Реферат: Професійне самовизначення людини
“Питання про розвиток людини нерозривно пов’язане з формуванням її відносин”. У свою чергу, характер відносин визначається процесом і результатом самовизначення людини до соціальних норм. Соціалізацію, глибоке індивідуальне сприйняття суспільних відносин можна розглядати як головну передумову індивідуальності особистості, її самовизначення. Складність обговорюваного переходу людини від індивідуально-життєдіяльнісного буття до соціально значущого полягає у відсуненні на “периферію” принципу “задоволення своїх потреб будь-що” і в освоєнні способів соціально прийнятного буття. Належне певним чином протистоїть тому, що безпосередньо приваблює. Іншими словами, від поведінки “з опорою на потребу” людина повинна перейти до поведінкиз “опорою на соціальні вимоги”, в якій перший тип поведінки(“потребовий”) відходить на другий план.
Стикаючись з певними завданнями, що ставить соціальна дійсність, людина водночас вирішує внутрішні протиріччя, зумовлені розбіжністю індивідуальних бажань, можливостей, критеріїв з вимогами суспільства. Самовизначення індивіда передбачає аж ніяк не заперечення, а, навпаки, визнання суспільної детермінації та індивідуальних форм її реалізації. “Із самовизначенням індивіда пов’язане не тільки протистояння суспільній необхідності, а й активна або пасивна реалізація індивідом суспільної детермінації, що становить індивідуальний спосіб суспільного буття” [7]. Особливу роль відіграє засвоєння способів взаємодії особи з іншими людьми, що зумовлено, у свою чергу, динамікою засвоєння мовних (комунікативних) засобів.
Соціальне самовизначення за нинішніх умов характеризується не тільки глибоким усвідомленням людини необхідності відповідати соціально значущим вимогам, а й наявністю у неї щирого бажання дотримуватися цих вимог. На цьому рівні розвитку суб’єктно-соціального самовизначення протистояння типу “потреба - норма”, “бажання - вимога” вже усунуто сформованими відповідними психічними механізмами, і людині комфортніше відповідати загальнокультурним нормам. Як зазначав С.Рубінштейн: “Я тому цього хочу – іноді усією своєю істотою, до найпотаємніших глибин її, - що я усвідомив суспільну значущість цієї мети і її здійснення стало моєю кревною, особистою справою, до якої мене тягне іноді з силою, що перевершує силу елементарних, тільки особистісних прагнень”. Тоді суспільне “виступає не як зовнішнє для індивіда, а як спосіб його буття, спосіб його життєдіяльності”.
Самовизначення людини до професійно-діяльнісних норм. Цей вид самовизначення має як спільне із соціальним самовизначенням, так і відмінності. Спільним для них є “механізм”, функція якого полягає в зіставленні “бажаного” образу себе та “образу необхідного” з урахуванням пріоритетності другого. Результатом роботи механізму самовизначення повинен стати вибір нормативно-значущого способу поведінки людини в тих межах вимог, до яких вона самовизначилася. Домінування “бажаного” над “необхідним” є негативним самовизначенням. Людина в такому разі або не “входить” у пропоновані нормативні межі зовсім, або при входженні стає деструктивним фактором – руйнівником нормативної бази (тому що в її поведінці домінуватиме задоволення індивідуальних потреб на шкоду правилам, які вона відкинула у своєму самовизначенні).
Розбіжності соціального і трудового самовизначення зумовлені наявністю принципових відмінностей специфіки нормативної бази соціального світу і світу діяльності:
- соціальна нормативна база передусім регулює поведінку людини у взаємодіях з іншими представниками соціуму;
- нормативна база світу діяльності підпорядкована виробничим завданням виготовлення соціально значущих продуктів діяльності.
Праця – це завжди виконання певного завдання; весь хід діяльності повинен бути підпорядкований досягненню наміченого результату; праця вимагає внутрішньої дисципліни. Мета діяльності не в ній самій, а в її продукті. У праці складається характерна для людини здатність до дії далекої цілі, опосередкована, далека мотивація, на відміну від тієї, що діє в порядку короткої мотивації, характерної для тварини [8].
Під ставленням людини до діяльнісного завдання мається на увазі деякий складний інтеграл власних прагнень особистості й вимог цього завдання, його умов, можливостей [9].
Професійна діяльність, на відміну від життєдіяльності, починається з входження у процес реалізації норм. Входження в діяльність – процес розуміння і прийняття діяльнісних норм. Таким чином, самовизначення до діяльності полягає в зіставленні необхідного образу діяча з актуальним образом себе, що має індивідуально-орієнтовані прагнення, бажання. Для того, щоб процес прийняття норми був контрольованим, потрібно ясно бачити характер бажань, прагнень, зіставляти їх із запропонованою нормою, знаходити між цільовою частиною норми і тим, що хочеться цілком визначені переходи, а також відсутність “швидкіших” і “коротших” шляхів до задоволення бажань, ніж реалізація норми [10].
У межах діяльності людина змушена адаптувати свої індивідуальні бажання, мотиви, переваги до твердих трудових умов. Тут відтворюється діалектичне протистояння між потребою і нормою з імперативним характером останньої, як і соціальному житті, з тією відмінністю, що норма конкретизується характером участі людини в перетворювальних процесах діяльності. Перетворення вихідного матеріалу на кінцевий продукт має свої жорсткі технологічні закони, людина повинна підпорядковуватися їм, якщо не хоче стати перешкодою в процесі одержання соціально необхідного продукту.
Детермінуючий характер діяльності щодо індивіда виявляється в тому, що сила об’єктивних речей здебільшого така, що швидше використовує особисті мотиви людини як приводний пас для того, щоб підкорити її діяльність об’єктивній логіці завдань, до розв’язання яких вона залучена. І чим значнішим є ці завдання й істотнішою діяльність, тим жорсткіше виявляється детермінуюча сила завдань, тим менш істотними для розуміння діяльності стають особистісні мотиви, що стоять поза ставленням до них [11].
Проте помилково було б припускати пасивний характер залучення людини до розв’язання діяльнісних завдань, подібно до залучення в діяльність “неживих” ресурсів, таких, як матеріал і засіб. За людиною, до проходження нею діяльнісної “межі” залишається право самостійного вибору – залучатися до реалізації трудових норм або “самоусунутися” від цього. Такий вибір є одним з результатів її самовизначення до запропонованих норм. Сам суб’єкт самовизначається стосовно завдання до того, як він виявився втягненим у його простір. Він має здатність до самовизначення як входження в нього, ставлення до нього, більш-менш активного, зацікавленого. Тому суб’єкт не є таким самим структурним елементом завдання, як вимоги, умови.
Список використаної літератури
1. Абульханова К.А. О субъекте психической деятельности. – М.: Наука, 1973.
2. Анисимов О.С. Педагогическая акмеология: общая и управленческая. – Минск: Технопринт, 2002.
3. Анисимов О.С. Принятие управленческих решений: методология и технология. – М., 2002.
4. Библиотека управляющего персоналом: мировой опыт. Современный менеджмент: теория и практика: Обзор. информ./ Сост. В.И. Яровой; Под ред. Г.В.Щекина. – К: МЗУУП, 1994.
5. Верхоглазенко В.Н., Звезденков А.А,, Хлюнева М.В. Психология прибыли. – М.: ПРиориздат, 2005.
6. Выготский Л.С. Психология. – М.: ЭКСМО-Пресс, 2002.
7. Гинсбург М.Р. Личностное самоопределение как психологическая проблема// Вопр. психологии. – 1998 – №2 – с25.
8. Дмитренко Г.А. Стратегический менеджмент: целевое управление персоналом организации на базе квалиметрических измерений. – К.:МАУП, 2005.
9. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М.:Наука, 2004.
10. Щекин Г.В. Социальная теория и кадровая политика. – К.:МАУП, 2000.
11. Щекин Г.В. Организация и психология управления персоналом. – К.:МАУП, 2006.