Реферат: Рентгенівське випромінювання 2
Рентгенівське знімання – одержання на світлочутливому матеріалі або магнітній стрічці тіньового зображення об’єктів, просвічуваних рентгенівським промінням. Розрізняють рентгенівське знімання прямим та непрямим способами.
За прямим способом рентгенівське проміння проходить через об’єкт знімання і безпосередньо потрапляє на світлочутливий матеріал: спеціальну (рентгенівську) плівку або пластинку зі спектральною чутливістю в діапазоні довжин хвиль 1-100 нм. Зображення, зареєстроване в такий спосіб (рентгенограма), характеризується високою різкістю, проте розмір об’єкта не може бути за формат світлочутливого матеріалу. Щоб різкість зображення при рентгенівському кінозніманні не зменшилась (через переміщування плівки), об’єкт просвічують лише в період експонування кадру. З цією метою на керуючу сітку триелектродної рентгенівської трубки (джерела проміння) рентгенівського апарату подають імпульси струму від комутатора, пов’язаного зі стрічкопротяжним механізмом кінознімального апарату. Частота кінознімання – від одиниць до 100 тис. кадрів/с (високошвидкісне рентгенівське знімання), час експонування кадру – 15 нс і більше.
За непрямим способом рентгенівського знімання зображення, створене рентгенівським промінням на флуоресціюючому екрані рентгенівського апарату (роздільна здатність екрану 2-3лінії/мм) знімається з екрану фото- чи кіноапаратом на флуорографічну плівку (з спектральною чутливістю в діапазоні довжин хвиль 400-600 нм) або реєструється на магнітній стрічці відеомагнітофона. Яскравість зображення на екрані посилюють електронно-оптичними перетворювачами, перетворювачами такого типу з телевізійними системами та іншими способами. Рентгенівське знімання поряд з іншими видами знімання у невидимому промінні (інфрачервоному, ультрафіолетовому) застосовують при дослідженнях внутрішньої будови об’єктів у медицині, біології, дефектоскопії.
5. Рентгенівський апарат
Рентгенівський апарат – сукупність технічних засобів для одержання і використання рентгенівського проміння. В складі рентгенівського апарату виділяють живильний пристрій (пульт керування, високовольтний випрямний пристрій), рентгенівський випромінювач (рентгенівська трубка у металевому кожусі), пристрої для візуалізації і реєстрації рентгенівського зображення (приймачі випромінювання – флуоресціюючий екран, касета з плівкою, електрографічні пластини та ін.), штативний пристрій, пристрої для формування поля випромінювання (відсіюючі гратки, діафрагми, тубуси, автоматичні реле експозиції). Висока напруга на рентгенівську трубку подається по високовольтних кабелях або безпосередньо з трансформатора. В останньому випадку трубка і трансформатор перебувають в одному блоці. З метою посилення яскравості зображення і зниження дози опромінення застосовують електронно-оптичні перетворювачі або підсилювачі (ЕОП) та телевізійні установки. З екрану ЕОП і телевізора можна знімати зображення на кіно-, рентгенівську та магнітну плівки. За призначенням рентгенівські апарати поділяють на медичні (для рентгенодіагностики та рентгенотерапії) і технічні (для рентгенівської дефектоскопії, структурного рентгенівського аналізу). Залежно від конструкції і умов експлуатації рентгенівські апарати бувають стаціонарні, пересувні та переносні. Напруга на рентгенівській трубці залежить від призначення апарату і в діагностичних становить 35 – 150 кВ, в апаратах для дефектоскопії – до 2000 кВ, а сила струму – від 2 до 1000 мА. Для фіксації на плівці швидкоплинних процесів служать імпульсні апарати, в яких сила струму досягає 4000 А. Рентгенівські апарати обладнані системами електричного та радіаційного захисту.
6. Рентгенодіагностика
Рентгенодіагностика – розпізнавання ушкоджень і захворювань людини та тварин за допомогою рентгенівського проміння на основі даних рентгенологічного дослідження. Рентгенодіагностика базується на властивостях рентгенівського проміння проникати крізь непрозорі тіла. В основі рентгенодіагностики лежать два основні методи – рентгеноскопія та рентгенографія. Рентгенівське проміння проникає крізь тіла по-різному, залежно від довжини хвилі проміння, коефіцієнта поглинання його різними речовинами, товщини об’єкту; це також стосується і тканин людського тіла. Наприклад, при дослідженні грудної клітки видно тіні різної інтенсивності – густі тіні (ребра, ключиці, хребці, лопатки), слабші тіні, які зливаються (м’язи, судини, нерви, лімфатичні вузли), і майже прозорі тіні легеневої тканини, тобто на рентгенограмі або екрані видно лише те, що контрастує. Для рентгенодіагностики деяких органів (кісток, серця, легень) є природні умови контрастності; стравохід та органи черевної порожнини мають однакову щільність, тому без штучного контрастування неможливе їх рентгенівське дослідження. Контрастують ці органи після введення в них нешкідливих для організму речовин, що складаються з елементів з великим атомним числом (сірчанокислий барій, сергозин, білітраст тощо) або, навпаки, з малим атомним числом (повітря, кисень та ін. нешкідливі гази). Рентгенодіагностика допомагає з’ясувати наявність перелому кістки, запалення легень, пухлини, локалізацію патологічного процесу і ступінь його розвитку. Повторно досліджуючи хворого за допомогою рентгенівського проміння, можна спостерігати перебіг патологічного процесу.
6.1 Рентгеноскопія
Рентгеноскопія (від рентгено... і грецького σκοπέω – розглядаю) – один з основних методів рентгенологічного дослідження, одержання на флуоресціюючому (що світиться) екрані площинного позитивного зображення досліджуваного об’єкта. При рентгеноскопії хворий перебуває між екраном і рентгенівською трубкою. Рентгеноскопія проводиться головним чином при рентгенодіагностиці захворювань внутрішніх органів, розташованих в черевній і грудній порожнинах, що дає можливість під контролем зору вивчати стан і функції цих органів
6.2 Рентгенографія
Рентгенографія (від рентгено... і грецького γράφω – пишу) – один з методів рентгенологічного дослідження, який полягає в одержанні тіньового зображення (рентгенограми) органу або частини тіла на рентгенівській плівці при проходженні через них рентгенівського проміння. Під час рентгенографії досліджувана частина тіла хворого між рентгенівською трубкою і алюмінієвою касетою з рентгенівською плівкою. Рентгенографію проводять не менш ніж у двох взаємно перпендикулярних проекціях. На рентгенограмі виявляють деталі, які не можна розгледіти при рентгеноскопії. Метод рентгенографії дає можливість порівняти кілька рентгенограм, зроблених повторно через будь-який час.
6.3 Рентгенокімографія
Рентгенокімографія (від рентгено..., грецького κύμα – хвиля і γράφω – пишу) – рентгенологічний метод дослідження, що дає можливість реєструвати на рентгенівській плівці рухи серця, великих судин, шлунку, діафрагми тощо. Апарат для рентгенокімографії (рентгенокімограф) має рухому свинцеву сітку з вузькими щілинами, через які на плівку проектуються окремі ділянки обстежуваного органу. На кімограмі одержують хвилясті лінії або зубці, які відображають рухи органу на ділянці, рівній ширині щілини. Рентгенокімографія допомагає розпізнавати деякі захворювання (аневризму аорти, інфаркт міокарда та ін.). Рентгенокімографію запропонував польський лікар Б. Сабат.
7. Рентгенотерапія
Рентгенотерапія – один з методів променевої терапії, при якому для лікування використовують рентгенівське проміння. Метою рентгенотерапії є пригнічення життєдіяльності клітин патологічно змінених тканин або повне їх зруйнування, без пошкодження, однак, здорових тканин. При рентгенотерапії враховують, що найчутливішими до рентгенівського проміння є статеві залози, кровотворні органи, лейкоцити, клітини злоякісних пухлин. Кожному хворому визначають індивідуальну дозу опромінювання. Рентгенотерапія широко використовується для лікування захворювань шкіри, слизових оболонок тощо. Часто рентгенотерапію використовують разом з хіміотерапією та лікуванням гормональними препаратами.
8. Безпечний рентген
Російські учені розробили і запатентували новий спосіб отримання рентгенівських знімків. Унікальність методу в тому, що він дозволяє бачити внутрішню структуру м'яких органів, сильно зменшує час опромінювання рентгеном, при цьому не треба використовувати дорогі контрастні речовини.
Безпечна для людини доза складає 5 рентген в рік, а при кожній процедурі флюорографії ми одержуємо 1 рентген, що не дуже-то корисне для організму. Новий метод дозволяє одержувати контрастні знімки всіх м'яких внутрішніх органів і кровоносних судин, а час опромінювання при цьому знижується в 300 разів, в порівнянні із звичайним способом. Крім того, учені пропонують використовувати більш м'який рентген (довжина хвилі 1 ангстрем), що саме по собі безпечніше для живого організму.
Новий метод пройшов перевірку на безлічі зразків. Наприклад, дослідники одержали рентгенівські знімки ракової пухлини жіночих грудей. Звичайно, щоб побачити ракову тканину, її необхідно підфарбовувати - це довга і складна операція. А тут просто просвітили і одержали зображення.
Більш того, за допомогою математичних методів учені зуміли вирішити зворотну задачу - обчислити коефіцієнти світлозаломлення (величина, яка показує, як сильно заломлюється проміння) об'єкту, що вивчається. А ці коефіцієнти індивідуальні для кожної біологічної тканини: наприклад, вони різні для здорових клітин якого-небудь органу і ракових утворень. Тому, обчисливши коефіцієнт світлозаломлення для, скажімо, кровоносної судини, учені порівнюють його з вже наперед відомою величиною для здорового капіляра і роблять висновок, чи все з ним в порядку.
А зараз про неприємне. На жаль, відповідне устаткування ви не знайдете ні в одній клініці, оскільки через нестачу фінансування впровадити цей винахід у виробництво не вдалося.
Використана література
1. Рабкин И.Х., Ермаков Н.П. Электронно-оптическое усиление, рентгенотелевидение, рентгено-кинематография. — М., 1969.
2. Кудряшов Н.Н. Специальные киносъемки. — М., 1979.
3. Блохин М.А. Физика рентгеновских лучей. — М., 1957.
4. Майзель А., Леонхардт Г., Сарган Р. Рентгеновские спектры и химическая связь / Перевод с нем. — К., 1981.
5. Методика и техника рентгенологического исследования. — М., 1969.
6. Линденбратен Л.Д. Этапы диагностического анализа рентгенограмм. «Вестник рентгенологии и радиологии». — 1972, №2.
7. Махайлов А.Н. Справочник по рентгенодиагностике. — Минск, 1980.