Реферат: Проблеми реформування податку на додану вартість в Україні
Поширене використання ПДВ пов'язане з низкою переваг, які стимулюють як державу, так і платника. По-перше, оподаткування витрат більшою мірою вигідне і державі, і платнику, ніж оподаткування доходів. По-друге, оскільки безпосереднім об'єктом податку виступають витрати, то різко посилюється зацікавленість у зростанні доходів. По-третє, від ПДВ значно складніше ухилятися і, отже, з ним пов'язано менше порушень.
Якщо в більшості країн розвиток форм акцизного оподаткування відбувався поступово, на основі історичного вдосконалення специфічних (акцизи) та універсальних (податок з продажу; податок з обороту; ПДВ) акцизів, то в Україні система непрямого оподаткування формувалася інакше. Вирішальний вплив на її становлення зробили специфічні економічні, соціальні і політичні умови, які склалися в колишньому СРСР.
До речі, вчені зауважували, що для запровадження ПДВ в Україні повинні існувати не лише технічні, а й економічні передумови. Спираючись на досвід західних країн (нагадаємо, що «винахід» цього податку у Франції в 40-х роках завершився його прийняттям тільки наприкінці 50-х, після ліквідації гострого ринкового дефіциту й відміни нормування продукції масового попиту), вони звертали увагу на те, що ПДВ можна вводити у податкову систему лише в тому разі, якщо економіка держави розвивається стабільно, бюджет відносно збалансований, а темпи інфляції незначні. Однак фінансові органи країни вбачали в ПДВ тільки фіскальний інструмент, який в умовах нестабільного й неефективного виробництва та інфляції може забезпечити значні надходження до бюджету.
Багато проблем, пов'язаних із ПДВ. було спричинено тим, що не проводилася дуже важлива для розуміння непрямого оподаткування різниця між особою, яка фактично сплачує податок (носієм податку), і особою-платником, на якого покладається податкове зобов'язання щодо його сплати. Іноді на цій підставі роблять висновок ніби у платника податку на додану вартість частина об'єкта оподаткування (заробітна плата і прибуток) підпадає під подвійне оподаткування, а саме: ПДВ, податок на прибуток і прибутковий податок. Однак якщо два останніх сплачуються виробником, то ПДВ не зменшує коштів підприємства і сплачується споживачем за ціною товару4.
Враховуючи вищесказане, у ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3.04.97 року №168/97-ВР визначено, що платником податку є особа, яка зобов'язана здійснювати утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України. З 1993 року з нормативних актів зникає громіздка форма ст. 2, яка визначала платника й називала категорії юридичних осіб – платників податків: підприємства та організації, що мають статус юридичних осіб; повні товариства, індивідуальні приватні підприємства, філії і т.д. (Закон України «Про ПДВ» від
20.12.91 року). Декрет КМУ «Про податок на добавлену вартість» виділяє як платників суб'єктів підприємницької діяльності, що перебувають на території України, іноземних юридичних осіб і громадян, які здійснюють від свого імені виробництво й іншу підприємницьку діяльність на території України (ст. 2). У цьому ж нормативному акті зникає кількісний ценз для фізичних осіб обсягу реалізації товарів, що відносить його до платників ПДВ.
Законом України від 3.04.97 року №168/97-ВР було встановлено новий підхід при визначенні категорій платників податків, який надав можливість охопити усіх потенційних платників ПДВ. Законодавством, зокрема, передбачено, що від оподаткування ПДВ звільняються підприємства за умов, що обсяг оподатковуваних операцій у них за останні 12 календарних місяців не перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Водночас зазначені підприємства можуть добровільно зареєструватися як платники податку з огляду на переваги, які вони при цьому матимуть.
Відповідно до норм справляння ПДВ на території України цим законом запроваджено спеціальну реєстрацію платників ПДВ у державній податковій адміністрації за місцем їх знаходження для отримання свідоцтва про реєстрацію як платника та індивідуального податкового номера платника ПДВ, що дало можливість створити єдину базу даних платників податку.
Система пільг з податку на додану вартість дуже рухлива і має досить великий перелік. Особливо показова динаміка зміни системи пільг за останні роки. Так, при прийнятті Декрету КМУ «Про податок на добавлену вартість» від 26.12.92 року відповідальними працівниками зверталася увага на два взаємопов'язаних кроки: зниження ставки ПДВ з 28% до 20% і значне скорочення пільг. Останнє пояснювалося необхідністю відшкодувати скорочення ставки ПДВ на 8% і було доволі переконливим5. Та через три місяці після прийняття ЗУ «Про Державний бюджет України на 1993 рік», ставку 28% поновили, а в переліку пільг ніяких змін не було. Таким чином, за перший квартал 1993 року був значно збільшений податковий тиск ПДВ, але приховано.
Механізм звільнення від цього податку передбачає два способи:
І. Звільнення товарів (робіт, послуг) з правом врахування сум податку, що були сплачені постачальникам (нульова ставка податку). У цьому разі весь податок з використаних на виготовлення товару сировини, матеріалів, комплектуючих, пального і т.д. приймається або на зменшення сум податку, що вирахувані за власною реалізацією, або відшкодовуються податковими інспекціями на основі наданих розрахунків. Раніш внесені суми податку, що входять у ціну товару, який поставляється, зараховуються до сплати майбутніх платежів або відшкодовуються з бюджету за рахунок загальних надходжень цього податку податковими інспекціями при наданні підприємствами відповідних підтверджень.
II. Звільнення від податку без надання права вирахування сплаченого постачальникам податку. При цьому суми податку стають чинником витрат виробництва (робіт, послуг). У такий спосіб від податку звільняються операції з продажу товарів (робіт, послуг) згідно з визначеним переліком. Усі перераховані в ньому операції з продажу товарів звільняються без права вирахування вхідного податку, тобто податку, який сплачений своїм постачальникам за придбані товарно-матеріальні ресурси.
Перелік пільг із нормативних актів (декретів, законів України), по-перше, досить великий; по-друге, дуже рухливий, але його можна згрупувати у три групи звільнень.
Перша група звільнень охоплює операції з продажу товарів (робіт, послуг) спеціального спрямування: операції з продажу вітчизняних продуктів дитячого харчування; продаж товарів спеціального призначення для інвалідів; продаж лікарських засобів і виробів медичного призначення; продаж путівок на санаторно-курортне лікування та відпочинок дітей; надання послуг державними службами зайнятості України та ін. (ст. 5 Закону України від 3.04.97 року №І68/97-ВР).
Варто зазначити, що ця група пільг доволі мобільна. Наприклад, згідно з Указом Президента України від 12.08.95 року №750/95 «Про пільги по оподаткуванню добровільних пожертв юридичних і фізичних осіб» не підлягають оподаткуванню кошти, матеріальні цінності і нематеріальні активи, які поступають безоплатно у вигляді добровільних пожертв юридичним і фізичним особам, метою діяльності яких не є отримання прибутку і доходи яких формуються лише за рахунок добровільних пожертв, членських внесків, бюджетних асигнувань для здійснення статутної діяльності. При передачі, реалізації, обміні отриманого таким чином товару цими організаціями ПДВ нараховується у загальному порядку.
Однак Закон України від 16.11.95 року №432/95-ВР «Про деякі питання оподаткування підакцизних товарів» з 1.01.96 року скасовує усі пільги, надані законодавчими актами України з приводу сплати акцизних зборів, а також ПДВ при ввезенні (пересиланні) на митну територію України підакцизних товарів для подальшої реалізації і власного споживання. Тому з 1 січня 1996 року підакцизні товари, які надходять неприбутковим організаціям, підлягають оподаткуванню ПДВ під час проведення митних процедур в обов'язковому порядку.
З цього приводу в Законі України «Про ПДВ» від 3.04.97 року №168/97-ВР в п. 5.1 ст. 5 доповнено, що товари, які отримані як благодійна допомога підлягають маркуванню, а надані як благодійна допомога послуги й виконані роботи підлягають контролю за цільовим розподілом такої допомоги, відповідно до правил, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Суттєвим доповненням є те, що марковані товари, отримані з метою надання благодійної допомоги, що продаються за кошти чи інші види компенсації, та/або виручка, отримана за такий продаж, підлягають вилученню у недобросовісного продавця і конфіскуються в дохід держави в установленому порядку.
Також слід зазначити, що за цим Законом не підлягають звільненню від оподаткування операції з надання благодійної допомоги у вигляді товарів (робіт, послуг), що оподатковуються акцизним збором, цінних паперів, нематеріальних активів і товарів (робіт, послуг), призначених для використання у підприємницькій діяльності, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Друга група звільнень – це операції з продажу товарів (робіт, послуг) визначеними категоріями платників і для визначених категорій платників: з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів; з виконання робіт за рахунок коштів інвесторів з будівництва житла для військовослужбовців, ветеранів війни та членів сімей військовослужбовців, що загинули під час виконання службових обов'язків, та ін. (ст. 5 Закону України від 3.04.97 року №168/97-ВР).
Багато суперечностей було щодо застосування пільг з оподаткування ПДВ науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Повне звільнення від ПДВ застосовується лише щодо тих робіт, які фінансуються за рахунок державного бюджету. Це було передбачено п. «і» ст. 5 Декрету КМУ «Про податок на добавлену вартість» від 26.12.93 року. Дія цієї пільги була підтверджена і Законом України «Про податок на добавлену вартість», і «Про акцизний збір» від 19.11.93 року, і роз'ясненнями в листі ГДПА України від 11.05.93 року. При цьому треба враховувати, що звільнення поширюється на роботи, які здійснюються за рахунок державного бюджету; за умови обов'язкової щорічної державної реєстрації; обов'язковому наданні інформаційних карт про виконання етапу і закінчення робіт. Якщо робота виконується упродовж двох або більше років, то для отримання права на пільгу досить лише державної реєстрації цієї роботи на початку її виконання. Замовником за угодами на виконання таких робіт може виступати організація або підприємство будь-якої форми власності, котрим виділені відповідні кошти з держбюджету на такі цілі.
У Законі України від 3.04.97 року №168/97-ВР згідно із пп. 3.2.9. ст. З операції з оплати вартості фундаментальних досліджень, науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, що здійснюються за рахунок Державного бюджету України, взагалі не є об'єктом оподаткування ПДВ.
Третю групу звільнень становлять операції щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності: з продажу товарів (робіт, послуг), передбачених для власних потреб дипломатичних представництв, консульських установ іноземних держав і представництв міжнародних організацій в Україні; з увезення (пересилання) на митну територію України товарів (робіт, послуг), до яких застосовуються вищевказані пільги, та ін. (ст. 5 Закону України від 3.04.97 року №168/97-ВР).
Що стосується практики надання пільг зі сплати ПДВ, то питома вага останніх перевищує 80% від їхнього загального обсягу. Таке становище спотворює саму ідею запровадження ПДВ як податку на частину новоствореної вартості на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг, що надходять до бюджету після їх реалізації.
Слід наголосити, оскільки ПДВ є одним із основних джерел доходів Державного бюджету України, то, збільшуючи щорічно суму пільг з ПДВ, уряд спричиняє зменшення доходів бюджету та держави в цілому. Так, сума пільг з ПДВ за 9 місяців 2000 року становила 26,6 млрд. грн., або 81,4% від загального обсягу пільг, що у 5,8 разу перевищило суму фактичних надходжень із цього податку (4,6 млрд. грн.). Уся сума пільг була надана за рахунок державного бюджету. На рисунку зображено графічний аналіз сум надходжень та наданих пільг з ПДВ за період з 1998 до 2000 року (за даними ДПА України).
Порівняно з 1999 роком обсяг надходжень зі сплати ПДВ до бюджету у 2000 році дещо зменшився (на 6%), однак обсяги наданих пільг зросли в 1,2 разу.
Є підстави стверджувати, що, оцінюючи ефективність надання податкових пільг, доцільно пов'язувати їхні суми не лише з реальними втратами бюджету, а й з основними макроекономічними показниками розвитку держави. Питання про ставки ПДВ не менш рухливе, ніж проблема пільг. З моменту законодавчого закріплення ПДВ в Україні використовувалися дві ставки: 28% і 22%. Перша ставка застосовувалася при нарахуванні податку в основних випадках, друга – при реалізації товарів (робіт, послуг) за регульованими цінами й тарифами. Декрет КМУ «Про податок на добавлену вартість» від 26.12.92 року знижує ставку податку на 20%. Але тільки на три місяці, оскільки Закон України «Про Державний бюджет України на 1993 рік» поновлює в дії ставку у 28%. І все ж до кінця 1994 року Україна переходить до ПДВ в 20%.
ПДВ зі ставками 28% і 22% з'явився в Україні в 1992 році. Мабуть, головна мотивація рішення була пов'язана з реалізацією саме фіскальної функції податку, тобто формуванням значної частини бюджетних надходжень. За основу ставок ПДВ були взяті два непрямих податки, що існували в 1991 році – податок з обороту і податок з продажу. Таким чином, суму надходжень до дохідної частини бюджету, яку вони забезпечували в 1991 році, і повинен був гарантувати ПДВ зі ставками 28% і 22%.
Закріплення в нормативному акті ставки у 20% передбачає і ставку в 16,67%. Фактично йдеться про одну ставку, тільки вона використовувалася на різних стадіях нарахування податку.