Реферат: Проблеми визнання недійсними установчих господарських товариств
Але, мабуть, найчастіше з позовами про визнання недійсними установчих документів господарських товариств звертаються учасники цих товариств. У більшості випадків мета таких позовів — домогтися повернення майна, переданого як внесок до статутного фонду господарського товариства. У цьому контексті заслуговує уваги позиція господарського суду у справі за позовом ТОВ «З.» до ВАТ «ТЕЦ» (відповідач 1) та ТОВ « ТЕЦ» (відповідач 2); треті особи без самостійних вимог: на стороні позивача — розпорядник майна відповідача 1, на стороні відповідача — АТЗТ «К.», РВ ФДМУ, Мінпаливенерго, НАК, про визнання недійсним установчого договору про створення відповідача 2.
Господарський суд задовольнив позовні вимоги, встановивши, що корпоратизація ВАТ «ТЕЦ» не була завершена у зв'язку з порушенням провадження у справі про банкрутство ВАТ, а тому ВАТ є державним підприємством. У мотивувальній частині судового рішення зазначалось, що відчуження від держави засобів виробництва, які є державною власністю і закріплені за державними підприємствами, відповідно до норм ст. 10 чинного на той час Закону України «Про підприємства в Україні» здійснюється виключно на конкурентних засадах у порядку, що визначається Фондом державного майна України. У мотивувальній частині судового рішення вказувалось і на те, що передача майнового комплексу, який є основним засобом виробництва, фактично зводить нанівець усю виробничу діяльність підприємства, а отже, відчуження засобів виробництва проведено всупереч уставним цілям діяльності ВАТ «ТЕЦ».
Часто в обґрунтування вимог про визнання недійсними установчих документів господарських товариств учасники (акціонери) цих товариств посилаються на неправомірність прийняття рішення про їх участь у заснуванні товариства та передачу майна до статутного фонду, а саме порушення порядку скликання та роботи органу, який прийняв це рішення, підписання установчих документів від імені позивача не уповноваженою на те особою.
За відсутності чіткого регулювання наслідків порушень нормативних актів у процесі створення юридичних осіб судову практику вирішення таких спорів не можна назвати усталеною. Як приклад, наведемо дві справи.
1. У справі за позовом Спілки громадян-співвласників, яка є акціонером ЗАТ, проти ЗАТ про визнання недійсними установчих документів ЗАТ господарський суд встановив, що рішення позивача про передачу майна до статутного фонду відповідача прийнято з порушеннями, які свідчать, що збори учасників спілки фактично не проводилися, а тому згода всіх співвласників на відчуження майна відсутня. За таких умов господарський суд визнав неправомірною участь спілки у заснуванні ЗАТ та передачу майна до його статутного фонду, недійсними — рішення про участь позивача у заснуванні відповідача та положення статуту ЗАТ, які стосувалися участі позивача.
2. Позивач і двоє його учасників (чиї корпоративні права щодо позивача ґрунтувались на договорах про придбання частки у статутному фонді) створили ТОВ. Через деякий час угоди про придбання часток учасників у статутному фонді позивача були у судовому порядку визнані недійсним. Позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним установчих документів ТОВ, обґрунтовуючи його тим, що рішення учасників позивача про участь позивача у заснуванні ТОВ прийнято неуповноваженими особами. Господарські суди всіх рівнів відмовили у задоволенні позову, мотивуючи рішення тим, що установчі документи підписано керівником позивача, який мав повноваження діяти від його імені.
Не задовольнялися господарськими судами позовні вимоги про визнання недійсними установчих документів господарських товариств, обґрунтовані тим, що рішення про участь у заснуванні господарського товариства прийнято спостережною радою або виконавчим органом засновника (учасника).
Законодавством прямо не визначено, до компетенції якого органу господарського товариства належить прийняття рішення про участь в інших господарських товариствах. Відповідно до п. «е» ч. 5 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» до виключної компетенції загальних зборів належить прийняття рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень. Але вказана норма п. «е» ч. 3 ст. 41 Закону України «Про господарські товариства» поширюється лише на випадки створення дочірніх підприємств, а не участі у господарських товариствах. Якщо статутом засновника не передбачено, що питання створення нових господарських товариств віднесене до компетенції загальних зборів, господарські суди відмовляють у визнанні недійсними рішень про заснування господарських товариств та їх установчих документів.
Господарські суди не визнавали достатніми підставами для визнання останніх недійсними:
— непідписання їх усіма членами асоціації (позов про визнання недійсними установчих документів асоціації);
— підписання нової редакції установчих документів головою правління (а не головою зборів учасників) та порушення строку реєстрації нової редакції установчих документів.
У випадках визнання неправомірності участі того чи іншого учасника у створенні господарського товариства господарські суди нерідко задовольняють позовні вимоги лише частково і визнають недійсними лише ті положення установчих документів, які передбачають участь у товаристві особи, яка не мала права на заснування товариства та внесення майна до статутного фонду. Такі рішення мотивуються тим, що для визнання недійсними установчих документів господарських товариств у цілому необхідно залучати всіх його учасників, серед яких є й фізичні особи, котрі не можуть бути учасниками господарського товариства.
Визнання недійсними установчих документів лише в частині участі позивача, на наш погляд, є більш адекватним способам судового захисту прав — у даному разі відновлення прав позивача не спричиняє припинення юридичної особи, яка може продовжувати існувати і надалі, якщо тільки внаслідок виключення однієї із сторін статутний фонд товариства не стане меншим за передбачений законом мінімальний розмір.
Варто звернути увагу на неврегульованість у законодавстві правової долі акцій, випущених на частку у статутному фонді того засновника ЗАТ, участь якого у товаристві визнана судом неправомірною.
Ще однією підставою недійсності установчих документів судова практика визнає невідповідність змісту установчих документів вимогам законодавства.
Обов'язкові вимоги до змісту установчих документів передбачені ч. 2 ст. 57, ст. 82 ГК України, статтями 88, 143, 154 ЦК, статтями 4, 37, 51, 65, 67 і 76 Закону України «Про господарські товариства». Очевидно, закон вимагає наявності в установчих документах усіх цих положень у їх сукупності. Лише за зазначеної умови установчі документи господарського товариства можна вважати такими, що відповідають вимогам законодавства щодо їх змісту.
Єдиним юридичним наслідком відсутності обов'язкових положень в установчих документах, на який прямо вказано у законодавстві, є відмова у державній реєстрації товариства (ч. 4 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства»). Дана норма кореспондується з ч. 1 ст. 27, ст. 30 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», якими визначаються підстави для відмови у державній реєстрації юридичної особи та змін до установчих документів юридичної особи, в тому числі відсутність відомостей, передбачених законом.
Виходячи з цього можна дійти висновку, що державна реєстрація господарського товариства, установчі документи якого не містять обов'язкових визначених законом положень, є неправомірною.
На це вказано і в узагальненні судової практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про господарські товариства» у частині регулювання діяльності акціонерних товариств, затвердженому постановою Президії Верховного Суду України від 3 березня 2004 р.
Як видно з наведеного, проблеми відновлення прав, порушених внаслідок або при створенні господарських товариств, потребують законодавчого врегулювання, оскільки сьогодні відсутня більш-менш цілісна система взаємоузгоджених норм, які визначали б наслідки порушення законодавства при створенні господарського товариства та оптимальні способи відновлення законності у цих відносинах.
На даний час підставою визнання недійсності установчих документів та припинення юридичної особи є сукупність таких умов:
— при створенні господарського товариства допущені такі порушення, які неможливо усунути;
— створення товариства порушує права та законні інтереси позивача.
Слід підкреслити, що формулювання «порушення закону, допущені при створенні юридичної особи, які не можна усунути» є надто загальним. Як визначено у ч. 4 ст. 87 ЦК, юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації. Тобто порушення, допущені після реєстрації юридичної особи, не повинні бути підставою для її припинення за рішенням суду.
На наш погляд, умовою примусового припинення юридичної особи за рішенням господарського суду має бути не стільки неможливість усунення допущених при створенні юридичної особи порушень, скільки неможливість подальшого існування юридичної особи після їх усунення. Доцільно визначити, які саме порушення при створенні юридичної особи є такими, що унеможливлюють подальше правомірне існування останньої, а тому є підставою для її припинення за рішенням суду.
Взагалі, такий захід, як примусове припинення юридичної особи, повинен застосовуватись лише у тих випадках, коли відновлення законності будь-якими способами, що дозволяють подальше існування юридичної особи, є неможливим. І це необхідно відобразити у законодавстві. На нашу думку, варто передбачити, що у випадку неправомірності участі одного із засновників у господарському товаристві адекватним способом відновлення законності та порушених прав є виключення за рішенням суду цього засновника та повернення йому майна, внесеного до статутного фонду. Якщо після цього існування господарського товариства може тривати, наприклад, статутний фонд товариства не став меншим, ніж передбачений законодавством, припиняти це товариство недоцільно.
Наслідки визнання недійсними установчих документів господарських товариств залежать від того, яким чином утворено товариство. Якщо товариство створене шляхом заснування нової юридичної особи, то визнання недійсними його установчих документів матиме наслідком ліквідацію такого товариства. У разі визнання недійсними установчих документів товариства, створеного шляхом реорганізації, іноді господарськими судами виноситься рішення про зобов'язання товариства перетворитись у попередню організаційно-правову форму. Така практика є неприйнятною у випадках, коли на час винесення судового рішення попередня організаційно-правова форма товариства, установчі документи якого визнані недійсними, не передбачена чинним законодавством.
Наприклад, господарський суд визнав недійсними установчі документи і рішення виконавчого комітету про реєстрацію ЗАТ, створеного внаслідок реорганізації міжгосподарського санаторію, та зобов'язав ЗАТ провести реорганізацію у міжгосподарський санаторій. Підставою рішення про недійсність установчих документів ЗАТ стало визнання судом неправомірними рішення вищого органу міжгосподарського санаторію про виключення позивача з числа його засновників і невключення його до складу засновників ЗАТ.
Хоча, за загальним правилом, недійсність правочину чи акта (або їх окремих положень) передбачає його нечинність з моменту укладення (видання), вважаємо, що визнані недійсними установчі документи можуть припинити свою чинність лише на майбутнє. Практика визнання недійсними всіх правочинів товариства, установчі документи якого визнані недійсними, здатна спричинити хаос у господарських відносинах (і без того багатостраждальних у нашому суспільстві).