Реферат: Психологія насильницької та необережної злочинності

Структура процесу прийняття рішення може бути представлена наступними етапами: 1) підготовчий — пере­робка інформації і осмислення варіантів наступних дій (без­діяльності), можливих наслідків; 2) основний — вибір одного, найбільш прийнятного варіанту дій; 3) контрольний — оцін­ка рішення із позицій необхідності і доцільності, його мож­лива корекція, зміна спрямованості наступних дій і прийнят­тя нового рішення, у тому числі — сполученого з відстрочен­ням задуманого та добровільною відмовою від здійснення злочинного умислу; 4) заключний (операціональний) — реа­лізація прийнятого рішення, безпосереднє вчинення злочину.

Психологічний зміст злочину може бути розгорнутим чи скороченим, тривати у часі та просторі або ж бути швидкоп­линним. На поведінку у момент здійснення злочину вирі­шальним чином може впливати ситуація: оцінивши її, злочи­нець нерідко змінює план дій, час, місце та ін., відкладає зло­чин, відмовляється від його продовження чи планує інший. Найбільш простим варіантом злочину є дія, що призводить до одного чи кількох наслідків; більш складним — злочин, що складається із двох дій, що привели до одного чи кількох на­слідків, чи низки дій, об'єднаних єдиним умислом, спрямова­них до єдиної мети. Відомі також довготривалі злочини (наприклад, втеча з-під варти); злочинний результат може бу­ти досягнутий одночасними чи різночасними діями декіль­кох осіб у співучасті, у вигляді групової діяльності різноманіт­них злочинних угрупувань (від звичайних груп до організо­ваних спільностей).

При ознайомленні з проблемою може скластись вражен­ня про різний психологічний зміст механізму злочинної по­ведінки залежно від форми вини — умислу чи необережності. Насправді ж тут більше подібності, ніж відмінностей, а остан­ні фактично стосуються, насамперед, психологічного став­лення суб'єкта до суспільне небезпечних наслідків (коли йдеться про матеріальні злочини) та до самих дій (коли во­ни визначені у законі як формальні), а не самого механізму злочинного поведінського акту. Спроби трактувати деякі злочини як немотивовані, вчинювані без мети, позавольові тощо викликаються швидше нерозумінням чи змішуванням двох понять — суспільне небезпечної поведінки неосудних осіб та близьких до неї проявів пограничних станів людської психі­ки і суспільне небезпечних, злочинних дій осудних суб'єктів, носіїв свідомості і волі, здатних до вибіркової поведінки. У ос­танньому випадку йдеться про правосуб'єктність — досяг­нення відповідного віку кримінальної відповідальності та роз­виненість свідомості (рівень дорослості), у соціальному смис­лі достатніх для оцінки вчинених дій. Поза свідомості і волі немає злочину і відповідальності за нього. Рішення діяти приймається осудною особою і при наявності умислу, і при необережності, але якщо повернутись до попередніх психо­логічних компонентів, то виявляється, що у свідомості суб'єк­та були присутніми мотивація і цілепокладання, які при вчи­ненні злочину з-за необережності не мали прямого відно­шення до фактично наступивших наслідків. Йдеться швидше про мотивацію ігнорування, зневажання загальноприйняти­ми чи спеціальними правилами убезпечення, їх неусвідомлене чи свідоме порушення, незалежно від того, до чого це при­звело (наприклад, відволікання уваги водія певними спону­каннями чи обставинами спричинило трагічні наслідки, що не применшує його вини, оскільки він за правилами повинен бути уважним). Перелік тут може бути невичерпним, але оче­видно, що при вчиненні злочину у формі злочинної необач­ності (халатності) мотив і мета стосуються самих дій, а не наслідків, як у злочинних деліктах. Злочинна самонадіяність, поряд з діями, означає не тільки певне усвідомлення суспіль­не небезпечних наслідків, але й прагнення їх уникнути, ско­риставшись своїми уміннями, навичками і т. ін.: наслідки на­ступають, оскільки розрахунки суб'єкта не підтвердилися.

Мотив сам по собі бездіяльний, доки не з'явилось прагнен­ня його задовольнити, що потребує не тільки усвідомлення, але й проявів волі — прийняття рішення діяти у вибраному напрямі та його здійснення. Усвідомленість включає також розуміння суспільної небезпечності вибраних злочинних форм і засобів задоволення потреби або ж реальні можливос­ті такого усвідомлення. У інших випадках має місце казус — невинне спричинення шкоди, незалежно від того, чим керу­вався суб'єкт і що він при цьому переживав.

Таким чином, якщо прослідкувати генезис злочинної по­ведінки від її витоків до настання наслідків, можна констатувати, що вона є низкою багатократної взаємодії між особис­тістю і середовищем, точніше — результатом такої взаємодії, незалежно від того, про який злочин йдеться і яка поведінка йому передувала. Але при цьому завжди очевидні відмінності передкримінальності умисних злочинів та злочинів з-за нео­бережності і неоднозначність особистості самого злочинця.

Література

1. Антонин Ю. М. Преступное поведение лиц с психическими ано­малиями. — М., 1998.

2. Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-Пб., 1997.

5. Виденеев И. А. Психология девиантного поведения. — Харьков, 1997.

4. Еникеев М. И. Основы общей и юридической психологии. — М., 1996.

5. Кудрявцев В. Н. Генезис преступления.Опыт криминологического моделирования. — М., 1998.

6. Оржеховсъка В. М. Профілактика правопорушень серед неповно­літніх. — К., 1996.

7. Пирожков В. Криминальная психология: Кн. I, II. — М., 1998.

8. Ситковская О. Д. Психология уголовной ответственности. — М., 1998.