Реферат: Променеві ознаки пухлин легенів

По метастазуванню раку легені в інші органи на першому місці стоять лімфатичні вузли кореня легені та середостіння, що рентгенологічно проявляється збільшенням коренів та змінами їх контурів (стають поліциклічними).

Периферичний рак складає 20-30% від загальної кількості випадків раку легені. Виникає в стінці невеликого бронху або бронхіоли і на рентгенограммах визначається в різних ділянках легені за межами кореня, тому і називається периферичним. Пухлина може розташовуватися субплеврально чи досить на великій відстані від плеври. Як і центральний, периферичний рак частіше локалізується в правій легені (на першому місці передні сегменти верхніх часток). Він росте в вигляді вузла, об’єм якого подвоюється впродовж 112-141 діб. Периферичний рак легенів на ранніх стадіях розвитку майже не проявляється клінічно. Існують дані, що пухлина існує в середньому 3-5 років до появи перших клінічних проявів. Симптоми залежать від розміщення пухлинного вузла по відношенню до грудної стінки чи великих бронхів. Задійснення плеври в пухлинний процес проявляється біллю різного характеру та інтенсивності. Задишка є проявом метастазування первинного вузла в лімфатичні вузли середостіння чи міліарною дисемінацією в легенях. При проростанні пухлини в бронх значного калібру з’являється кашель, мокрота або кровохаркотіння. Нездужання, швидка втома, відсутність апетиту з’являються пізно і не мають специфічного характеру.

Рентгенологічно пухлина виявляється вузлом, який в залежності від розміру може мати полігональну форму (при діаметрі 1-1,5 см) або шароподібну (при діаметрі 3-4 см). Контури невеликої периферичної ракової пухлини частіше нечіткі із-за інфільтративного росту на ранніх стадіях розвитку. При розмірах пухлини більше 2,5 см в діаметрі її контури стають більш чіткими з короткими тяжами („спікулами”), що взагаллі складає картину злоякісної корони „Соrona maligna”. Інтенсивність тіні вузла залежить від її розмірів та ступеню щільності. Разом з ростом в пухлині розвиваються некробіотичні процеси, які стимулюють реактивну реакцію сполучної тканини з формуванням зірчатоподібного рубця. Нерідко в центрі вузла незалежно від його розміру виникає некроз з порожниною розпаду, що нагадує тонкостінне кістозне утворення з залишками пухлинної тканини в вигляді нерівномірного потовщення стінки кісти, а в самій порожнині - тканинний детрит та секвестри („перстень з печаткою”) (рис.7). У невеликій кількості випадків при периферичному розташуванні пухлини виявляють доріжку до кореня легені, яка обумовлена лімфангоїтом, або перибронхіальним чи периваскулярним ростом пухлини.

Лінійною томографією виявляється пухлинний вузол діаметром не менше 1 см. Найбільш інформативним променевим методом виявлення невеликих вузлів (менше 0,8 см) є КТ та ПЕТ .

Таким чином, периферичний рак на різних стадіях еволюції має різну променеву картину, тому і диференційно-діагностичний ряд в кожному випадку інший. На ранніх стадіях розвитку периферичний рак частіше виглядає як вогнище запалення, рідше - доброякісної пухлини чи кісти. Для диференційної діагностики вузла розміром до 3 см, слід провести направлену бронхографію. Виявлення узурації стінки, звуження просвіту або „культі" невеликих бронхів свідчить про проростання пухлини в ці бронхіальні гілки.

Частіше периферичний рак диференцюють з туберкульомою та доброякісною пухлиною (див. алгоритм № 3). В диференційній діагностиці слід враховувати клінічну картину, наявність пневмосклерозу, кальцинатів (лише 17% туберкульом без кальцинатів). Периферичний рак на початку захворювання має безсимптомний перебіг, а при загостренні туберкульоми є ознаки інтоксикації. Порожнина туберкульоми при бронхографії контрастується, тому що дренуючий її бронх залишається вільним, що є диференційною ознакою від порожнини раку. По мірі росту вузла (діаметр більше 5-6 см) він проростає стовбури великих бронхів, що клінічно проявляється картиною центрального раку легені. В диференціюванні периферичного раку з іншими вузловими утвореннями труднощі викликають шароподібні пневмонії. Пухлинний вузол на відміну від пневмонічного при рентгенологічному дослідженні має більш високу оптичну щільність з неоднорідною структурою. Шароподібна пневмонія поступово розсмоктується і на її місці залишається зірчатоподібний рубець. В оцінці розповсюдженості злоякісного процесу, виявленні ураження головного бронху, легеневих судин, лімфатичних вузлів та інших структур середостіння допомагає КТ. В складних випадках виконують трансторакальну пункцію з біопсією. Селективна ангіографія також використовується з метою проведення диференційної діагностики шароподібних утворень. Виявлення обриву судин на межі вузла свідчить про наявність ракового утворення та проростання пухлини в судинні гілки.

З ускладнень периферичного раку слід відмітити:

1) розпад пухлини;

2) метастазування в регіонарні лімфовузли (медіастинальна форма раку);

3) метастазування в легені (міліарний карциноз);

4) плеврит;

5) вторинні запальні процеси.

Медіастинальний рак легенів клінічно характеризується компресіонним синдромом ушкодження середостіння (синдром верхньої порожнистої вени, здавлення стравоходу та ін). Краще визначається на КТ як тінь з одного боку, яка закриває тінь кореня або проростає в середостіння (рис.8).

Міліарний карциноз легенів рентгенологічно характеризується множинними тінями, діаметр яких від 1 до 3 мм. Легеневий рисунок не простежується.

Бронхіолоальвеолярний рак

Бронхіолоальвеолярний рак (аденоматоз легенів) виникає з епітелія альвеол чи бронхіол і спостерігається у 5% всіх хворих на рак легені. Пухлина відрізняється повільними темпами росту: середній час подвоєння її об¢єму складає 350-500 діб. Клінічні прояви цього раку на початкових стадіях розвитку відсутні. Характерною ознакою бронхіолоальвеолярного раку є виділення великої кількості піністої слизово-водяністої мокроти.

Специфічних променевих ознак цього захворювання не має, як не існує і характерної локалізації. При бронхіолоальвеолярному раці зустрічаються всі відомі в рентгенології синдроми захворювань легенів: солітарний периферичний вузол чи пневмонієподібний інфільтрат, група вогнищ, які симулють туберкульоз, прикорневе, часткове чи субчасткове ущільнення, міліарна дисемінація та інше. Але частіше зустрічаються три форми: вузлова, пневмонієподібна та дисемінована. Процес може бути однобічним чи двобічним. Велике значення в діагностиці бронхіолоальвеолярного раку має цитологічне дослідження мокроти чи пункційна біопсія.

Верхівковий рак

Верхівковий рак (рак Пенкоста) має характерний інфільтративний ріст, порушення ребер, появи різких болей в руці (плексит) та тріади Горнера (птоз повіки, енофтальм, звуження зіниці). Це симптоми запущеного процесу, який поширився за межі легені.

Рентгенологічні ознаки верхівкового раку - тінь з дугоподібною нижньою межею в ділянці верхівки легені. Ця межа високо піднімається по мірі наближення до середостіння, тому максимальний розмір тіні відмічається в легені. Верхня межа не виявляється. Характерною ознакою цієї форми раку є деструкція задніх відрізків ребер, а також поперечних відтінків декількох хребців.

Метастатичні пухлини легенів

Метастатичні пухлини легенів виникають при розповсюдженні пухлинних емболів гематогенним, лімфогенним і бронхогенним шляхами. Клініка при метастастатичному ураженні легенів складається з задухи, виділення мокротиння з кров’ю, біллю у грудній клітині, підвищення температури тіла та слабкості. Променева картина метастатичних пухлин залежить від шляху розповсюдження процесу. В разі гематогенного поширення пухлинні емболи осідають у найменших судинах легенів (артеріолах, капілярах, венулах), де в подальшому розвиваються метастази. Частіше вони локалізуються у поверхневих відділах легеневої паренхіми (нерідко субплеврально). За формою можуть бути округлі, вузлоподібні, інтерстиціальні, змішані з чіткими контурами. Метастази можуть виявлятися в різній кількості в одній або в двох легенях, в них не буває порожнини розпаду (рис.9) !

У разі лімфогенного занесення пухлинних мас пошкоджуються лімфатичні вузли навколо коренів легенів і середостіння, що призводить до пухлинного переродження лімфатичних вузлів. Ураження лімфовузлів приводить до подальшого застою в легенях і розвитку септичної метастатичної пневмонії.

При сцинтиграфічному дослідженні з різними РФП: з Na131 I - для виявлення рецидиву та метастазів диференційованого раку щитоподібної залози в легені; з 67 Ga-цитратом - для виявлення метастазів в лімфовузли, останні виглядають як вогнища накопичення РФП в відповідних ділянках, уражених Mts.

Доброякісні пухлини

Головною ознакоюпухлин, які можуть виникати з будь-якої тканини, що є у структурі легені (епітеліальної, сполучної, хрящової та ін) або із тканин, будова яких відхиляється від норми внаслідок порушення ембріогенезу (хондроми, дермоїди, тератоїди та ін.), є чіткі межі тіні на фоні незміненої легеневої тканини.

Загальна класифікація доброякісних пухлин легенів поділяє їх на дві групи: внутрішньо - та зовнішньобронхіальні. Перші рано викликають порушення бронхіальної проходимості, другі можуть досягати великих розмірів, не викликаючи суттєвих функціональних порушень. В кожній групі, в свою чергу, виділяють епітеліальні (аденоми, папіломи) та неепітеліальні (гамартоми, фіброми, міоми, ліпоми, невроми, тератоми) пухлини.

Рентгенологічними ознаками внутрішньобронхіальних пухлин є зменшення прозорості легені на боці ушкодження, різного ступеня тяжкості симптом Гольцкнехта-Якобсона, який залежить від ступеня стенозу головного бронха. Якщо пухлина обтурує бронх повністю, на рентгенограмі визначається ателектаз певної ділянки легені. Внутрішньобронхіальні пухлини діагностують також за допомогою бронхоскопії та бронхографії. Зовнішньобронхіальні пухлини, незалежно від гістологічної структури, проявляються, як правило, тінями із рівними чіткими контурами, які можуть бути хвилястими. Структура доброякісних пухлин залежить від їх генезу. Легеневий рисунок навколо пухлини не змінений.

Отже, показання до рентгенологічного дослідження легенів дуже широкі: підвищення температури тіла, кашель, виділення харкотиння, задишка, біль у грудях, немотивована слабкість та інші патологічні стани.

Всі методи рентгенологічного дослідження органів дихання поділяють на безконтрастні, контрастні та рентгенофункціональні. Серед перших найчастіше використовуються: рентгеноскопія, рентгенографія, флюорографія, лінійна та комп’ютерна томографії. Для характеристики стану трахеобронхіального дерева проводять штучне контрастування бронхіальної системи (бронхографію), а при підозрі на патологію судин легенів штучне контрастування бронхіальних артерій чи гілок легеневої артерії (ангіопульмонографію). Якщо потрібно встановити функціональні зміни органів дихання проводять рентгенологічне дослідження з визначеними пробами: Соколова-Вальсальви, Мюллера .

Рис.1 Рис.2 Рис.3

К-во Просмотров: 147
Бесплатно скачать Реферат: Променеві ознаки пухлин легенів