищі свого будинку Келер ховав потужний радіопередавач, що він нібито використовував для передачі відомостей про рух судів союзників. Однак прямих доказів у підтримку цієї версії ні, до того ж згодом вона була спростована істориками й фахівцями з гештальтпсихології.
Але як би те не було, як шпигун або як затриманий війною вчений, Келер прожив на острові сім років, вивчаючи поводження шимпанзе. Там він написав книгу, що стала в наш час класикою, за назвою "Інтелект людиноподібних мавп", друге видання якої вийшло в 1924 році й було переведено на англійський і французьку мови.
В 1920 році Келер повернувся в Німеччину й через два роки перемінив Штумпфа в посаді професора психології Берлінського університету, де й проробив до 1935 року. Безсумнівною причиною цього престижного призначення стала публікація книги "Фізичні гештальти в спокої й стаціонарному стані", що звернула на себе увага фахівців своїм високим науковим рівнем.
У середині двадцятих років у Келера виникли серйозні проблеми в особистому житті. Він розвівся із дружиною й женився на молодій шведській студентці, після чого був позбавлений контактів зі своїми чотирма дітьми від першого шлюбу. У результаті пережитих нервових потрясінь у нього стали тремтіти руки, що ставало особливо помітно у хвилини хвилювання.
В 1925/26 навчальному році Келер читав лекції в Гарвардському університеті й в університеті Кларка, де на додаток до своїх наукових обов'язків учив аспірантів танцювати танго. В 1929 році він опублікував книгу "Гештальтпсихологія", що найбільше повно відбила погляди нового напрямку.
Він виїхав з Німеччини в 1933 році через конфлікт із новим режимом. Один раз, після того, як на своїй лекції він насмілився відкрито критикувати фашистський уряд, у його аудиторію ввірвалася банда нацистів. Пізніше Келер написав безстрашний лист у берлінську газету, у якому виразилося його збурювання вигнанням з німецьких університетів професорів-євреїв. Увечері того дня, коли був опублікований лист, Келер з декількома друзями очікував у себе будинку появи гестаповців. Однак йому дали можливість виїхати за кордон.
Після еміграції в США Келер викладав у Свартморському коледжі в Пенсільванії, написав кілька книг і редагував журнал "Психологічні дослідження". В 1956 році він був визнаний гідним нагороди "За видатний внесок у науку" Американської психологічної асоціації, а незабаром після цього був вибраний її президентом.
Природа наукового перевороту
Гештальт ідеї перебували в прямої опозиції до традиційних поглядів німецької психології. У США біхевіоризм не розглядався як відвертий бунт проти навчання Вундта й структуралізму, тому що функціоналізм уже встиг викликати зміни в американській психології. Але не таким гладким виявився шлях визнання гештальтпсихології в Німеччині, де спочатку неї сприймали не інакше як наукову єресь.
Подібно багатьом бунтарям, лідери гештальт-руху вимагали повної ревізії колишніх наукових поглядів, діючи майже як "інтелектуальні місіонери, що поширюють нову віру". Сам Келер писав, що "ми були схвильовані нс тільки тим, що ми встановили, але навіть більшою мірою перспективами відкриття нових фактів... тут була присутня не тільки стимулююча новизна наших дій, що нас надихала йти далі. Ми випробовували також величезний приплив полегшення - начебто вирвалися з в'язниці. Цією в'язницею була стара психологія, що ми вивчали, коли були студентами університету".
Після досвідів по сприйняттю гаданого руху гештальт психологи прийнялися за дослідження іншого явища. Досвід по дослідженню константності сприйняття дозволив їм зміцнити свої наукові позиції. Його суть складалася в порівнянні результатів сприйняття об'єкта при його різних положеннях щодо спостерігача. Наприклад, коли ми коштуємо прямо перед вікном, те його прямокутний образ проектує на сітківку наших очей, але коли ми відходимо убік і дивимося на вікно збоку, його образ, сприйманий сітківкою, хоча ми продовжуємо сприймати вікно як прямокутник. Таким чином, наше сприйняття вікна залишається постійним, навіть незважаючи на те, що сенсорні дані, сприймані органами почуттів (образ, проектований на сітківку), змінилися.
Подібним чином і у випадку з константністю яскравості або розміру, фактичні сенсорні елементи можуть змінюватися, але наше сприйняття їх залишиться колишнім. У цих прикладах, як і в прикладі гаданого руху, досвід має якість цілісності або закінченості.
Таким чином, існує розходження між характером дійсного сприйняття й характером сенсорної стимуляції. Тому перцепція не може бути пояснена просто як набір сенсорних елементів або як сума тридцятилітніх її частин.
Перцепція являє собою цілісне поняття - тобто гештальт - і будь-яка спроба розкладання її на окремі частини приводить до її порушення.
Не можна починати досліджувати проблему перцепції з вивчення її окремих елементів, тому що ці елементи є продуктами рефлексії й абстракції, що не мають прямого відношення до безпосереднього досвіду, що вони покликані пояснити. Гештальтпсихологія намагається повернутися до наївного сприйняття, безпосередньому досвіду й вимагає, щоб вона там знаходила не групу елементів, але цілісні уявлення об'єктів і явищ; не набір відчуттів, але дерева, хмари, небо. І, щоб перевірити це твердження, вона пропонує кожному з нас просто відкрити ока й подивитися на мир звичним поглядом.
Сприйняття слова "гештальт" викликало певні труднощі, тому що, на відміну від функціоналізму або біхевіоризму, воно ясно не вказувало, яке рух символізує. До того ж воно не мало точного англійського еквівалента. Для його заміни використовувалися слова "форма", "образ", "структура". У результаті слово "гештальт" стало частиною англійської мови.
У своїй книзі "Гештальтпсихологія" (1929 р.) Келер відзначав, що поняття "гештальт" використовується в німецькій мові у двох випадках.
1. По-перше, воно позначає форму або обрис предметів. У цьому змісті гештальт ставиться до загальних властивостей, які можуть бути виражені в таких поняттях, як куту або симетричності.
2. По-друге, воно позначає цілісний об'єкт, якому в якості одного із властивостей властиве особлива форма або обрис. У цьому змісті слово "гештальт" може ставитися, наприклад, до трикутників у більшій мері, чим до поняття "трикутності".
Таким чином, поняття гештальта може використовуватися для посилання як на об'єкт, так і на його специфічну форму. Застосування цього терміна не обмежується візуальним або навіть загальним сенсорним полем. "У нього також, очевидно, повинні бути включені процеси научання й пам'яті, а також прагнення, емоційне відношення, дії й ін." У цьому загальному, функціональному змісті даного слова вчені намагалися мати справу із цілою областю психології.
Література