Реферат: Ревізія як метод фінансового контролю

7) виявлення внутрішніх резервів виробництва. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 травня

2005 р № 158-р схвалено Концепцію розвитку державного внутріш­нього фінансового контролю.

Ревізія – метод чи форма фінансового контролю?

Але чи є ревізія методом, чи формою фінансового контролю, то на цьому ґрунті виникає багато суперечностей.

Деякі науковці в економічних та юридичних галузях схиляються до іншої думки, вважаючи ревізію формою фінансового контролю[1] . На сьогодні більшість авторів розглядають ревізію як метод документального контро­лю за фінансово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності та спосіб документального вик­риття нестач, розтрат, привласнень і крадіжок коштів та матеріальних цінностей, запобігання фінансовим зловживанням. Відповідні визначення, що містяться у багатьох інших авторських працях, майже не відрізняються. Наприклад, «ревізія - метод документального контролю за фінансово-госпо­дарською діяльністю підприємства, установи, організації, за дотри­манням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку та звітності. Це спосіб документального виявлення недостач, розтрат, привласнень і крадіжок матеріальних цінностей та коштів. Ревізія - системна діяльність спеціальних органів фінансового контролю з дослідження звітної документації, правильності ведення обліку та звіту. Здійснюється з метою запобігання фінансовим зловживанням. За наслідками ревізії складають акт ревізії - службовий двосторон­ній документ, який підтверджує факт проведення відповідної реві­зії, відображає її результати за наслідками певних фінансово-гос­подарських операцій або діяльністю підприємства загалом і є носієм доказової інформації про виявлені та систематизовані за економіч­ною однорідністю недоліки господарювання й порушення законів та інших нормативно-правових актів. Підписують акт керівник реві­зійної групи, керівник підприємства, бухгалтер»[2] .

Проблеми у розумінні цього поняття залиша­ються не лише не дослідженими, а й періодично ускладнюються законодавцем. Так, ч. 2 ст. 2 Зако­ну від 26 січня 1993 р. «Про державну конт­рольно-ревізійну службу в Україні» закріплено наступну норму: «Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок». Отже, з викладеного вбачається, що законодавець розгля­дав ревізію як форму державного фінансового контролю. Проте післявнесення змін до названого вище нормативного акта Законом від 15 грудня 2005 р. «Про внесення змін до деяких законодав­чих актів України щодо запобігання фінансовим правопорушенням, забезпечення ефективного ви­користання бюджетних коштів, державного і кому­нального майна» ця норма набула такого вигляну: «Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою че­рез проведення державного фінансового аудиту та інспектування». Щодо ревізії, то нині вона розгля­дається не як форма фінансового контролю, а як форма інспектування і «полягає у документальній та фактичній перевірці...».

Поняття ревізії також згадується у визначенні контрольного заходу, що закріплене у Стандартах державного фінансового контрою: «Конт­рольний захід — це сукупність способів і методич­них прийомів фінансового контролю (ревізія, пере­вірка, оцінка, розслідування та вивчення), якізас­тосовуються суб'єктами державного фінансового контролю в межах повноважень, визначених Кон­ституцією України та іншими актами законодав­ства, що регулюють їх діяльність, і спрямовані на повний комплекс (систему) або окремі процеси (етапи) фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з викорис­танням бюджетних коштів, державного і комуналь­ного майна»[3] . У наведеному визначенні ревізія вже розглядається як спосіб і методичний прийом кон­трольного заходу.

Зовсім протилежне за змістом визначення зак­ріплене у п. 1.5 Інструкції з підготовки, проведення контрольних заходів з питань фінансово-госпо­дарської діяльності та реалізації їх матеріалів у митній службі України: «Ревізія — система організаційно-контрольних заходів, здійснюваних контрольно-ревізійним підрозділом з метою по­вної та всебічної оцінки фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю, виявлення в нійнедоліків і порушень, а також запобігання їм у майбутньому»[4] . У даному випадку вже ревізія є системою контрольних заходів, а не їхнім способом чи методичним, прийомом.

З огляду на викладене, робимо висновок про наявність у законодавця труднощів під час дифе­ренціації форм і методів фінансового контролю. Це ускладнюється також відсутністю наукових розробок у даному напрямі.

Втім спочатку з'ясуємо, чи є ревізія ме­тодом фінансового контролю. Сучасна наукова література містить визначення методу як сукуп­ності прийомів або операцій практичного чи тео­ретичного пізнання дійсності, що підпорядкову­ються вирішенню конкретного завдання[5] . Як метод виступає і система визначених операцій з узагальнення і оцінки зібраної інформації. Отже, з огляду на завдання фінансового контролю, метод фінансового контролю можна визна­чити як сукупність прийомів та способів отри­мання інформації про стан фінансової дисциплі­ни під час проведення фінансової діяльності з метою запобігання і припинення правопорушень у цій сфері.

Викладене вище дає можливість зробити вис­новок, що на підставі нормативного визначення ревізії її не можна розглядати як метод фінансового контролю, оскільки воно не конкретизоване ані прийомами та способами, ані конкретними завдан­нями, а також як форму фінансового контролю, оскільки не містить елементів механізму фінансо­вого контролю.

Наукові визначення ревізії не дозволяють розглядати її як метод з наведених вище причин. До того ж, аналіз завдань ревізії, визначених у пп. 2.1.—2.5. Інструкції про порядок проведення ревізій і перевірок державною контрольно-ревіз­ійною службою в Україні, до яких належать:

— перевірка дотримання вимог Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових іктів щодо виконання бюджетів усіх рівнів, стану роботи фінансових органів і органів Державного казначейства України;

— ревізія поточного рахунка відповідного бюджету, використання коштів загального і спеціального фондів, валютних коштів органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, передбачених чинним законодавством;

— ревізія правильності витрачання коштів на утримання фінансових органів і органів Державного казначейства, апарату відповідних державних адміністрацій та органів місцевого самовряду­вання;

— перевірка забезпечення керівництвом ус­танови виконання чинних законодавчих актів та інших нормативних актів щодо фінансів і фінан­сової діяльності, зокрема, Бюджетного кодексу, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів, які стосуються підвищення ефектив­ності витрачання бюджетних коштів, оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери, посилення фінансово-бюджетної дисцип­ліни;

— перевірка стану дотримання законодав­ства з фінансових питань; аналіз обґрунтованості та правильності обчислення показників загаль­ного і спеціального фондів кошторису, відповідність узятих бюджетних зобов'язань ви­діленим бюджетним асигнуванням;

— перевірка цільового, економного, ефек­тивного використання та збереження коштів і майна;

— виявлення і перевірка по суті фінансових операцій, які віднесені до сумнівних та незвич­них;

— перевірка забезпечення виконання поло­ження про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України у частині реал­ізації державної політики у сфері фінансів і кон­тролю;

— перевірка законності і правильності утво­рення в міністерстві централізованих фондів, їх розміри та витрачання за цільовим призначен­ням, правильність спрямування і використання бюджетного фінансування, кредитних ресурсів та фінансової допомоги, отриманої за рішенням Уряду чи за угодами з Міністерством фінансів України;

— перевірка правильності розрахунків вит­рат на утримання апарату міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, дотри­мання чинних нормативних актів при витрачанні коштів на їх утримання, забезпечення збережен­ня державного майна;

— перевірка достовірності даних у бюджет­них запитах;

— перевірка правильності та повноти веден­ня бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності;

— перевірка дотримання чинних норматив­них актів щодо цільового і ефективного витра­чання коштів та матеріальних цінностей, забез­печення їх збереження, використання фінансо­вих інвестицій і нематеріальних активів, цільо­вого й ефективного використання кредитів, отриманих під гарантію Кабінету Міністрів Ук­раїни, та встановлення фінансових можливостей до їх повернення, достовірності звітності і на­лежного стану бухгалтерського обліку тощо[6] , взагалі вказує на те, що для їх вико­нання необхідно застосовувати комплекс ме­тодів, основним з яких є перевірка. Таким чи­ном, виявляється, що ревізія, яка начебто є ме­тодом фінансового контролю, складається з де­кількох інших методів фінансового контролю, перевірки, спостереження тощо. Окрім того, виконання відмінних за підконтрольним об'єк­том, об'єктом контролю та контрольними мето­дами завдань, вказує на те, що ревізія є фор­мою вираження контрольної діяльності, об­'єднаної за певною ознакою. При цьому, оче­видно, що ревізія є більш широким явищем, аніж метод.

Аналіз викладеного вище матеріалу пока­зав, що основні завдання ревізії зводяться безпо­середньо до ревізії і перевірок. Щодо завдань, пов'язаних з перевіркою, вбачається, що ревізія

— це власне і є перевірка якісних і кількісних результатів фінансової діяльності. Таким чином, ревізія — різновид перевірки, об'єктом якої є результат фінансової діяльності підприємств, установ і організацій за певний проміжок часу

— подальший контроль.

З огляду на неочевидність відмінностей між перевіркою та ревізією, у деяких нормативно-правових актах, у тому числі і у вказаній вище Інструкції, ці поняття ототожнюють. З'ясувати особливості ревізії, що дозволяють виділяти її як самоспину форму фінансового контролю, можна, проаналізувавши елементи механізму ревізії.