Реферат: Порівняльно-психологічний аналіз ігор вищих приматів і людей
Більшість даних про гру антропоїдів отримано в дослідженнях на шимпанзе. Відомостей про гру інших видів антропоїдів істотно менше, і в цілому вони збігаються з наведеними вище. Як підтвердження можна привести вже частково процитовані вище спостереження Дж. Шаллера й Д. Фроссі за групами горил у природі. Ці автори показали, що горили починають грати з 3-місячного віку, а вгасає потреба до гри до 6 років. Дорослі тварини грають украй рідко, але й молоді тварини теж грають далеко не завжди, що відбиває властивому цьому виду людиноподібних мавп стриманість. Дитинчата грають частіше поодинці. Переважають рухливі ігри (розгойдування, погоні, перекидання, боротьба). В іграх малята-горили вперше починають взаємодіяти один з одним. Одна з ігор, не відзначених Гудолл у шимпанзе, «роби, як я». У ній особливо яскраво виступає настільки властива людиноподібним мавпам здатність до наслідування. Інша - коли дитинча займає найбільш вигідну позицію на пні або в кущах і відбивається від нападаючих, застосовуючи будь-які прийоми. Однак і в цій грі, і у всіх інших іграх за участю підлітків малята ніколи не одержують серйозних ран, тому що підлітки стримують свою силу. Про те, які сигнали сповіщають про гру -у горил, автор не повідомляє. Якщо гра стає занадто буйної, дитинча приймає позу покірності - стискуються в грудку й підставляє супротивникові спину.
Слід зазначити також, що горили охоче й різноманітно грають із предметами. Д. Фоссі спостерігала, як у природній популяції дитинчата грають в «футбол» і «бейсбол» плодами (твердими, схожими на грейпфрути) дерева мтанга-танга. А один з юних самців, подібно описаному Гудолл Майклу і його наслідувачам, під час демонстрацій погрози брав у зуби стебло, а плодом ударяв себе в груди, видаючи резонуючі звуки. Він робив це за власною ініціативою, але інші дитинчата тут йому не наслідували.
Настільки характерне для людиноподібних мавп прагнення до наслідування діям навколишніх, будь те родичі або вихователі (фірсов, 1987), простежується й у шимпанзе, накладаючи відповідний відбиток і на їхні ігри. Необхідно відзначити, однак, деяку специфіку наслідування тварин. Так, як відзначає Н.Н. Ладигіна-Коту, у дитини це прагнення більше реалізується в сфері конструктивних дій, тоді як у шимпанзе - у сфері руйнівних. Іоні, наприклад, краще витягав цвяхи, чим забивав їх, краще розв'язував вузли, чим зав'язував, краще відкривав замки, чим закривав. Крім того, на відміну від дитини, шимпанзе не проявляв тенденції до вдосконалення реалізованих у процесі гри навичок. Багато ігор шимпанзе цілком зводяться до розламування предметів, що попадають у руки.
Маніпуляційні ігри - одна з найважливіших категорій гри дитинчати людиноподібних мавп. Як уже вказувалося, згідно К. Фабри, це вища форма гри, що забезпечує ознайомлення із властивостями навколишня тварина предметів. Широко відомо й почасти вже показано нами вище, що й у неволі, і в природі шимпанзе (і інші антропоїди) часто, подовгу й досить різноманітно, найчастіше творчо грають із предметами.
Вище ми вже згадували про спеціальні дослідження, які показали, що маніпуляційна активність антропоїдів (не тільки ігрова, але також дослідницька й т.п.) має надзвичайно складну структуру. Для цих мавп властиві набагато більш численні, чим для всіх інших тварин, способи фіксації предмета й форми чинених з ними дій. Особливо істотний той факт, що вони подовгу маніпулюють із тим самим предметом, застосовуючи найрізноманітніші форми маніпулювання. А численні на їхній основі різноманітні дії випливають одне за іншим, іноді повторюючись по кілька разів.
Не зупиняючись докладно на спостереженнях за цією формою гри в мавп, що живуть у неволі, зворотня основна увага на дані, отримані при вивченні поводження дитинчати вільних шимпанзе.
Так, за спостереженнями Гудолл, граючи на самоті, вони часто використовують різні предмети, проявляючи високий ступінь винахідливості по частині їхньої утилізації. Гілочки із плодами, клаптики шкіри або вовни від давно вбитого видобутку, особливо цінні мавпами шматочки тканини - всі ці трофеї можна закинути за плечі або «сховати в кишенях», тобто затиснути між шиєю й плечем або між стегном і животом, і носити за собою. Це спостереження Дж. Гудолл становить особливий інтерес у зіставленні з фактами, описаними Н.Н. Ладигіной-Коту. Шимпанзе Іоні теж регулярно приносив із прогулянки камінчики, гвоздики, шматочки скла. Він дуже дорожив ними й постійно тягав за собою подарований йому мішечок з ганчірочками й усяким дріб'язком. Іоні міг ритися в ньому годинниками, розглядати свої багатства, навішувати на себе самі довгі і яскраві шматочки тканини.
Тенденцію шимпанзе й інших антропоїдів до «прикраси» і «прикрашанню» відзначають практично всі дослідники. Мавпа Гуа в досвідах Келлогів з рівним задоволенням навішувала собі на спину й ковдру, і гілки дерев і подовгу ходила в такому вигляді, широко посміхаючись. За спостереженнями Дж. Шаллера, дитинчата вільноживучих горил також люблять прикрашати себе пучками мохів або травою. За даними Л.А. Фірсова, шимпанзе «наряджаються», не тільки живучи в лабораторних вольєрах, але й потрапивши у відносно вільні умови на озерний острів.
Як відзначає Я. Дембовский, маніпуляціні ігри шимпанзе - це мозаїка не зв'язаних між собою дій з використанням будь-яких предметів, що попадаються під руку. Камінчики й дрібні плоди вони можуть «ганяти» ногою по землі, перекидати з однієї руки в іншу або підкидати в повітря, а потім знову вистачати рукою.
У ряді випадків вільні шимпанзе використовують камінь або короткий товстий сук, щоб полоскотати себе під пахвою, у паху або в області геніталій. Вони можуть віддаватися цьому заняттю хвилин по 10 і часто супроводжують його голосним сміхом, що взагалі дуже характерний для ігор шимпанзе. Іноді знаряддя захоплюють у гніздо й продовжують гру там. Одна з улюблених іграшок - горіхи Strychnos. Їх можна катати по землі, підкидати (іноді навіть трапляється піймати), носити із собою.
Одна з улюблених ігор - квач й віднімання дрібного предмета, що по кілька разів переходить із рук у руки.
Вільні шимпанзе використовують у маніпуляційнних іграх не тільки природні матеріали, але й предмети, пов'язані з діяльністю людини. Табір у Гомбе неодноразово піддавався навалам «сусідів», які полювали не тільки й не стільки за ласощами, але цікавилися всіма предметами похідного побуту.
Подібний інтерес до експедиційного встаткування проявляли й молоді горили. За спостереженнями Д. Фоссі, одне з дитинчат, з першою ж нагодою її рюкзак, що потрошив, особливу пристрасть мав до оптики. Очевидно, він не просто наслідував дій людини, але й дійсно уважно розглядав у бінокль навколишні предмети, іноді ворушачи пальцями прямо перед окулярами. 300-міліметровий об'єктив він використовував як підзорну трубу, направляючи на вилучені предмети або інші члени групи. Саме дивне, що він звертався із цими своїми іграшками дуже дбайливо й не підпускав до них конкурентів.
Гудолл докладно описує вікові особливості гри живучих на волі дитинчат шимпанзе, а також гри матері з дитинчам - той аспект ігрового поводження, якім можна повноцінно досліджувати саме в природних умовах (або в крайньому випадку в колоніях).
Від матері одержує перший досвід соціальної гри, коли та ніжно покусує його зубами або лоскоче пальцями. Спочатку ігрові епізоди тривають недовго, але близько 6 місяців дитинча починає відповідати матері ігровою мімікою й сміхом, тоді тривалість гри росте. Деякі самки грають не тільки з дітьми, але аж до досягнення дитинчам дорослого віку. Одна з мавп грала й в 40 років - дитинчата бігали навколо дерева, а вона стояла й робила вигляд, що намагається схопити їх або хапала тих, хто пробігав близько. Її дочка Мімі також грала зі своїм потомством протягом досить довгого часу. Однак більшість мам-шимпанзе не відрізняється особливою схильністю до гри з підростаючими дитинчатами. Взагалі для ігор дорослих, шимпанзе характерна більша індивідуальна пластичність.
Коли дитина досягає віку 3-5 місяців, мати дозволяє іншим дитинчатам грати з ним. Спочатку це старші брати й сестри, але з віком це коло росте, а ігри стають триваліші й енергійніші. До 3 років вони часто кінчаються агресією. Найбільше активно грають дитинчата від 2 до 4 років. Під час відлучення дитинчати від грудей, інтенсивність ігор з ними знижується, і лише окремі дорослі особини її зберігають (Гудолл, Clerk).
Частота участі маляти, в іграх з іншими дитинчатами залежить від «особистості» його матері, а також від демографічних факторів, наприклад, від числа дитинчат у групі. Ступінь упевненості, з якою дитинча поводиться в іграх, значною мірою залежить від суспільного рангу його матері. Тим самим уже на цьому етапі онтогенезу гра сприяє становленню майбутнього соціального рангу дитинчати.
Слід зазначити також особливий аспект ігрової поведінки, що характерна, очевидно, в основному для людиноподібних мавп. Спостереження за шимпанзе показують, що вони можуть використовувати запрошення до гри як засіб маніпулювання поведінки родичів. Н.Н. Ладигіна-Коту (1935) пише, що, подібно тому як гра змушує дитину забути біль, з'їсти нелюбиму їжу й т.д., за допомогою гри вдалося привчити Іоні до спокійного сидіння за столом (завдяки використанню рухливих ігор як підкріплення). Цей прийом іноді застосовували й вільноживучі самки-шимпанзе - деякі з них використовували гру як засіб керування непокірливим дитинчам. Утягуючи його в гру, вони або змушували неслухняного випливати за собою, або відволікали від спроб ссати груди в період відлучення від молочного вигодовування. Деякі самки за допомогою гри відволікають старшого нащадка від немовляти.
Подібне використання гри відзначене й в «мовців» шимпанзе. Так Р. Футі (див. Ю. Лінден) спостерігав, як молодий самець Бруно, намагаючись відволікти свого товариша Буї від ласощів, знаками амслена кликав його грати (лоскотати один одного).
Запрошення до гри використовується як засіб маніпулювання поведінкою не тільки дитинчати, але й дорослих мавп. Про це говорять наступні спостереження. В описаної де Ваалем (de Waal, 1978) Арнхеймскій колонії, що жила на досить великій, але все-таки обмеженої території, шимпанзе використовували запрошення до гри як засіб урегулювання соціальних конфліктів. Один із самців застосовував такий спосіб для запобігання гніву домінанта. Наприклад, коли альфа-самець проявляв ознаки агресії, до нього підходив самець, що займав в ієрархії 3-є місце, і, піднявшись на задні ноги, починав задкувати від нього з «ігровим вираженням» особи. І хоча альфа-самець не завжди звертав на нього увагу, ця тактика часто переводила його активність в інше русло.
Дж. Гудолл відзначає, що, на відміну від мавп цієї колонії, у вільних шимпанзе вона ніколи не спостерігала нічого подібного.
Як вона припускає, справа тут у тім, що колонія, що втримується в неволі, не має засобів для розрядки агресії, які мають тварини на волі. На волі самці могли залишати свою групу, могли йти убік від домінанта, могли повести самку й спаритися з нею, не залучаючи нічиєї уваги й т.д. На відміну від них, шимпанзе в неволі не мають можливості «розрядити» напруженість і тому змушені прибігати до особливих, більш витончених прийомів «соціального маневрування», таких, як утаювання намірів, підтримка тісних зв'язків із союзниками, а також примирення після конфлікту. Тому в неволі й можна спостерігати деякі форми соціальних взаємодій, яких немає або мало в шимпанзе на волі. Можливо, так само виглядає справа й із грою - в умовах неволі вона більш витончена й краще виявляє їхні потенційні можливості. Очевидно, одна з таких потенційних можливостей - запрошення до гри як відволікаючий від агресії прийом.
Література
1. Гудолл Дж. Шимпанзе в природе: обращение. - М., 1992.
2. Дембовский Я. Психология обезьян. - М., 1963.
3. Дембовский Я. Психика молодого шимпанзе//Хрестоматия по зоопсихологии и сравнительной психологии - М. , Русское психол. В. 1997 - с. 290-304.
4. Дерягина М.А. Формирование манипуляционной активности в онтогенезе приматов // Биол. науки. Высшая школа, 1980 - №12 - с. 55-62
5. Дерягина М.А. Манипуляционная активность приматов - М. Наука, 1986
6. Дьюсбери Д. Обращение животных. Сравнительные аспекты. – с.479
7. Крушинский Л.В. Биологические основы умственной деятельности. - М.: Изд-В МГУ. 1977; 2-е изд. - 1986.