Реферат: Революція в природознавстві

Частотна, або статистична, інтерпретація ймовірності одержала найбільш широке застосування в природних і технічних науках, а в останні десятиліття також у соціальному й гуманітарному пізнанні. Це пояснюється насамперед тим, що реальні процеси в основному складаються з великої кількості елементів, зв'язку між якими мають складний характер і в які чималу роль грають випадкових факторів, від яких не можна відволіктися, як це роблять у класичній механіці. Проте, і для характеристики таких процесів можна знайти деякі регулярності, які дають можливість будувати імовірнісні прогнози їхнього майбутнього поводження.

Саме головне застосування частотна інтерпретація ймовірності знаходить при відкритті й аналізі статистичних законів. Усюди, де ми зустрічаємося з масовими випадковими або повторюваними подіями, при ретельному дослідженні можна виявити, що всі вони, незважаючи на відхилення й розмаїтість у своєму поводженні, мають певну регулярність, а саме: стійкою відносною частотою. Ця закономірність була виявлена ще в античному мирі на прикладі відносної стійкості кількості хлопчиків, що народжуються за рік, і дівчинок. Згодом були знайдені інші статистичні закони у фізику, біології, демографії, страховій справі, соціальній статистиці й т.д.

Як ставилися до статистичних законів у класичній науці? Чи визнавалися вони як постійні методи дослідження нарівні з універсальними законами або вважалися тимчасовими засобами пізнання, використовуваними для зручності, поки не будуть знайдені справжні закони?

На це питання можна відповісти цілком однозначно: статистичні закони не вважалися справжніми законами, тому що вчені минулого століття припускали, що за ними повинні стояти такі ж універсальні закони, як закон всесвітнього тяжіння Ньютона, що вважався зразком детерміністського закону, оскільки він забезпечує точні й достовірні пророкування припливів і відливів, сонячних і місячних затьмарень і інших явищ природи.

Статистичні ж закони визнавалися в якості зручних допоміжних засобів дослідження, що дають можливість представити в компактній і зручній формі всю наявну інформацію про якому або предметі дослідження. Типовим прикладом може служити інформація, одержувана за допомогою перепису населення. У принципі ми можемо одержати про кожного громадянина країни всі необхідні відомості, але коли вони класифікуються по окремих пунктах, зводяться в окремі показники й узагальнюються, то працювати з такою інформацією значно зручніше й легше. Статистичні закони й теоретичні узагальнення, знайдені у фізику, біології, економіці, соціології, праві й інших науках, також розглядалися в якості зручного допоміжного засобу для опису, систематизації й узагальнення знайденого емпіричного матеріалу. Очевидно, головна причина такого відношення до статистичних законів полягала в тому, що висновки їх недостовірні, невизначені, а лише ймовірні в тім або іншому ступені, причому цей ступінь істотно залежав від кількості спостережень і експериментів.

У зв'язку із цим справжніми законами вважалися саме детерміністські закони, що забезпечують точні й достовірні пророкування. Ця термінологія збереглася дотепер, коли статистичні, або імовірнісні, закони кваліфікуються як індетерміністські, із чим навряд чи можна погодитися. Єдине, що тут вірно, - це якісне розходження між двома типами законів: універсальними й статистичними. У той же час між ними існують і глибока спільність, і єдність, що полягають у тім, що всі вони відображають певні регулярності в природі й суспільстві. Опираючись на ці регулярності, ми можемо більш успішне діяти в навколишньому нас світі випадків і невизначеностей, оскільки закони встановлюють деякі заборони й тим самим зменшують кількість, можливих виборів або альтернатив дії.

Відношення до статистичних законів принципово змінилося після відкриття законів квантової механіки, пророкування яких мають істотно імовірнісний характер. Спроба знайти якісь сховані параметри, за допомогою яких можна було б звести статистичні закони до строго детерміністських законів, подібним до законів класичної механіки, не увінчалася успіхом. Очевидно, принцип невизначеності Гейзенберга не дає можливості здійснити це.

Література

1. Вонсовський С. В. Сучасна природничо-наукова картина миру. - К., 2003

2. Беклей А. Коротка історія природних наук. - К., 1997

3. Бернал Дж. Наука в історії суспільства. - К., 1998

4. Даннеман Ф. Історія природознавства. Природничі науки в їхньому розвитку й взаємодії. - К., 1998

5. СтепинВ. С. Становление научной теории. – Минск., 1976