Реферат: Прийняття нової конституції україни- завершення правового оформлення самостійної держави
Виходячи саме з цього критерію, ми, на жаль, не можемо ще нашу молоду, дійсно суверенну і незалежну Україну у повному розумінні правовою державою. "Демократична, соціальна, правова держава" - це той конституційний принцип державотворення, який ми наполегливо, поступово, недивлячись на існуючі труднощі та перешкоди, реалізуватимемо у практичному житті.
У цьому плані одним з найважливіших завдань сьогодення є практичне забезпечення здійснення у нашому суспільстві принципу верховенства права. При цьому під правом у даному разі ми розуміємо не зібрані до купи постанови та акти, видані різними державними органами, а перш за все узагальнену міру свободи, рівності та справедливості у суспільстві, яка повинна становити найглибшу сутність кожного закону, кожного нормативного акта, який видається у державі.
Проте слід урахувати й те, що вирішення соціального і правового статусів людини і громадянина, формування демократичної, соціальної, правової держави, практичне здійснення принципу верховенства права, як і розв"язання інших першочерговихпитань державотворення, напрямки пов"язані із виходом України з того тяжкого соціально-економічного становища, в якому вона сьогодні знаходиться.
Тільки за умови об"єднання зусиль усього суспільства, усіх політичних спрямувань, що в ньому існують, можна вирішити питання успішного розвитку нашої держави, досягнення Україною цивілізованого рівня свого існування. Велику об"єднуючу роль у цьому плані повинна відігравати сучасна українська національна ідея, основи подальшого розвитку та здійснення якої закладені у Конституції України.
Дехто може сказати, що формування загальної національної ідеї суперечить принципу ідеологічного плюралізму, основи якого закладені у статті 15 Конституції України, але це не зовсім так, про це свідчить і світовий досвід. Адже у тих же США, Японії, Німеччині, Франції, Швеції та інших розвинутих країнах існує безліч політичних та інших громадських угруповань. І поряд з їх політичними цілями та програмами живе та вдосконалюється відповідно до умов суспільного розвитку об"єднуюча усе суспільство етнополітична національна ідея. У США - це "американська мрія", яка за своїм змістом охоплює такі цінності, як свобода, повага до індивіда, добробут, прагнення до успіху та самоствердження, визнання всесвітньої місії США тощо. Для Німеччини у післявоєнний період національна ідея була пов"язана з відновленням країни, поверненням до демократичних ідеалів, об"єднанням країни тощо. Для Швеції з цієї точки зору найважливішими національними цінностями є збереження своєї етнічної особливості, що взагалі притаманне невеликим націям, захист позаблокового існування, увага до питань соціального захисту населення та інші як загальновизнані, так і етнічні цінності.
Своя національна ідея була споконвіку притаманна й українському народові. Основний її зміст - це визнання своєї національної особливості, національна самоповага, боротьба за незалежність і побудову своєї суверенної держави, відданість таким суспільним цінностям, як соборність, хрістіянські настанови, здобуткам своєї національної історії, зокрема ідеям козацтва, феномену Шевченка тощо. Безумовно, національна ідея за своїм конкретним змістом не залишається незмінною. Зберігаючи своє основне, суттєве національне коріння, вона завжди повинна відповідати, давати відповідь на основні питання, які стоять перед суспільством на тому чи іншому етапі його розвитку, повинна розвиватись разом із розвитком суспільства і держави. До того ж слід додати, що у наш час, коли так зміцніли зв"язки між державами, повсякденно, по різним напрямкам поширюються міждержавні стосунки, міжнародне співтовариство стало реалією наших днів, кожна національна ідея, у тому числі й українська, повинна бути зорієнтована не тільки на суто українські, а й визнані міжнародною спільністю ідеали. Відповідно до змісту сучасної української національної ідеї мова повинна йти про збереження та розвиток у сучасних умовах ідеалів та культурних цінностей, притаманних українській нації, розвиток державної мови, а також задоволення відповідних потреб представників усіх національностей, що мешкають в Україні; про створення необхідних умов щодо всебічного розвитку людини, захист та ефективне здійснення її прав і свобод; про формування в Україні громадянського суспільства, плюралізм та державну підтримку різних форм власності, аби вони гарантували справжню свободу і благополуччя особистості; про розвиток і плідне використання загальновизнаних форм демократії, місцевого самоврядування, забезпечення порозуміння та спільної праці у керівництві державою. Особливо слід підкреслити, що любов і терпіння, повага та взаємодопомога, чесність та відкритість повинні стати моральними підвалинами виховання молодого покоління в нашому українському суспільстві.
У сучасних умовах для всіх країн, а для України після чорнобильської катастрофи тим більше, складовою національної ідеї повинна стати вимога активної охорони довкілля.
3. Конституція України в дії.
Минув рік дії нової Конституції України. Її застосування позитивно вплинуло на вирішення цілого комплексу державно-правових проблем.
Разом з тим, як свідчить практика, у законодавчої і виконавчої гілок влади є різні тлумачення конституційних норм, висловлюються пропозиції щодо зміни деяких норм Основного Закону. Так, ставиться питання про необхідність змінити ст. 147 Конституції і надати право тлумачити Конституцію не Конституційному Судові, а Верховній Раді. Пропонується розширити коло суб"єктів законодавчої ініціативи, включивши до них Верховний Суд України, Вищий арбітражний суд, Центральну виборчу комісію тощо.
Значні розбіжності між гілками влади, а також у кожній з них не дає можливості більш активно реформувати суспільні відносини. Це стосується, зокрема, затягнення процесу прийняття державного бюджету України, нового закону про вибори народних депутатів України, Закону про політичні партії тощо.Для забезпечення демократичних законотворчого і в цілому нормотворчого процесів у нашій державі велике значення має ст. 15 Конституції, яка встановлює, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності. Виходячи з цього, різні політичні угруповання, різні гілки влади на легітимній основі в межах законодавчої процедури представляють альтернативні варіанти концепцій законопроектів і самих проектів законів, які базуються іноді на діаметрально різних концептуальних засадах і підходах. З одного боку - це добре і є чітким вираженням демократичності законотворчого процесу і втіленням у ньому положень політичної та ідеологічної багатоманітності як важливого політико-правового принципу основ конституційного ладу України, а з іншого, - це іноді суттєво гальмує законотворчий процес. Тому на сьогодні важливо забезпечити не тільки законодавчу багатоманітність, а й законодавчу узгодженість. А це значною мірою залежить від владних структур, від різних політичних угруповань, толерантності їх взаємовідносин, бажанням пошуків вирішення проблем на консенсуальній основі.
Неузгодженість дій і позицій різних гілок влади, а іноді і конфротаційний стиль взаємовідносин між ними зумовлені, на нашу думку, значною мірою відсутністю чіткої концепції реформування суспільства, невизначеністю до кінця внутрішніх і зовнішніх пріоритетів у державотворенні, хаотичністю реформування правової системи України. Конституція - вагоме підгрунтя вирішення всіх цих проблем. Але не завжди є політична воля вирішувати їх у консесуальному режимі. На сьогодні це актуально, оскільки без згоди у владних структурах не буде злагоди і в суспільстві.
Основою плідної співпраці, законодавчої і виконавчої гілок влади, інших владних структур є основоположна і досить гостра для нашої країни проблема - забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Це головне задля чого приймалася Конституція України, інші жорсткі дебати по кожній її статті. Конституційні положення можуть ефективно втілюватися на практиці за умови злагодженого функціонування різних гілок влади.
Конституція - об"єднуючий, а не роз"єднуючий документ. Важливо, щоб це повною мірою усвідомлювалося владними структурами на всіх рівнях. Конституція не вирішила і не могла вирішити всіх проблем державотворення. Конституційний процес триває на якісно новій основі, оскільки Конституція визначила демократичний вектор розвитку соціальних процесів у нашій країні, встановила, що людина, її життя і здоров"я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, що права і свободи людини та її гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов"язком держави. Це зобов"язує державні органи вирішувати навіть найскладніші питання в узгоджувальному, консенсуальному, а не в конфронтаційному режимі, має основоположне значення для забезпечення стабільності конституційного ладу України, суспільних перетворень на демократичних засадах, забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
В И С Н О В О К
Прийняття п"ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 року Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України і схвалення 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон.
Великого значення у суспільстві й державі набуває конституція тому, що прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається на Україні - результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.
Ці історичні передумови прийняття Конституції не вичерпують усіх аргументів щодо її значення як основного закону. Найбільш вагомим аргументом є сам зміст Конституції, ті важливі положення і норми, які в ній закріплено.
Так, Конституція України закріплює основи її суспільного і державного устрою, визначає напрями розвитку суспільства і держави, основи організації та діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та свобод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя.
Список використаної літератури
1. Конституція незалежної України / Під заг. ред. С. Головатого. - К. Право Укр. Правнича Фундація. 1995 р.
2. Конституція - Основний Закон України в запитаннях і відповідях. Навчальний посібник з основних положень Конституції України. Львів. Кальварія і Абрис. 1996 р.
3. Нова Конституція України. Текст Основного Закону. Огляд і коментарі. К.:Накова думка. 1996 р.
4. Коментарі до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. Ред. А.І. Осауленко. - К., 1996 р.
5. Копейчиков В., Гусарєв С. Питання реалізації Конституції України. Вісник Академії правових наук України. № 3, 1997 р.
6. Функціонування державної влади в аспекті конфліктології. Право України, 1997р., № 8
7. Реалізація судами норм Конституції. Право України, 1997 р., № 8.