Реферат: Психологічні аспекти буддизму

Засновником буддизму вважається Сіддхартха Гаутама, відомий всьому світу під ім’ям Будди-Просвітленого. Син царя із племені шакья (каста кшкатріїв-воїнів), Сіддхартха Гаутама народився близько 567 року до н. е. в місті Капілавасту. Згідно загальноприйнятій біографічній схемі цар, щоб не збулось пророцтво знаменитого аскета Асіта Девали про аскетичну кар’єру єдиного спадкоємця, оточує його розкішшю і робить все, щоб принц не мав ніяких турбот. Він хоче уберегти юнака від печалей оточуючого світу. Але Сіддхартсі все-таки вдається вибратися з межі палацу і там відбуваються три його зустрічі з реальністю: з хворим, старим і з похоронною процесією. Так безтурботний царський син дізнається, що в світі є хвороба, старість та смерть. [2] Згідно з деякими версіями, він зустрічає ще й відлюдника, що наводить його на думку про можливість знайти вихід із коловороту страждань цього світу. Приголомшений власними відкриттями майбутній Будда приймає рішення шукати цей вихід. Він біжить з палацу і у віці 29 років приєднується до бродячих відлюдників, з якими проводить 6 років. [1]

Потрапивши в оточення аскетів, Будда швидко оволодіває різними технічними прийомами логічного самообмеження і легко входить в найбільш складні логічні стани, але його постійно переслідує думка про те, що таким способом він не пізнає істину. Після чергової невдалої спроби досягнути просвітлення шляхом зменшення раціону і затримки дихання (будучи близько до смерті) відлюдник Гаутама приходить до остаточного розуміння того, що йому потрібно шукати інший шлях. Він займається роздумами і молитвами. [2]

Сидячи під деревом бо (індійськоюсмоковницею) Гаутама постійно і непорушно дивився на схід, і його розум був націлений на одну мету: "Я не зійду з місця, поки не досягну вищого і абсолютного блага". Він провів під деревом сім тижнів. Одного разу, коли він все ще був у глибоких роздумах, відпочиваючи під деревом, якому його послідовники дали назву Бодхінанди, або "трон розуму", він переживає стан бодхи - "просвітлення", чи "пробудження". Він оволодів тим, чого шукав. Після цього починається його проповідницька діяльність.

Кількість учнів Будди поступово збільшувалася. Вони об’єднувалися в буддійські общини - сангхи (перша з яких була заснована самим Буддою), котрі потім розвивались у буддійські монастирі. У всі напрямки були розіслані місіонери для навчання новому вченню. [2] Цілий ряд брахманів наслідує буддизм. Багато людей стає мирськими учнями Будди; навіть кільком жінкам було дозволено організувати орден буддійських монахинь. [1]

Коли після місіонерської діяльності, яка продовжувалася приблизно сорок років, Будда зрозумів, що наближається час для нього відмовитися від свого тіла і досягнути парінірванни - остаточного звільнення, він витратив останні години на поради і настанови монахам, що зібралися навколо нього. Останніми його словами були: "Усі складові частини буття перехідні; старанно трудіться заради вашого врятування". Легенди передають, що помер він у віці восьмидесяти років. Будда відомий під кількома іменами, в тому числі Шакьямуні - мудрець із Шакьїв і Татхагата - той, що досяг істини.

1.2 Поширення буддизму

Оскільки буддизм в якості останньої інстанції визнає лише індивідуальний досвід, він закликає не відноситись до вчення як до догми. Будда закликає застосовувати положення його вчення на практиці, і якщо вони не витримують такої перевірки, то відкидати їх. [1]

"Ви вивчали Вчення, слухаючи слова Володаря Будди, і заучували їх напамять. Чому ж ви не навчались із своїх власних глибин, дослухаючись до звуків лише вам притаманної Дхарми (вчення), чому не втілили її в своєму житті шляхом послідуючих роздумів?" [8]

Крім того, сам Будда розглядав своє вчення, як пліт, за допомогою якого можливо переплисти океан сансари (недосконалого, мінливого буття) і досягнути протилежного берега - нірвани. На тому березі пліт більше непотрібний. Тому той, хто досяг нірвани полишає вчення. Його подальший шлях лежить поза межами думок і слів.

Після смерті засновника його вчення передавалося із вуст і вуста, доки не було записано до І століття нашої ери і склало буддійський канон - Трипитаку (три корзини), що складався з трьох частин - сутр, які вважалися справжніми викладеннями проповідей Будди. Віная - тексти, присвячені нормам монастирського гуртожитку та монастирській дисципліні, та Абхідхарма - тексти, присвячені викладенню філософської і психологічної проблематики буддизму. [7]

В буддійських сутрах багато невідповідностей, що пов’язано не лише з розмиванням і розвитком основ вчення з часом, і з тим, що слова Будди завжди були призначені для певної людини, яка слухала його вчення в певний час і певному місці. Головною метою Будди було не створити вчення, а направити дану конкретну людину до визволення. Тому вчення Будди з часом дало початок великій кількості буддійських шкіл, які розвивали ті чи інші положення раннього буддизму. [1]

Поступово в буддизмі формуються два основних напрями: Хінаяма - мала колісниця, самоназва - тхеравада (вчення старійших) та Махаяна - велика колісниця. Перший з цих напрямів називають також південним буддизмом, оскільки він розповсюджений в країнах південно-східної Азії, а другий - північним буддизмом, що спричинене його розповсюдженням в країнах, розташованих на півночі від Індії. [8]

Релігійним ідеалом Хінаяни є архат (гідний), тобто святий, що повністю слідує монастирським обмеженням і писанням, той, що досягнув нірвани. Нірвана досягається індивідуально і лише завдяки власним зусиллям. Досягнути її можуть лише монахи, а метою мирян є турбота про сангху і покращення своєї карми. [2] Будда не розглядається як божество чи надприродна істота, це лише людина, першовчитель, котрий знайшов, завдяки власним зусиллям, шлях до визволення і вказав його іншим людям. Він досяг нірвани і у світі більше ніяк не присутній. Тому всі молитви та інші форми культу мають сенс лише як меморіальні акти, метою яких є ушанування пам’яті вчителя і згадка про нього як про приклад для наслідування.

Орієнтація Хінаяни майже виключно на монастирську нішу обумовили її обмежене поширення в країнах, які традиційно пов’язані з Індією. [7]

Ідеалом Махаяни, навпаки, є бодхісаттва (той, чия суть - просвітлення), тобто святий, що досяг вищого пробудження і здобув стан Будди, але відмовився від вступу остаточну нірвану

(парінірвану) на користь спасіння всіх живих істот. Бодхісаттви дають обіцянку не вступати в нірвану доти, поки не її не досягнуть усі живі істоти. Головні якості бодхісааттви - премудрість, тобто здатність прорахувати істинну реальність, і велике співчуття, що проявляється у вмінні рятувати велику кількість живих істот. [7]

Перш за все бодхісаттвою називають будь-якого віруючого, який прагне втілити таку альтруїстичну місію. Пізніше цим словом почали називати лише великих святих, наділених надприродною могутністю, сильніших за богів старої ведичної релігії і тих, що мають велике співчуття. Такі бодхісаттви як Авалокітешвара, Тара, Маньджушрі, Самантабхадра та ін., стали найпопулярнішими об’єктами культу, надій і благоговійного шанування мільйонів віруючих.

Культ бодхісаттв настільки важливий для Махаяни, що її часто навіть називають Бодхісаттваяною - колісницею Бодхісаттв. [1] [2]

Будда (в Махаяні) в суворому сенсі цього слова - вічнаі пробуджена природа, істинна реальність. Іноді в більш пізніх писаннях він набуває рис без якісного абсолюта, на подобі Брахмана адвайта-веданти. Махаяна також навчає, що кожна жива істота наділена природою будди і є буддою потенціально.

На відміну від Хінаяни, Махаяна звертає увагу не лише на монахів, а й на віруючих, прагнучи навернути якомога більше людей до релігіозної практики. При цьому Махаяна стверджує, що досягнути стану будди можуть не лише монахи, а й окремі благочестиві і мудрі миряни.

Розповсюджуючись за кордонами Індії, Махаяна проявила виключну гнучкість в пристосуванні до нових умов і характеру нових культур і цивілізацій (синтез китайських традиційних вчень і положень Махаяни породив одну із найбільших шкіл буддизму - Чань-буддизм), що й дозволило їй зробити буддизм світовою релігією.

1.3 Вплив буддизму на культуру

Вплив буддизму на культуру Індії та інших країн надзвичайно широкий і багатогранний і тому заслуговує окремого дослідження. Але я на даний момент вимушена обмежитися загальним оглядом. [7]

Поява і поширення буддизму стало каталізатором усіх творчих сил Далекого Сходу. Буддизм сприяв оновленню традиційних релігій країн Сходу - ведичної релігії в Індії, котра потім витіснила буддизм, даосизму і конфуціанства в Китаї, що потім створили разом з буддизмом єдиний світогляд китайців; синтоїзму в Японії, котрий також нерозривно пов'язаний з буддизмом. [8]

Перш за все, буддизм значно вплинув на східну архітектуру, скульптуру, живопис, музику, танець, театр.

Буддійська архітектура надавала національній архітектурі країн Далекого Сходу нові риси, котрі на даний момент вважаються традиційними. Під дією ідей буддизму розцвіло садове мистецтво. Ніяка інша релігія не була так тісно пов’язана з рослинним світом, з красою природи як буддизм. З Індії буддійський храмовий сад перекочував до інших країн - Китай, Корею, Японію, де дав життя садам нового типу (в Японії знаменитий "сад каменів"). [1] [2]

Розвиток скульптури проявлявся перш за все у створенні для храмів і монастирів величних і вишуканих скульптур Будди і Бодхісаттв. Буддійські монастирі століттями були одними з головних центрів культури Далекого Сходу. Тут проводили свій час в пошуках натхнення покоління поетів, художників, вчених і філософів. [7]

Разом з буддизмом в Японію перейшла і китайська "абетка". Китайські монахи винайшли мистецтво ксилографії, тобто книгодрукування - розмноження тексту за допомогою матриць - дощечок з вирізаними на них дзеркальними ієрогліфами. [1] [7]

Мистецтво чаювання вперше виникло в буддійських монастирях, як засіб збадьорення для багатогодинних медитацій. Завдяки буддизму на Сході незакінченість стала універсальним принципом, пронизуючим як традиційне, так і сучасне мистецтво, причому художники творять за принципом "природа - міра краси" що протилежно європейському принципу "людина - міра краси". Для буддизму характерна прив’язаність до притч, до образної метафори і порівняння. В Японії буддизм повність асимілював древній театр "Но", наповнивши його своїм змістом.

Вплив буддизму на західні країни до ХІХ століття був непомітним. З розвитком науки і техніки, в країнах Західної Європи посилюється культурна криза. Буддизм вплинув і на становлення сучасного психоаналізу (Фромм, Фрейд, Юм). Головний же вплив буддизму на культуру - саме в збереженні і розвитку вічних ідеалів людства - Істини, Любові і Краси, без яких неможливе саме поняття "культура". [7]

2. Основні ідеї

2.1 Концепція світу

Основою буддизму є чотири благородні істини: