Реферат: Професійна таємниця, її види

Діюче кримінально-процесуальне законодавство України не містить терміну „імунітет свідка”, однак він давно введений у науковий обіг, широко використовується в юридичній літературі і серед практиків.

Незважаючи на значний інтерес, що виявляють юристи до цієї проблеми, дотепер не досягнута єдність поглядів на поняття, зміст, його соціальне призначення і обумовленість.

Одними авторами дається широке тлумачення поняття імунітету, під яким розуміється сукупність правил про безумовне чи обмежене звільнення деяких груп громадян від обов'язку давати показання. Серед таких них виділяють:

а) яких заборонено допитувати як свідків

б) які вправі відмовитися від дачі показань чи від відповідей на запитання, що задаються особою, яка проводить допит [32;51].

Інші автори виходять із більш вузького значення даного терміна, розуміючи під ним право свідка у виняткових випадках на звільнення від обов'язку давати показання [1].

Прихильники широкого трактування імунітету свідків змішують різні правові категорії, відносячи до привілеїв осіб, що займають положення свідків, обставини, що взагалі виключають можливість участі особи кримінальному судочинстві як свідка. Суперечливість такої позиції полягає в тому, що її прихильники ведуть мову про звільнення від обов'язку, якого не існує, що взагалі не може бути покладений на особу. Розрізняються ці різні правові категорії своїми соціальними підставами і призначенням у карному процесі. Якщо в основі імунітету свідків лежать моральні цінності, то в основі обставин, що виключають можливість бути свідком - об'єктивна неможливість давати показання в силу фізичних чи психічних недоліків або в силу прямих заборон Закону.

Самостійний кримінально-процесуальний інститут імунітету свідків, як справедливо відзначається в літературі, включає нині: 1) правові норми, що надають свідку право відмовитися від дачі показань у випадках, що стосується родинних відносин, і 2) правові норми, що надають свідку аналогічне право в інтересах захисту державної, службової чи професійної таємниці [39;14].

Перша група правових норм закріплюється в ч. 1 ст. 63 Конституції України. Вона говорить: „Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або давати пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом”. [39;26] Стосовно ж інших осіб свідок зо­бов'язаний дати повні і правдиві показання.

Щодо другої групи правових норм, то залежно від того, який це вид таємниці: державна, адвокатська, нотаріальна, комерційна, банківська, лікарська, та ін., необхідно звертатися до окремих нормативно-правових актів, що регулюють той чи інший вид діяльності. І відповідно, аналізуючи ці нормативні акти можна зробити висновок, що не підлягають допиту і не можуть бути допитані як свідки :

- захисник підозрюваного, обвинуваченого або підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;

- представники потерпілого, цивільного позивача та відповідача за такого ж роду обставинами;

- фахівці у галузі права та адвокати, що здійснюють надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні профе­сійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати про­фесійну таємницю особою, яка довірила їм ці відомості;

- нотаріуси, лікарі, психологи, - з приводу того, що їм довірено або стало відомо при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

- священнослужитель про обставини, які стали йому відомі від віруючих на сповіді, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати професійну таємницю особою, що довірила їм ці відомості;

- особи, які згідно з висновком судово-психіатричної чи судово-медичної експертизи через свої фізичні або психічні вади не можуть правильно сприймати факти, що мають доказове значення, і давати показання про них.

- особа, яка у відповідності зі статтею 52³ КПК України дає по­казання під псевдонімом, - щодо дійсних даних про його особу;

- особа, яка має відомості про дійсні дані про свідка, який у від­повідності зі статтею 52³ КПК України дає показання під псевдонімом щодо цих даних;

- особи, які мають право дипломатичної недоторканності, без їх згоди а також працівники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника.

Відмовитись давати показання як свідки мають право :

- члени сім'ї, близькі родичі, усиновлені, усиновителі підозрю­ваного, обвинуваченого, підсудного;

- особа, яка своїми показаннями викривала б себе, членів сім'ї, близьких родичів, усиновленого, усиновителя у вчиненні злочину;

- особи, які мають право дипломатичної недоторканності, а та­кож працівники дипломатичних представництв.

А тому, дізнавач, слідчий, прокурор і суд перед допитом зазначених осіб зобов'язані роз'яснити їм право відмовитись давати показання, про що зазначається в протоколі допиту чи в протоколі судового засідання. [35;104]

У юридичній літературі висловлені пропозиції доповнити даний перелік осіб, які вправі відмовитись від дачі показань, також операти­вними працівниками органів МВС і СБУ відносно конфіденційної ін­формації, яка їм довірена при здійсненні професійної діяльності, якщо вони не звільнені від обов'язку зберігати таємницю. Така пропозиція слушна і заслуговує на увагу.

Резюмуючи викладене, необхідно звернути увагу на те, що імунітет свідків у вузькому його значенні, що претендує на роль самостійного кримінально-процесуального інституту, не одержав поки що належного юридичного закріплення в КПК. Багато проблем, що виникають у теорії і на практиці в зв'язку з імунітетом свідків та професійною таємницею, могли б бути вирішені шляхом введення в КПК спеціальних статей, що розкривали б належним чином зміст цих понять, і чітко визначали б основні положення та порядок їх реалізації. Але навіть у проектах КПК цим питанням, на жаль, не приділено достатньої уваги.

Розглянемо детальніше окремі види професійної таємниці.

Адвокатська таємниця

Закон України від 19 грудня 1992 р. „Про адвокатуру” (Витяг)

Стаття 9. Адвокатська таємниця

Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю. Предетом адвокатської таємниці є питання, з яких громадянин або юридична особа звер­талися до адвоката, суть консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одер­жаних адвокатом при здійсненні своїх професійних обов'язків.