Реферат: Рознімні та нерознімні з’єднання
Позначення трубної циліндричної різьби містить латинську букву «G », номінальний діаметр різьби в дюймах (без вказування дюймів)і клас точності середнього діаметра. Для трубної циліндричної різьби ГОСТ 6357–81 встановлює два класи точності – А і В. Наприклад: G 1-А; G 1 /2 –В.
У позначення конічної трубної різьби (ГОСТ 6211–81) входить: для зовнішньої різьби латинська буква «R », а для внутрішньої різьби «R с » і позначення розміру різьби в дюймах, наприклад: R 1 /2 . Різьбове з’єднання конічної трубної різьби позначають дробовим числом, в чисельнику якого вказують буквене позначення внутрішньої різьби, а в знаменнику зовнішньої – і розмір різьби, наприклад: R с /R 11 /2 . Можливе поєднання зовнішньої конічної різьби з внутрішньою циліндричною різьбою класу точності А згідно ГОСТу 6357–81. У цьому випадку позначення різьбового з’єднання матиме такий вигляд: G /R 1 /2 –А. Трубні різьби забезпечують герметичність з’єднання, особливо при наявності конічної різьби.
Конічну дюймову різьбу з кутом профілю 600 позначають буквою «К», величиною умовного проходу в дюймах і номером стандарту, наприклад: К 3/4» ГОСТ 6111–52.
Для позначення лівої різьби, до її позначення у всіх випадках додають латинські букви «LH », наприклад: Tr 90 ´LH .
Для всіх багатозахідних різьб після зовнішнього діаметру записують хід різьби, а у дужках – букву «Р» та крок різьби, наприклад: Tr 90 ´ (3х12) LH – різьба трапецеїдальна, діаметр 90 мм, число заходів 3, крок різьби 12 мм, ліва.
ГОСТ 25229–82 встановив основні розміри метричної конічної різьби з конусністю 1 /16 , яка в перспективі повинна замінити інші види конічних різьб. Перевагою конічної метричної різьби є те, що її можна комбінувати з внутрішньою метричною різьбою. Приклад умовного позначення метричної конічної різьби: МК 24 ´ 1,5 . Поєднання цієї різьби з внутрішньою метричною позначається таким чином, М/ МК 24 ´ 1,5.
Спеціальними називають різьби, деякі параметри яких відмінні від параметрів стандартизованих різьб. Є два типи спеціальних різьб:
1. Різьба має стандартизований профіль, але розміри діаметра або кроку її відмінні від розмірів, установлених відповідними стандартами. В умовному позначенні такої різьби додають слово «Сп.», наприклад:
Сп. М 64 х 5– 6g. Якщо потрібно, показують граничні відхилення для середнього діаметра різьби.
2. Різьба має нестандартизований профіль. У цьому випадку профіль різьби виконують як виносний елемент і на ньому показують усі потрібні розміри.
Шпонкове з’єднання – це нерухоме з’єднання шківа, зубчатого колеса, муфт і т. п. з валом при допомозі шпонок, які призначені для передачі крутного моменту і осьового зусилля від вала до колеса або навпаки. Елементами шпонкового з’єднання є вал, шпонка, колесо. Шпонка має вигляд деталі призматичної, сегментної або клиновидної форми з прямокутним поперечним перерізом.
Шліцьові (зубчаті) з’єднання називають багато шпонковими, зубці (шліци) виконані разом з валом і розміщені паралельно його осі. Тому ці з’єднання можуть передавати значні крутні моменти. Крім того вони забезпечують добре центрування колеса і вала, що має важливе значення для швидкохідних передач.
Нерознімними називаються з’єднання, які не можна скласти або розібрати без руйнування їх складових частин. До нерознімних відносять зварні, заклепкові, паяні, клейові, армовані з’єднання.
Заклепковим називається нерознімне з’єднання деталей, яке виконують за допомогою заклепки. Заклепка – це стержень круглого перерізу, який має з однієї сторони шляпку.
Зварні з’єднання – місця з’єднання обох деталей розігріваються до рідинного або пластичного стану та під дією зовнішньої сили або завдяки власної ваги матеріали елементів перемішуються й після охолодження утворюється з’єднання.
З’єднання паянням – під час паяння деталі з’єднуються завдяки розплавленню та охолодженню припою, який має низьку температуру плавлення. При цьому способі деформація з’єднаних деталей відсутня, але міцність нижча.
Клеєні з’єднання відрізняються від паяних тим, що елементи, які поєднують не розігріваються, клей вводиться між поверхнями контакту, прилипає до кожної з них, під тиском становиться твердим й створює з’єднання.
2. Складальне креслення
Складальне креслення – це технічний документ, який містить зображення складальної одиниці й інші дані, необхідні для її складання(виготовлення) й контролю (ГОСТ 2.102–68).
Складальне креслення належить до робочої конструкторської документації. Ця документація розробляється після виконання креслення загального вигляду і креслень окремих деталей.
Складальне креслення згідно ГОСТ 2.109–73 відповідно до стандарту повинно містити:
а) зображення складальної одиниці, яке дає уяву про конструкцію, розміщення і взаємозв’язок складових частин, і містити дані для складання та контролю функціонування складальної одиниці;
б) габаритні розміри і розміри для довідок;
в) розміри і точність встановлювальних і приєднувальних елементів;
г) розміри, граничні відхилення та шорсткість поверхонь, які повинні бути виконані або проконтрольовані за даним складальним кресленням;
д) технічні вимоги;
е) технічну характеристику (за необхідності).
Допускається на складальних кресленнях поміщати додаткові схематичні зображення і розміщення складових частин виробу.
Складальні креслення потрібно виконувати, як правило, використовуючи спрощення, які відповідають вимогам стандартів ЄСКД: ГОСТ 2.305, ГОСТ 2.313, ГОСТ 2.315, ГОСТ 2.420 та ін.