Реферат: Проблеми підтоплення сільськогосподарських угідь та шляхи їх вирішення

- несанкціоноване будівництво об'єктів різного призначення у зонах впливу водних об'єктів (річок, водосховищ, каналів) тощо.

За даними фахівців Державної геологічної служби Мінприроди, Українського Державного геологорозвідувального інституту та Державного науково-виробничого підприємства "Геоінформ України" процес підтоплення набув регіонального характеру у Миколаївській, Одеській, Полтавській, Харківській, Херсонській, Дніпропетровській, Запорізькій, де зосереджено 87% всіх підтоплених розорюваних земель. Для цих територій підтоплення стало частиною загального процесу зміни стану геологічного середовища, пов'язаного з інтенсивним освоєнням земель (забудова, зрошення, гідротехнічне будівництво). Середній приріст підтоплення в цих областях сягає від 150 до 500 кв. кілометрів на рік, в той час як в Поліссі (Житомирська. Волинська, Рівненська та північна частина Київської областей) приріст нульовий або мінусовий

Довідково:

У зоні Українського Полісся та Прикарпаття до підтоплених належать згідно з науково обґрунтованими нормативами орні землі з глибиною залягання прісних ґрунтових вод до 1 метра, при якій підтримується оптимальна вологість кореневмісного шару.

У лісостеповій зоні України на орних зрошуваних і богарних землях, у вегетаційний період при глибині ґрунтових вод 1,5 м і бічьше не відбувається засолення ґрунтів активного шару і не спостерігається зниження врожайності сільгоспкультур (вимокання, в 'янення рослин та інше). Тому, для умов лісостепової зони підтопленими вважаються, за рекомендаціями вчених землі з рівнями ґрунтових вод у літній період менше 1,5 м від поверхні землі, тому що в цьому випадку вже вимагаються першочергові заходи щодо захисту орних земель від засолення, осолонцювання та заболочування.

У степовій зоні віднесення орних земель до підтоплених за рахунок ґрунтових вод залежить від конкретних природно-господарських умов окремих ділянок і визначається гранично-допустимою або «критичною» глибиною, при якій не відбувається засолення ґрунтів верхнього метрового шару. В усіх випадках мінімальне положення рівнів ґрунтових вод на орних землях півдня України повинно бути не менше 1 м для піщаних і супіщаних грунтів і не менше 1,5 м - для суглинистих.

До складу підтоплених не належать території, відведені під заповідники і землі спецпризначення, а також: землі, що заросли чагарниками в недоторканому вигляді для захисту ґрунтів від ерозії, ділянки, відведені під затоплення що намічаються водоймищами і ставками, заліснені території, ділянки заплав рік у зоні лісостепу і степу, що зайняті луками, сіножатями і пасовищами, тобто природно підтоплені зі сталим балансом ґрунтових вод, що не залежать або мало залежать від господарської діяльності людини.

Всі природно заболочені і перезволожені землі з постійно високим рівнем ґрунтових вод до категорії підтоплених також: не належать. Лише блюдцеподібні зниження та поди, у межах яких час від часу спостерігається різкий підйом рівнів ґрунтових вод, виділяються в окрему категорію природно підтоплених (тимчасово або постійно) орних, земель.

На забудованих територіях у містах, селищах міського типу, сільських населених пунктах критичною глибиною ґрунтових вод, яка може стати причиною їх підтоплення, встановлена за нормами інженерного захисту величина 2 метри від поверхні землі, а на територіях промислових зон, комплексів, окремих промислових і комунальних підприємств такою величиною є глибина від 5 до 15 метрів.

2.Характеристики підтоплених територій України

Процеси підтоплення як природного, так і техногенного походження розвинені на майже всій території держави. Зони розвитку підтоплення розташовуються суцільними масивами або локальними осередками на природно перезволожених і заболочених землях, днищах балок, замкнутих зниженнях типу подів і блюдець, узбережжях природних і штучних водойм, у зонах розвантаження потоку ґрунтових вод у підніжжях схилів тощо.

На території України площі природного та техногенного підтоплення за оцінками вчених та відповідних інженерних служб сягають 70 тис, кв. кілометрів (11,4 проц. загальної площі території), налічується більше 540 міст і селищ із сталими проявами процесів підтоплення, у 97 населених пунктах площа підтоплення перевищила 50 проц. їх території. У підтопленому стані знаходяться 454 сільські населені пункти, з них 123-у зоні зрошуваного землеробства та великих водосховищ.

На території України нараховуються близько 930 тис. гектарів відкритих боліт, природно перезволожених земель - 470 тис. гектарів. Площа підтоплених сільськогосподарських угідь становить близько 320 тис. гектарів, що становить 0,8 відсотків від загальної їх площі, з них підтоплено у зоні зрошення не більше 16 тис. гектарів, або 0,7 відсотків від всієї площі зрошуваних земель та 0,04 відсотків від загальної площі сільгоспугідь.

Надмірна зарегульованість річкового стоку і недостатня кількість дренажних споруд призводять у багатьох випадках до регіонального (техногенного) підвищення їх рівнів до критичних глибин (1,5-3 метри), розвитку заболочування, перезволоження м'яких ґрунтів на значних площах, підтоплення і затоплення значних площ у межах промислово-міських агломерацій і, як наслідок, збільшення вилучених із сівозміни сільськогосподарських угідь.

Підтоплення небезпечне ще і тому, що площі лесових порід на території досягають 250 тис. кв. кілометрів, що становить понад 40 відсотків всієї території України. В умовах дестабілізації геологічного середовища, зокрема підтоплення, лесові грунти здатні до переходу в текучий стан із повною втратою несучої здатності.

Для більш детального висвітлення вищезазначеної проблеми, що розглядаються, наводяться аналітичні матеріали з огляду зон впливу процесів підтоплення на території України.

2.1 Зона міст і селищ міського типу

За останні п'ятдесят років, особливо в 60 - 70 роки минулого століття, зростання промислового комплексу України сприяло росту міст і міського населення, активізувались процеси урбанізації, агломерації та укрупнення міст, виникли також нові міста та селища. Ситуація, що склалась з підтопленням селітебних територій міст і селищ у державі, є наслідком росту промислово-міських агломерацій у попередні роки і, значною мірою, викликана недоліками містобудівної діяльності на всіх етапах, починаючи з інженерно-геологічних вишукувань для будівництва та закінчуючи експлуатацією територій. Щорічні економічні збитки від підтоплення міських територій оцінюються фахівцями до 2,2 млрд. гривень.

За період 1984 - 2005 роки кількість міст та селищ із сталим проявом більше як у 2 рази, а загальна площа підтоплених земель збільшилася до 196 тис. гектарів. Значного розвитку процеси підтоплення у степовій зоні набули в містах і селищах Дніпропетровської, Донецької, Луганської, Одеської, Херсонської областей; у лісостепу - Полтавської, Харківської, Чернівецької областей, а в зоні надмірного зволоження - у містах і селищах Полісся.

Схожа картина спостерігається у м. Харкові (10 тис. га), м. Запоріжжі (9 тис. гектарів), м. Донецьку (5,2 тис. га або 30 проц. міської території), м.Макіївці (1,7 тис. га - 42 відсотки), а на території Луганської області підтоплені 47 міст та селищ міського типу.

Підтоплення завдає шкоди близько 12 тис. архітектурно-історичних пам'яткам України із загального зареєстрованого їх числа 18 тис. одиниць. Серед них: церкви Спаса-на-Берестові, Андріївська, Кирилівська в Києві, ландшафтний парк Качанівка, Лівадійський і Алупкінський палаци, будинок-музей АЛехова в Ялті, склеп Деметри в Керчі та багато інших.

На підтоплення у містах та селищах у значній мірі впливає незадовільний технічний стан споруд і мереж водопостачання та водовідведення, четверта частина яких (у вартісному виразі) відпрацювала нормативний термін амортизації, а планово-попереджувальні ремонти систем виконуються лише на 50 - 70 проц. від потрібного обсягу (у порівнянні з початком 90-х років зменшились більше як у 3 рази). Понад 37 тис. кілометрів або 30 проц. загальної кількості водопровідно-каналізаційних мереж, перебуває в аварійному стані. Кількість аварій на водопровідних мережах значно перевищує відповідний рівень у країнах Європи. Втрати питної води в зовнішніх мережах складають до 30-35 проц. від її подачі, а разом з витіком стічних вод з пошкоджених каналізаційних мереж це призводить не тільки до проявів процесів підтоплення, а й до ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації.

2.2 Зона ведення лісового господарства

Мінімізація та ліквідація негативних явищ гідрологічного характеру на землях лісового фонду у сучасних умовах проводиться лісівничими та лісокультурними методами (санітарні та лісовідновні рубки, лісовідновлення та лісорозведення). Але ліс є не тільки об'єктом негативного впливу підтоплення, але й вагомим фактором регулювання водного режиму. Позитивна дія лісу проявляється в здатності переводити поверхневий стік у підземний, очищати поверхневі води, уповільнювати їх швидкість, скріплювати ґрунт корінням, зменшувати процеси абразії берегів.

У лісовому фонді вздовж берегів річок, навколо озер, водоймищ та інших водних об'єктів у встановленому порядку, згідно з діючими нормативами, виділені захисні смуги лісів і берегозахисні ділянки, де заборонені рубки головного користування та обмежена господарська діяльність. Площа лісів, що виконують водоохоронні функції, складає 392 тис. гектарів, а в цілому лісів першої групи, які мають переважно природоохоронне значення, 6022 тис. гектарів, або 56 проц. від їх загальної площі.

У попередні роки підприємствами Держлісгоспу в Україні створено більше 100 тис. га захисних насаджень вздовж берегів малих річок. Практично завершена ця робота на землях державних лісогосподарських підприємств. Уздовж берегів водосховищ створено більше 90 тис. га захисних насаджень.

Для упорядкування структури природних угідь, підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів та подолання ерозії річкових долин здійснюються заходи, спрямовані на ліквідацію підтоплення територій населених пунктів України, які передбачені "Першочерговими заходами щодо створення захисних лісових насаджень на неугіддях та в басейнах річок", що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.01 № 189. Зокрема, це створення полезахисних та водорегулюючих лісових смуг на водозборах та захисних лісових насаджень на неугіддях, залісення прибережних смуг річок.

Разом з цим, відмічається, що питання охорони і регулювання водності рік з використанням лісових меліорацій до кінця не вирішені. Значний обсяг робіт необхідно виконати із залісення берегів річок на сільськогосподарських землях, але темпи цих робіт зменшуються. Це пов'язано як із значним скороченням обсягів фінансування робіт, так і з фактичним припиненням передачі земель для залісення. Сучасні щорічні обсяги створення захисних лісових смуг вздовж берегів річок складають лише 1,6 тис. гектарів на рік, при загальній потребі щодо їх створення в обсязі 250 тис.гектарів.

Змив родючого шару грунту під впливом поверхневих і особливо зливових потоків води поширені практично по всій території України, вони ведуть до виснаження і стрімкого зниження родючості грунтів, втрати ними самовідновлюваної здатності.