Щодо ефективності остаточної відповіді немає. Найголовнішими все-таки більшість вважає оцінки клієнта щодо пробудження самостійності, автоном­ності, почуття цілісності, підвищення життєвої активності, зростання почут­тя благополуччя. Дехто підкреслює досягнення внутрішнього спокою, стабільно позитивного ставлення до себе, дехто говорить про нову якість життя.

Найдивовижніші дані щодо ефективності психологічної допомоги наво­дить усім відомий Г. Айзенк, стверджуючи, що ремісія без лікування (так звана «спонтанна ремісія») розвивається настільки часто, як і поліпшення стану після психотерапії (1994). І про це треба пам'ятати особливо консультантам-початківцям, н перевищувати власної значущості. Всі ми лише супро­воджуємо людину у її праці над собою, лише створюємо умови, які полегшу­ють цей непростий шлях до більшого самоусвідомлення та самосприйняття.

Порівняння психоаналітичного, біхевіорального, гештальтистського, психодраматичного та інших видів консультування не дає остаточних даних щодо більшої ефективності якогось із них. У кожного є свої плюси й мінуси. Головне в питанні ефективності - особистість психолога, його професійність і віра клієнта передусім у цю людину, в корисність для себе того специфічно­го контакту, який створюється під час консультацій. Як підкреслює І. Ялом, лікує атмосфера, що виникає в кабінеті психотерапевта, лікує його вміння слухати.

Тривалість роботи з клієнтом буває дуже різною. Як свідчать спостережен­ня, кожна третя людина, що звертається по допомогу, готова лише на одну-дві зустрічі, після яких вона чи то говорить, що все вже зрозуміла, чи просто зни­кає. Це може бути так званий «відхід у здоров'я», коли людина виявляється внутрішньо неготовою до серйозної, далеко не завжди приємної праці і тому задовольняється лише найпершими кроками, які дозволили їй побачити свою ситуацію трохи іншими очами. Це може бути і недовіра до консультанта, яку важко долати. Інколи це насправді завершення певної невеликої роботи, на­приклад, перевірка вже практично прийнятого життєвого рішення.

Для консультанта-початківця важливо зрозуміти, що такі нетривалі кон­сультації - не результат його професійної некомпетентності чи помилкових дій. Клієнт був не готовий на інтенсивне й тривале просування вперед, і він має на це повне право. Інша річ - оформлення як початку, так і кінця праці, тобто стимуляція клієнта до обговорення і старту, і фінальної стадії роботи.

Нерідко буває, що клієнт, який просто зникає без пояснень, з готовністю повертається до роботи, коли консультант йому телефонує і просить прийти для остаточної зустрічі. Якщо ж робота все-таки переривається, клієнт бере на себе частину відповідальності за таке рішення, а консультант висловлює го­товність повернутися до праці тоді, коли життєві обставини клієнта цьому будуть більше сприяти.

Щоб разова консультація була плідною, треба мати великий досвід. Разо­ва консультація - це дуже відповідально, адже психолог не знає докладно ані обставин життя клієнта, ані його справжньої мотивації, ані його захистів і обмежень. Доводиться працювати майже наосліп, намагаючись максималь­но сприяти саморозкриттю з боку клієнта. Якщо консультантові вдається бути доброзичливим та уважним, якщо якість його слухання висока, а запи­тання влучні, результативність такої зустрічі буде високою.

Тривалість разової зустрічі у різних консультантів коливається від 45 хвилин до години і більше. Це залежить від методу, за допомогою якого пра­цює консультант, від стану клієнта, його ланиту.

Близько половини клієнтів налаштовані на так звану короткотривалу консультативну роботу, тобто на п'ять-вісім зустрічей. Найчастіше зверта­ються молоді люди, що мають проблеми з батьками, пошуком роботи, збира­ються брати шлюб чи розлучатися зі своїм тимчасовим партнером; молоді сім'ї з першими труднощами у спілкуванні; батьки з приводу стосунків з дітьми різного віку; старшокласники, які хочуть глибше зрозуміти себе, виз­начитись професійно.

За три-чотири тижні вони встигають розв'язати певну конкретну життє­ву проблему, з якою звернулися, пережити полегшення. Водночас декому з них вдається побачити підґрунтя тієї колізії, яка привела їх до кризи, її істо­ричні корені, її зв'язок з іншими проблемами, що час від часу активізуються. Відчувши той величезний обсяг роботи, який є попереду, вони не знаходять в собі достатньої мотивації для продовження і завершують працю.

Не більше десяти відсотків клієнтів мають сили зрозуміти, що психо­логічні зміни, яких вони так бажають, відбуваються досить повільно, що наслідки дитячих травм, які заважали їм жити протягом років та десятиріч, не зникають протягом єдиного місяця. Ці люди працюють з консультантом протягом року і більше, з часом змінюючи свій первісний «кризовий» кон­тракт на контракт особистісного зростання.

На тривалість консультативної роботи активно впливає і соціальне сере­довище. Сьогодні більшість консультантів має працювати, у стислі терміни, оскільки у населення немає поки що стереотипів регулярних звернень до психолога і довготривалої праці над собою. Під впливом західного досвіду популярність психологічних консультацій все-таки поволі зростає, і вже ви­никає певний прошарок населення, готовий до тривалих багаторічних сто­сунків зі своїм особистим консультантом.

Стиль роботи консультанта

Стильові ознаки роботи консультанта стають вирішальними для клієнта, який переживає сумніви з приводу того, чи зможуть йому допомог­ти, чи можна цій людині довіряти, чи продовжувати спільну працю або кра­ще перервати взаємодію. Стиль - це стійка улюблена манера спілкування, спосіб побудови взаємин, характер впливу, організація праці. Власний стиль не завжди усвідомлюється, але легко «прочитується» іншою людиною. Він може бути підкреслено стриманим, практично офіційним або дуже розкутим, вкрай безпосереднім. Такі крайності рідко сприяють продуктивному контак­ту з клієнтами.

Якщо заглибитися у вивчення біографій класиків психології особистості, стає зрозумілим, чому саме стриманий, інтровертований 3. Фрейд наполя­гав на принципі психоаналітичного уникнення контакту, сензитивний, скром­ний К. Роджерс — на ефективності методу емпатійного слухання, а енергій­ний, екстравертований Дж. Морено — на принципі спонтанності та відтво­рення в дії (Василюк Ф. Е., 1992).

Виділяють два різні типи психотерапевтів залежно від провідної мотивації: тип Юнга, спрямований на розуміння та пізнання, і тип Роджерса, орієнтований передусім на допомогу, підтримку, любов до людини. Такий поділ є, звісно, досить умовним.

Індивідуальний стиль роботи консультанта стає зрозумілим вже з перших зустрічей - з того, як він визначає ключову проблему. Дехто вислуховує все, що хоче розказати клієнт і самостійно формулює запит, з якого краще починати. Дехто наполягає на тому, щоб клієнт сам визначився із найакту­альнішою задачею, вирішив, з чого розпочати робив це па кожній зустрічі.

Головною ознакою стилю роботи консультанта є його метод, підхід. Мож­на бути прихильником одного напрямку, наприклад, транзакційного аналізу чи роджсріанства, а можна декларувати еклектизм, підбираючи методики до конкретного клієнта та його запиту. Як слушно підкреслюють досвідчені консультанти, психологічна допомога може інколи і нашкодити. Особливо небезпечно вибирати неефективні для цієї конкретної людини методичні прийоми або надто поспішати, не враховуючи індивідуального темну клієнта.

Більшість експертів стверджує, що різні теорії по-різному ефективні для різних клієнтів. Тому консультант, який не володіє техніками, які, на його думку, бажані для даного конкретного випадку, має переадресувати такого клієнта колезі.

Стиль визначається також цілями, які консультант перед соболю ста­вить. Коли Фрейда питали про ближні і віддалені цілі психоаналізу, він відповідав лаконічно: «Щоб любити і працювати» (див. Айві А та ін., с.19). А. Маслоу та його послідовники говорять по бажаність досягнення більшого рівня самоактуалізації, А. Бандура наполягає на самоефективності. Більшість сьогоднішніх консультантів вважають, що головне - більша гнучкість, адаптованість, продуктивність. Для деяких консультантів довго­тривала ціль може формулюватися як наближення до реальності чи розви­ток почуття життєвої перспективи.

Певний вплив на стиль консультанта має його ставлення до культурного чинника, його тлумачення відмінностей між клієнтами різних національнос­тей, з різних соціальних прошарків. Західні дослідження свідчать, що одні й ті самі методи по-різному спрацьовують в роботі з білими та чорними клієнтами. Виявляється, що до 50% вихідців з країн третього світу, як правило, не прихо­дять на повторну зустріч з психологом. Очевидно, вони хочуть отримати дуже конкретну пораду чи рецепт і не схильні до тривалої нелегкої праці.

Дуже по-різному психологи тлумачать етичні норми, які бажано пам’ятати, будуючи професійні взаємини, зокрема, зміст норми конфіденційності. Клієнт має право на конфіденційність, і обговорення його ситуацій з іншими клієнтами неприпустимо. Теоретично консультант не повинен використо­вувати інформацію про клієнта ані в своїх публікаціях, ані у лекціях без спеціального дозволу з боку клієнта. Насправді часто консультанти вважа­ють, що їхня наукова праця відокремлена від взаємин із клієнтом, і нічого страшного не буде, якщо певний випадок із практики проілюструє якесь положення.

Дехто дозволяє собі говорити про зміст роботи з учнем його батькам, якщо вони ініціювали консультування, чи спілкується досить відверто з ро­диною клієнта, який страждає від певної залежності. Дехто вважає це пору­шенням конфіденційності. Зрозуміло, що саме ця норма сприяє виннкнсі'ню

довіри, без якої консультування утруднюється, і тому важливо чесно обгово­рювати з клієнтом її межі.

Важливо усвідомлювати межі своєї компетентності, і якщо проблеми клієнта потребують консультування з психіатром чи наркологом, то про це слід вчасно сказати, рекомендуючи людині звернутися до відповідного спеціаліста.

Не дуже приємне враження справляє консультант, який починає розпи­тувати про деталі приватного, професійного або сексуального життя клієнта, якщо робота прямо не стосується цих сфер життєдіяльності. Надмірна до­питливість, неконтрольована цікавість утруднюють контакт, активізують захисти, знижують довіру.

Різні консультанти різною мірою враховують у своїй роботі вік та стать клієнта. Дехто звик працювати передусім з жінками, адже їх у кожного кон­сультанта завжди більшість, і до чоловіків ставиться упереджено, чекаючи він них непослідовності, безвідповідальності та бажання отримання швид­ких результатів. Такі настанови якимось чином транслюються і мають без­посередній вплив на клієнтів, які дійсно починають відчувати бажання зміни­ти консультанта або взагалі перервати працю.

Інші консультанти впевнені, що з клієнтами після 45-50-ти років працю­вати неефективно, що їхня вікова ригідність, негнучкість, небажання зміню­ватися гальмуватимуть будь-яку роботу. Насправді, сучасними досліджен­нями доведено, що навіть після 70-ти років людина здатна на значні особистісні зміни, на покращення якості свого життя. Консультантам, які вво­дять певні вікові обмеження, варто було б проробити свій страх похилого віку, страх старіння.

Дослідження свідчать, що у переважної більшості консультантів-початківців консультативна позиція є відверто директивною. А якщо і мас­кується, то лише за формою: «поради» звуться «рекомендаціями», і клієнта якщо не «спрямовують» до правильних рішень, то «підштовхують» до них. Внутрішній світ клієнта, його актуальний стан у всій його своєрідності не помічається, ігнорується, адже орієнтація на середньостатистичний взірець є визначальною. Насправді директивні аспекти взаємодії консультанта з клієнтом не виключаються, але загальний стиль спілкування має бути на­самперед не директивним.

Відповідно до індивідуального стилю консультування формуються на­вички організації цього процесу. Деякі консультанти обов'язково ведуть маг­нітофонні записи зустрічей з клієнтами, прослуховуючи їх після інтерв'ю, роздруковуючи для себе протоколи роботи. Ясна річ, такі записи можливі лише з дозволу клієнта, якщо вони йому не заважають. Більшість фіксує свої враження після завершення зустрічі. Так вимальовується більш повна, глибока картина реальності, в якій перебуває клієнт, стають зрозумілішими його захисти, його способи переривання контакту, уникання рішень. Так можна навіть без супервізора побачити власні помилки, прорахунки, невдалі запитання чи невиправдані спроби прискорити пронос.