Реферат: Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув язнення Звільнення від відбува

Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав, передбачених КК: 1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від: а) реального відбування покарання, призначеного вироком суду; б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув; 2) засудженому може бути: а) замінено покарання більш м’яким; б) пом’якшено призначене покарання.

Звільнення від покарання та його відбування, заміна покарання більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання

або пом’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.

Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану її здоров’я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.

КК передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:

1) звільнення від покарання: а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74); в) у зв’язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84); д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78); б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); в) у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); г) умовно-дострокове (ст. 81); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

3) заміна більш м’якши покаранням: а) невідбутої частини покарання (ст. 82); б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

4) пом’якшення призначеного покарання (ч. З ст.74).

Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування встановлено КК щодо неповнолітніх (див. ст. ст. 104— 107 та коментар до них).

2. Ч. 2 ст. 74 передбачає негайне звільнення особи від призначеного судом покарання у випадку, якщо новий закон усуває караність (декриміналізує) діяння, за вчинення якого її було засуджено, а ч. З ст. 74 — пом’якшення (зниження) призначеного засудженому покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність див. у коментарі до ст. ст. 4 і 5. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

П. 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити відповідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 р., якщо вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених КК 2001 р. Подібні положення містяться і в ч. 2 п. 10 цього ж розділу.

3. Звільнення від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), Допускається тільки за сукупності таких умов: 1) вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить нового злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою.

Поведінка особи є бездоганною, якщо особа не лише утримується від вчинення злочинів та інших правопорушень, а й цілком дотримується загальноприйнятих норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

4. Звільнення особи від покарання у зв’язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74) може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49). Так, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання.

КПК(ст. 465-1).

Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

2. У цьому разі суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

3. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням полягає у звільненні засудженого від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням допускається тільки: 1) при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк п’ять років чи менше; 2) з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.

Отже, цей вид звільнення від відбування покарання не може бути застосований, якщо: а) особі призначено основне покарання у виді штрафу, громадських робіт, арешту, тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців, позбавлення волі на строк- більше п’яти років; б) у суду з урахуванням обставин справи не виникло переконання в тому, що для виправлення особи немає необхідності в реальному виконанні покарання.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо неповнолітнього може бути застосоване лише у разі засудження його до позбавлення волі на строк п’ять років чи менше (ч. 2 ст. 104).

Крім тяжкості вчиненого злочину, про особу винного можуть свідчити її вік, стан здоров’я, поведінка до вчинення злочину в побуті, за місцем роботи чи навчання, визнання її учасником війни, наявність у неї нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень тощо. До інших обставин, які враховуються судом при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище винного, наявність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім’ї, громадянство і місце проживання винного тощо. Про врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див. також коментар до ст. 65.

2. Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2 ст. 78) є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного, судом іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов’язків (про їх зміст див. ст. 76 та коментар до неї); 3) невчинення засудженим систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопорушень див. коментар до ст. 78). Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засуджений довів своє виправлення.

Згідно зі ст. 77 у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Оскільки ухилення засудженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст. 389, то в разі такого ухилення протягом іспитового строку суд призначає винному покарання за правилами, передбаченими ст. ст. 71 і 72, і направляє засудженого для відбування покарання.

Вчинення засудженим протягом іспитового строку дисциплінарних правопорушень, а також адміністративних правопорушень, які не були систематичними, та/або не потягли за собою адміністративні стягнення, та/або не свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення, за змістом ст. ст. 75, 76 і 78 не береться судом до уваги при визнанні випробування успішним.