Реферат: Російська імперія

1894 р. на престол вступив син Олександра НІ Ми­кола II , який правив до 1917 р.

Зовнішня політика Російської імперії 60—90-х рр. характеризувалась посиленням впливу Росії в європей­ській політиці; подальшим проникненням до Середньої Азії. Так, упродовж 1858—1873 рр. внаслідок воєнної експансії Росії вдалося приєднати середньоазіатські хан­ства — Коканд, Бухару, Хіву.

У зовнішній політиці Росії цього періоду виокремлю­ють два етапи: 1856—1871 рр. та від початку 70-х рр. до укладання російсько-французького союзу 1891—1894 рр.

Перший позначається стриманою та обережною по­літикою російського уряду на Балканах, спробою подолати міжнародну ізоляцію, пошуком нових союзників, ліквідацією обмежувальних статей Паризького догово­ру, створенням Союзу трьох імператорів (Росії, Австро-Угорщини, Німеччини)1873 р.

Основними подіями другого етапу були: російсько-турецька війна 1877—1878 рр.; підписання Сан-Стефан-ського мирного договору, згідно з яким Росії поверта­лись землі Південної Бессарабії, гирло Дунаю; відхід Лрдагана, Батума, Карса, Баязета (Закавказзя); Берлін­ський конгрес (1878 р.), який значно обмежив здобут­ки Росії у російсько-турецькій війні 1877—1878 рр.; оформлення франко-російського союзу 1898 р.

Суспільно-політичні рухи в Росії після скасування кріпосного права у 1861 р. до середини 90-х рр. були бур­жуазно-демократичними за змістом, різночинськими за складом, народницькими за світоглядом учасників. Го­ловними ідеологами та теоретиками російського народ­ництва були: Михайло Бакунін (основоположник анар­хізму), Петро Лавров (ідеолог пропагандистського на­прямку), Петро Ткачов (прихильник змовницької так­тики боротьби). Народники зорганізували "ходіння в народ". Але їхня пропагандистська діяльність зазнала невдачі.

У 1879 р. народницький рух розколовся на дві течії — помірковану й радикальну. Уособленням поміркованої течі став "Чорний переділ" — народницька організація, яка займалася пропагандистською діяльністю і робила ставку на мирне вростання народників у народну масу (пізніше ця течія перетворилася на легальне народни­цтво і проіснувала до 1917 р.).

Радикальний напрям представляла в цей час ''Народ­на воля", яка робила ставку на терор. "Народна воля" тривалий час користувалася авторитетом і виявляла ре­волюційну активність (вбивство харківського губернатора князя Куропаткіна, жандармського ад'ютанта Гейкіна та ін.) Після вбивства народовольцями (керованими С. Перовською) 1 березня 1881р. царя Олександра IIца­ризм перейшов у відкритий наступ. Репресії, судові про­цеси довершили розгром народницьких терористичних організацій. Наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. на­родництво пережило ідейну кризу і практично поступи­лося місцем новому революційному руху — марксизму.

Поширення марксизму в Росії пов'язане з діяльністю групи "Визволення праці", заснованої Георгієм Плехановим 1883 р., соціал-демократичної групи "Партія ро­сійських соціал-демократів", створеної болгарином Димитрієм Благоєвим, та "Союзу боротьби за визволен­ня робітничого класу", організатором якого був Воло­димир Ульянов.

Пореформені десятиліття знаменувались швидкими темпами економічного розвитку Росії: у 4,5 раза зрос­ла виплавка чавуну, у ЗО разів — видобуток вугілля, було прокладено 28 тис. км залізничних шляхів, розвинулися нові промислові міста — Юзівка, Орєхово-Зуєво, нові індустріальні райони — вугільно-металургійний — в Донбасі, нафтовий — в Баку, текстильний — в Іванові. Проте і після аграрної реформи 1861 р. сільське господар­ство переживало глибоку кризу, його модернізацію стри­мували пережитки феодального способу виробництва.

На початку XX ст. дедалі посилювалася супереч­ність між швидким економічним піднесенням Росії, соці­альним розвитком країни і незмінним політичним ре­жимом. Інтелігенція захоплювалась ідеями агресивно­го революціонізму, назрівав революційний вибух.

3. Скасування кріпосного права в Росії.

Необхідність враховування потреб капіталістичного розвитку Росії зумовила проведення у 60—70-х рр. XIX ст. державних реформ. Найважливішою була се­лянська реформа 1861 р., що скасувала кріпосне пра­во. Умови звільнення селян від кріпосної залежності були викладені в "Положеннях 19 лютого", що склада­лися з Маніфесту від 19 лютого 1861 р. та 19 окремих законодавчих актів, найважливішим з яких було "За­гальне положення про селян, які вийшли з кріпосної І залежності", в якому йшлося про загальні умови скасу­вання кріпосного права і правове становище селянства. Складання і впровадження уставних грамот до 19 лютого 1863 р. визначали "Правила про порядок запровадження "Положень про селян, які вийшли із кріпос­ної залежності". Порядок викупу селянами своїх земель­них ділянок регламентувало "Положення про викуп се­лянами, які вийшли із кріпосної залежності, їхньої са­дибної осілості та про сприяння уряду придбанню цими селянами у власність польових угідь". Інші законодавчі акти визначали положення різних категорій колишніх кріпосних селян: дворових, селян дрібнопомісних влас­ників, фабричних селян тощо.

Згідно із законоположеннями селянської реформи 22,5млн кріпаків звільнялися від особистої залежності, оголошувалися "вільними сільськими обивателями" і здобували особисті та майнові права: одружуватися без дозволу поміщика, самостійно вирішувати сімейні та господарчі справи, набувати у власність нерухоме майно, торгувати, засновувати промислові та ремісничі підпри­ємства, вступати в купецькі гільдії. Селяни могли поданати позови і відповідати в суді, виступати як представ­ники сторін, створювати власні органи самоврядуван­ня — обирати волосні правління та волосні суди (на во­лосних сходах) і сільських старост (на сільських сходах).

Однак фактично селяни були неспроможні реалізува­ти всі свої права, обумовлені положеннями 1861 р. Лише після викупу своїх земельних ділянок вони могли ста­ти "селянами-власниками", а до того вважалися "тимча­сово зобов'язаними": їхньою власністю вважалося лише рухоме майно (свійська та робоча худоба, землеробсь­ке знаряддя та домашнє начиння), а нерухоме майно і земельні присадибні ґрунти, якими вони користувалися, вважалися власністю поміщиків. Права відмовитися від них селяни не мали і впродовж періоду тимчасово зобо­в'язаного стану мали виконувати панщину та сплачу­вати оброк.

Норми ділянок встановлювалися різні — залежно від якості ґрунту. 35 губерній Росії, на яку поширювалося положення про поземельний устрій селян, поділялися на три основні смуги: нечорноземну, чорноземну і сте­пову, а вони, у свою чергу, поділялися на місцевості, для кожної з яких установлювався розмір ділянки на одну ревізьку душу (присадибні ділянки, орні та сінокісні зе лі і пасовиська).

Незважаючи на недосконалість аграрної реформи 1861 р., вона докорінно змінила розподіл земельної влас­ності, стимулювала розвиток капіталістичних відносин.

4. Реформування держави у 60-70-х роках XIX ст.

Крім селянської у 60—70-х рр. XIX ст. було здійснено ряд інших реформ: земську, міську, фінансову, судову, шкільну, військову, поліцейську таін.

Згідно з Положенням про губернські та повітові зем­ські установи 1864 р. в Росії було створено органи земсь­кого самоврядування. У виборах до земств брало участь все населення, що мало земельну власність, але при цьо­му виборці (поміщики, міщани та селяни) мали різні права. Тому у земствах переважали дворяни-поміщики.

Земства повинні були дбати про спорудження і під­тримання в належному стані шляхів, медичне обслуго­вування населення, народну освіту, поштовий зв'язок тощо.

Офіційно земства мали обмежені функції, однак вони були осередками самоврядування, тому царський уряд намагався обмежити їхні фінансові можливості та вніс зміни у виборчу систему земств: обирати і бути обрани- ,і ми до земств могли тільки поміщики-дворяни, селяни ж обирали лише кандидатів у повітові земські збори. На­далі губернатор з обраних кандидатів призначав глас-і них¹ , затверджував призначення голів повітових та зем­ських управ.

Згідно з міською реформою створювалися виборне міські думи як розпорядчі та міські управи як виконавчій Члени думи обиралися всіма платниками податків міста}! (власниками торговельно-промислових підприємствЯ прибуткових домів) за безстановим принципом. Поря-]! док виборів забезпечував переважання в думах і управвах найзаможніших мешканців міста. Органи місько­го управління займалися питаннями благоустрою, тор­гівлі, промисловості, охорони здоров'я та ін.

¹ Гласні — обрані члени земських зібрань та міської думи Росії (починаючи з другої половини XIXст.).

Однією з найпослідовніших із реформ була судова. Уперше було запроваджено інститут присяжних засіда­телів¹ , виборність, незалежність та незмінність суддів, рівність усіх перед законом, гласність.

У 60—70-х рр. відбулася реформа освітянської спра­ви: запроваджено єдину систему початкової освіти (як державної, так і приватної); засновано класичні та реальні чоловічі й жіночі гімназії; відновлено академічну авто­номію університетів (рада професорів керувала життям навчального закладу).

Гостра фінансова криза зумовила необхідність пере­творень у галузі фінансово-кредитної системи. Почали діяти Державний банк, приватні комерційні акціонерні банки, запроваджено акциз на продаж спиртних напоїв, збільшено податки на товари широкого споживання.

Зміни торкнулися також організації та побудови збройних сил.

Створено військові округи, прийнято новий військо­вий статут, згідно з яким запроваджувалася загальна військова повинність для осіб чоловічої статі, яким ви­повнилося 20 років, скорочено термін військової служби, скасовано тілесні покарання.