Реферат: Правила і прийоми загартування

Швидко пливу до краю криги. По ній плигають рожеві «моржі», махають мені руками. Помічаю, що їхні животи і руки дуже подряпані: весняний лід весь в гострих шпичках. Зараз допливу до краю і зразу назад, на лід вилазити не буду. Е, ні! Руки й ноги раптом почали швидко холонути, мерзнути, ду­біти, ніби годину нерухомо стирчав на морозі. Потерпіти, звичайно, можна. Але не варто. Це якраз той випадок, коли не варто змушувати себе. Подвиги тут не викликані необхідністю, а тому недоречні. Не допливши якихось п'ять метрів до краю, рішуче повертаю і щосили вигрібаю до берега.

Нарешті вискочив! Мені простягають банного рушника, ковдру. Міцно розтирають. А ось ковдра мені ні до чого. Підставляю тіло яскравому сонеч­ку і вітру, який, виявляється, зовсім не пекучий, а лагідний. Шкіра миттю обсохла, в ній поселилися тисячі радісних голочок. Тіло співає. Весело! Чудово!

Одягатися зовсім не хочеться. Тихенько бігаю по поляні і думаю про те, що, напевно, зимове купання добре насамперед тим незвичайним відчуттям, яке з'являється після виходу з води. Приблизно так само було, коли я впер­ше спробував поголодувати два дні. Теж підповзали всілякі страхи, але по­долати себе виявилося набагато легше, ніж передбачалось! Але коли минули перші муки і труднощі, з'явилося відчуття дивовижної легкості в усьому тілі, незвичайної ясності думок, величезного душевного піднесення і праце­здатності.

Хочеться якомога довше зберегти в собі цей стан радості, що рветься назовні. Неподалік застукав м'яч. «Моржі» затіяли футбол. Ноги самі по­несли туди. До м'яча я жадібний з дитинства, а нині й поготів не втрима­тися!

Які там паси! Сам, сам, вперед, через ноги, крізь захисників! Забрали. От невдача! Та ще й по ногам уперіщили. Ніякої шаноби. А всього півгодини тому соромилися звернутися, ввічливо так шепотіли: «Товаришу кореспон­дент...» Що й казати, футбол спрощує контакти...

Сорок хвилин шаленої біганини — і ніякої втоми. Знову хочеться у воду, але робити цього не варто. Тепер, за всіма викладами фізіологів, я маю право пірнути в холодну воду не раніше ніж через дві доби: треба дати організму час відновитися. Що б я там не відчував, а купання в крижаній воді — величезне потрясіння.

Література.

1. Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.

2. А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.

3. Спортивна газета.

4. Журнал “Здоров‘я”