Наступний принцип функціонування інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — це допоміжний характер його діяльності. Виходячи з положень Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Уповноважений здійснює свою діяльність поряд з іншими існуючими спеціалізованими органами захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина, при цьому жодною мірою не підміняючи та не замінюючи їх. Формулюючи поняття «допоміжний характер», а не «додатковий», ми спиралися на аналіз положень українського та зарубіжного законодавства, а також на тлумачення змісту понять «допоміжний» та «додатковий». У цьому відношенні правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини аналогічний становищу інституту омбудсмена багатьох країн. Закон установлює, що повноваження Уповноваженого не припиняються і не обмежу­ються в зв'язку із завершенням терміну діяльності, розпуском або саморозпуском Верховної Ради. Таким чином, можна стверджувати, що інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — не додатковий механізм українського парламенту, а інститут, що самостійно оперує даними йому повноваженнями та реалізує власні завдання.

Положення закону, яке закріплює деполітизацію інституту Уповноваженого, покликане, на наш погляд, з одного боку, зміцнити незалежне становище даного органу від впливу численних політичних сил українського суспільства, а з іншого, — зберегти об'єктивність і неупередженість суб'єктивного ставлення українського омбудсмена до осіб різноманітних партій. Так, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини не може бути членом будь-якої політичної партії. Це положення являє собою достатньо серйозну вимогу, тому що за його порушення Уповноважений підлягає звільненню від займаної посади.

Не можна залишити без уваги ще одну класичну рису інституту омбудсмена різноманітних країн — це дотримання несумісності даної посади з виконанням іншої роботи. Водночас заняття науковою, творчою та викладацькою діяльністю не тільки не забороняється, але і підтримується державою, тому що одним із завдань інституту омбудсмена є правова освіта населення та «істеблішменту». Українське законодавство йде цим же шляхом, і нам здається, що така регламентація заслуговує схвалення, оскільки велика та відповідальна робота, яка покладена на Уповноваженого, потребує від нього значної концентрації енергії й часу в ім'я служіння своєму високому призначенню — захисту прав людини.

Відповідно до закону Уповноважений Верховної Ради України з прав людини продовжує кращі традиції інституту омбудсмена різних країн. Так, він повинен досліджувати факти порушень прав і свобод людини та громадянина органами державної влади, місцевого самов­рядування, різноманітними підприємствами, установами, організаціями та їхніми посадовими особами як з погляду дотримання ними законів України, міжнародних угод, так і з позицій додержання принципів соціальної справедливості, гуманізму, доцільності, етики.

Говорячи про підстави діяльності українського омбудсмена, слід вказати на більш роз­ширений перелік таких. Законодавець закріплює: можливість безпосереднього звернення до Уповноваженого, існування так званого «парламентського фільтра», а також дослідження за власною ініціативою. Таким чином, інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з повним правом можна віднести до групи «ініціативних омбудсменів», яким надані широкі можливості вивчення реального становища у сфері прав і свобод людини та громадя­нина в країні. Вважаємо, що на сьогоднішній день запровадження саме даної модифікації було більш доцільно, ніж використання «пасивного» інституту омбудсмена.

Аналіз законодавчого формулювання «кожна людина» дозволяє зробити висновок про демократичність і доступність даного правозахисного органу для будь- якої людини. На нашу думку, тут доречно зазначити, що далеко не в усіх країнах існує подібне положення. Громадяни України незалежно від їхнього місця перебування, іноземні громадяни, особи без громадянства, що перебувають на території України, можуть безперешкодно звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Таким чином, законодавче забезпечені рівні можли­вості звернення до Уповноваженого незалежно від кольору шкіри, раси, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового становища, місця проживання й інших ознак.

Крім того, відзначимо закріплення пільгової процедури письмового звернення осіб, позбавлених волі, з питань порушення їх прав адміністрацією спеціалізованих установ, що є серйозним кроком у справі захисту прав і свобод соціальне вразливих груп населення. А встановлення для адміністрації спеціалізованої установи обов'язкової вимоги направити таке звернення до апарату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини протягом двадцяти чотирьох годин стає важливою гарантією підвищення ефективності процесу дослід­ження фактів порушень прав осіб, позбавлених волі.

Законодавче закріплення звернення до апарату українського омбудсмена через народних представників, або, як прийнято говорити в юридичній літературі, «за допомогою парламен­тського фільтра», враховує світові традиції діяльності інституту омбудсмена і, безсумнівно, значно сприятиме зміцненню становища інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в державі та суспільстві. Запровадження даного правила викликано й існуючою практикою звернення громадян з різних питань саме до народних представників. Останні відповідно до Закону України «Про статус народного депутата України» 1992 p. розглядають отримані звернення виборців, уживають заходів до їх законного й обгрунтованого виконання. Таким чином, через депутатів ще більший обсяг інформації про порушення прав і свобод людини та громадянина повинен ввійти у межі відання інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Керуючись законодавством, Уповноважений досліджує пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) та скарги, що об'єднані в єдине поняття «звернення». Такий підхід до розширення можливостей безпосереднього впливу заінтересованих індивідів на своє ж становище у державі та суспільстві притаманний постсоціалістичним країнам. У розвинутих демократичних країнах звичайно говориться про право звернення у контексті скарги на неправомірні і/або несправе­дливі дії (бездіяльність) органів державної влади, а також їх посадових і службових осіб.

Встановлення фіксованого строку для можливої подачі звернення до апарату Уповнова­женого Верховної Ради України з прав людини також є традицією в організації діяльності інституту омбудсмена різних країн. Як свідчить практика, запровадження такого положення є обгрунтованим, тому що багато звернень згодом втрачає свою злободенність, а їх значна кількість створює перешкоди для дослідження більш термінових звернень потерпілих.

Дослідження інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини дозволяє зробити висновок про наявність спільних ознак, притаманних і статусу омбудсмена інших держав. На цій основі можна сформулювати таке визначення українського омбудсмена: це незалежний, політично нейтральний, допоміжний та самостійно функціонуючий державний спеціалізований орган, що володіє нетрадиційними методами дослідження та реагування на факти порушень прав і свобод людини посадовими особами органів незалежно від форми власності державної та публічної влади, у зв'язку з чим робота в даному органі пов'язана з обов'язковою вимогою виключення сумісності цієї посади з іншими.

Що стосується організації діяльності інституту Уповноваженого, то варто звернутися до систематизації даної діяльності.Можна говорити про три такі стадії: перша стадія — одержання Уповноваженим відомостей про порушення прав і свобод людини та громадянина; друга включає велику кількість повноважень Уповноваженого та його апарату з самого дослідження фактів порушень прав і свобод людини та громадянина; і третя — складання українським омбудсменом висновку, який має форму подання та надсилається особі, яка звернулася, посадовій особі або органу, у чиїх рішеннях, діях (бездіяльності) Уповноважений виявив такі порушення, а також при необхідності подається до парламенту.

У результаті реалізації функцій першої стадії Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та працівники його апарату виконують дії, притаманні інституту омбудсмена різних країн. Друга стадія дослідження Уповноваженим фактів порушень прав і свобод людини та громадянина починається, якщо український омбудсмен приймає звернення до свого розгляду. Необхідно зазначити, що Уповноважений має досить серйозні повноваження, які, якщо порівнювати з подібними повноваженнями зарубіжного інституту омбудсмена, є дуже великими. Зупинимося лише на специфічних повноваженнях інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Право невідкладного прийому у перших осіб держави додає правовому статусу українського омбудсмена особливе значення та дозволяє більш ефе­ктивно вирішувати конкретні завдання. Закон робить Уповноваженого активним учасником судового провадження. Зокрема, він може бути присутнім і брати участь у відкритих і закритих засіданнях судів усіх інстанцій, а також звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини та громадянина, якщо постраждала особа з об'єктивних причин не може здійснити такі дії самостійно.

Як зазначалося вище, третя стадія діяльності інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини містить у собі складання висновку за досліджуваною справою, у якому, як правило, омбудсмени рекомендують та пропонують посадовим особам установ, підприємств, організацій, які порушили права людини, можливі заходи для поновлення прав і свобод людини та громадянина. Проте законодавець, враховуючи особливості сучасного українського сус­пільства, визначив фіксований місячний термін для направлення такими органами відповіді Уповноваженому, що, безсумнівно, повинно сприяти якнайшвидшому поновленню прав і свобод людини та громадянина.

Не можна залишити без уваги законодавчі повноваження українського омбудсмена. Аналізуючи його повноваження щодо тлумачення конституційних і законодавчих положень, а також внесення пропозицій по удосконаленню чинного законодавства, ми дійшли висновку про можливість говорити про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як про суб'єкт законодавчої діяльності. Право використовувати у своїй діяльності норми міжнародного законодавства дозволить Уповноваженому виявляти прогалини правової бази України, а право законодавчої ініціативи дасть йому реальну можливість для удосконалювання й адаптації законодавства України про права і свободи особи відповідно до правової бази країн розвинутої демократії світу та Європейського Союзу.

Закон установлює право Уповноваженого брати особисту участь у роботі міжнародних правозахисних організацій. Ми вважаємо, що такі повноваження, безперечно, значно сприяють процесові інтеграції України до Європейського Союзу. Зокрема, інтеграція може бути здійснена шляхом: а) організації та проведення Уповноваженим конференцій, круглих столів, семінарів з міжнародними правозахисними організаціями. Міжнародним інститутом омбудсмена й інс­титутом омбудсмена при Європарламенті; б) вступу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Міжнародний інститут омбудсмена, що у свою чергу дозволить брати безпосередню участь у роботі цього органу, котрий відіграє значну роль на світовій арені; в) здійснення тісного і постійного контакту з омбудсменом Європарламенту дасть можливість Уповноваженому висвітлювати проблеми і перспективи розвитку процесу двостороннього співробітництва між Україною і Європейським Союзом.

В Україні інститут омбудсмена функціонує з квітня 1998 p. Нині йде процес його становлення. Першій Уповноваженій Н.Карпачовій доводиться не тільки вирішувати проблеми, пов'язані з захистом прав і свобод людини та громадянина, а й розв'язувати фінансові та технічні проблеми, невирішеність яких на державному рівні ставить під сумнів подальший розвиток цього інституту. З початку діяльності до неї надійшло понад 4 тис. скарг щодо порушення прав і свобод людини та громадянина. Уповноважена відвідує лікарні, дитячі заклади. Вперше на державному рівні вона підняла проблему торгівлі українськими жінками і дітьми, внаслідок чого у 1998 p. парламентом України було прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на її вирішення. Уповноважена вживає заходів, спрямованих на повернення до нашої країни українських моряків, які стали заручниками на арештованих іноземними державами суднах. Вона бере участь у роботі міжнародних конференцій, симпозіумів.

Виконуючи свої функції. Уповноважена тісно взаємодіє з правоохоронними органами, зокрема з органами внутрішніх справ. Так, з метою перевірки умов тримання заарештованих Н.Карпачова часто відвідує тюрми, слідчі ізолятори. Адже у випадках порушення органами внутрішніх справ прав і свобод людини вона вправі вимагати від їх керівництва вжиття відповідних заходів. Уповноважена має також право ознайомлюватись з таємною інформацією та отримувати від органів внутрішніх справ копії документів, що цікавлять її.

Таким чином, інститут омбудсмена — це ефективний, дійовий засіб, за допомогою якого людина може добитися відновлення її порушених прав і свобод, насамперед конституційних.

Література

2. Закоморна К. Особливості законодавчого регулювання діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини//Право України. - 2000. - №1. - С. 47-50

3. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини"//ВВР України. - 1998. - №20

4. Конституція України. - К., 1998

5. Хольота А. Щодо захисту констиутційних прав шляхом звернення до Уповноваженого ВР України з прав людини//Право України. - 2000. - №3. - С. 31-33