Реферат: Проблеми націй і держави в суспільно-політичній спадщині Івана Франка

Що скували думку людську!

Двигни з пітьми люд робучий.. .

Тому не викликають сумнівів Франкові самооцінення своєї праці. У листі до М.Павлика від 1879 р. він висловлюється: "Ви знаєте, що пишучи що-небудь, я зовсім не хочу творити майстерверків, не дбаю о викінчення форми і т.д. не тому, що се само собою не хороша річ, але тому, що на тепер головне діло в нас сама думка, — головне завдання писателя порушити, зацікавити, вткнути в руки книжку, збудити в голові думки".

Якщо б тільки проаналізувати крізь призму Франкової теорії поезії "Із секретів поетичної творчості" роль кольору у світі поезії Є.Маланюка, то побачимо незвичайно багату його семантико-художню палітру навіть тоді, коли йдеться лише про якусь одну його барву. Візьмімо, наприклад, до уваги чорний колір: "Повій на чорну Україну, де зорі вод давно чортма", "Білий день Чорної весни", "В чорних вінках то пломінь чи плями?", "Чорний день від снігу побілів", "О який же чорний гріх скоїв", "За чорні мрії, за гріховні зваби Бог дав тебе -Антимарію", "Чорна праця землить за життя", "Тільки Бог один знав Чорну ніч твоєї душі", "Мушу чорний кохати чар", " І чорна пристрасть знов пекучим чорним вітром", "А Ти — байдужа і чужа — у чорний степ пішла", " Ми програли життя сатані, чорний гріх нас заплутав навіки", "Лиш де-не-де голодній пес забреше, — і чорний пар — сумна самотня латка", " Вже не поможуть молитви... Еллади чорної загладо", "Чорне. Чорне. Ні вогника в морок. Чорне. Чорне. Ні іскр. Ні зірок", "Чим чорніш, чим кривавіш регоче В моїм лютім безсиллі душа", "Що почорніє світ сей білий, Що все живе пожруть пожежі", "Осіння чорна зграя галоччя На площі сірої землі", "І чорний і тяжкий докор ліг на все, що вабило колись", "Я і крізь обрис Чорної Пантери впізнаю Вас. І чорним птахом постать затріпоче", "Землі прачорному обличчю молюсь І слухаю...", "О, земле! Чорна мати мила".

А ще можна додати сюди дистих "Чорна Еллада", присвячений пам'яті С.Петлюри, цикл віршів "Чорне серце" та збірку "Чорні вірші".

Та питання формально-стильових аспектів, естетичних засад потребує окремого розгляду. Ми тільки принагідне навели низку прикладів, сказати б, на "побутування" епітета в художньому тексті, не задля словесних прикрас.

"Признаюсь у ще більшому гріху, — писав І.Франко у статті "Дещо про самого себе", — навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, я занадто великий ворог порожніх фраз... Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу — цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізноріднішого сорту"

І.Франко впряг себе до саможертовної праці, аби ці високі ідеали гуманізму, справедливості і волі зростити у своєму сплюндрованому народі, сказавши йому чисту, хоч і сувору правду.

Або чи треба вслухатися в ідейні перегуки ряду Франкових віршів (зб. "Із днів журби").