Реферат: Право спільної сумісної власності 2

На відміну від права спільної часткової власності, право спільної сумісної власності може виникнути тільки на підставах, прямо передбачених законом.

До прийняття Закону України "Про власність" право сумісної власності могло виникнути у подружжя після реє­страції шлюбу. Цим правом могли користуватися члени колгоспного двору, а з 20 травня 1985 р. — члени спільного господарства громадян (громадяни, які займалися індиві­дуальною трудовою діяльністю у спільному господарстві).

В чому ж суть права спільної сумісної власності? В су­місній власності, як і в частковій, право кожного із спів­власників не обмежене якоюсь конкретною частиною спі­льного майна і розповсюджується на все майно в цілому. В той же час у сумісній власності, на відміну від часткової, кожному із співвласників до виділу або поділу не належить заздалегідь визначена частка в праві власності на спільне майно. Це основна ознака сумісної власності. В законі спі­льна сумісна власність характеризується як власність без визначення часток (ч. 2 ст. 112 ЦК України). До того часу, поки існує спільна сумісна власність, потрібно виходити з того, що право одного співвласника на все майно є таким же, як і права інших співвласників цього майна. Крім то­го, в більшості випадків учасники спільної власності пов'язані між собою ще й особистими правами: реєстраці­єю шлюбу, родинними зв'язками тощо.

Ст. З Закону України "Про власність" передбачає можливість виникнення спільної сумісності власності з участю громадян, юридичних осіб і держави. На нашу думку, ця норма закладена на майбутнє. Що ж до дію­чих суспільних відносин у сфері спільної сумісної влас­ності, то Закон України "Про власність" передбачає виникнення спільної сумісної власності подружжя (ст. 16). До спільної сумісної власності відноситься також майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї (ст. 17), а також майно, що належить особам, які ведуть селянське (фермерське) господарство (ст. 18).

Право спільної сумісної власності осіб, які ведуть се­лянське (фермерське) господарство. Виходячи із змісту ст. 18 Закону України "Про власність", суб'єктами се­лянського (фермерського) господарства є особи, які ве­дуть таке господарство. Детальніше регламентує це пи­тання Закон України "Про селянське (фермерське) гос­подарство", прийнятий 20 грудня 1991 р.

В ст. 2 цього закону дається визначення селянського (фермерського) господарства. У ч, І названої статті за­значено, що це господарство є формою підприємництва .громадян України, які виявили бажання переважно осо­бистою працею членів цього господарства виробляти то­варну сільськогосподарську продукцію, займатися її пе­реробкою і реалізацією.

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річ-ного віку, інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерсько­го) господарства не є особи, в тому числі й родичі, які працюють у ньому за трудовим договором. Селянське (фермерське) господарство може бути створене однією особою. Таким чином, у разі, якщо членами такого гос­подарства є кілька осіб, всі вони є спільними сумісними власниками майна сільського господарства. У їх власно­сті можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предме­ти особистого користування1, предмети домашнього гос­подарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена про­дукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні па­пери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) гос­подарства за взаємною домовленістю.