Реферат: Розвиток інтелекту

Розквіт фізики і її практичне застосування базувалося на досягненнях математики. К. Ціолковський в 1903 році опу­блікував працю «Дослідження світових просторів за допомо­гою реактивних приладів», тим самим розпочавши історію ракетної техніки і заклавши основи сучасної космонавтики.

Видатний російський вчений В.І.Вернадський отримав світове визнання за праці, які поклали початок великій кі­лькості нових наукових напрямків в геохімії, біохімії, ра­діології. Він першим передбачив фантастичну здатність роз­щепленого атома, але і попередив про величезну небезпеку через необережне поводження з нею. Вчений заклав основи сучасної екології. В 1915 році за ініціативи В.І. Вернад­ского була створена комісія з вивчення природних продук­тивних сил Росії.

Різко виросли наукові зв'язки Росії з іншими країнами. Стали звичайним явищем науково-дослідна і викладацька робота багатьох російських вчених в зарубіжних академіях і університетах.

Як нова науково-технічна галузь на початку століття ви­никла електроніка. Вдосконалюючи апаратуру радіозв'яз­ку, англієць Дж. Флемінг винайшов діод (двоелектродну лампу). її стали використовувати в радіоприймачах. Розви­ткові електротехнічної промисловості сприяло промисло­ве застосування електроенергії, будівництво електростан­цій, розвиток телефонного зв'язку. Першу електростанцію змінного струму в Європі побудував у Празі український вчений проф. І. Пулюй. Згодом він запустив у дію низку елек­тростанцій постійного струму в Австро-Угорщині.

Дитям XX століття став телевізор. В 1900 році російсь­кий інженер О. Полумордвінов подав заявку на «світлорозприділювач для апарату, який слугує для передачі зображень на відстань». Це був один з 25 запропонованих на той час винахідниками різних країн проектів механічних телесис­тем і третій проект електропередачі кольорових зображень. Проте деякі вчені основоположником телебачення вважають росіянина В. Зворикіна. На думку інших творцем першого телеприймача був Борис Грабовський (син відомого укра­їнського поета-народника), який створив прилад в 20-ті роки. Але навіть і після початку промислового виробницт­ва телевізорів навряд чи хто міг передбачити, яке важливе місце посяде телебачення в житті людства.

Нову галузь знання — імунологію створив росіянин І. Меч­ников і німець П. Ерліх, за що обоє отримали Нобелівську премію.

3. Фрейд, австрійський психолог, першим висунув гіпо­тезу про роль підсвідомості як важливого фактора соціаль­ної поведінки людини. Сформульована 3. Фрейдом теорія психоаналізу справила величезне враження на мистецтво і літературу не тільки Австрії, а й усього світу. Вона стала інструментом художньої творчості.

Появились кораблі з двигунами внутрішнього згоран­ня — теплоходи, спочатку в Росії, а потім і в країнах Захід­ної Європи. Як і завжди, всі досягнення технічної думки за­стосовувались перш за все у воєнній галузі. Вони викорис­товувались при знищенні людей і матеріальних цінностей. В роки Першої світової війни армії багатьох воюючих сто­рін мали на озброєнні танки, літаки, а Німеччина — навіть підводні човни з радіоустановками. Вже не вперше в історії людства найдосконаліші досягнення техніки вживались для знищення його ж самого.

В 1930 році американець Норберт Вінер сформулював за­дачі про «поведінку параметра, що регулюється». Через рік він разом з іншим вченим — Лі запатентував прилад, що ви­рішував одну з таких задач. Технічно ж вона була втілена тільки через двадцять років. А потім студент Вінера, гені­альний Клод Шеннон виклав у загальних рисах основи тео­рії інформації, яка у поєднанні з роботами Н. Вінера дала світові кібернетику.

Правда, пріоритети американців у розвитку наук визна­чалися досить довільно. В передвоєнні роки в США трати­ли за рік в десять разів більше грошей на збір зоологічних і ботанічних зразків, ніж на збір незамінних даних, що сто­сувалися людських культур, які швидко щезали під натис­ком цивілізації, яку несла с собою біла людина.

В кінці 30-х років вчені-економісти запропонували роз­глядати суспільне виробництво як сукупність трьох основ­них секторів — первинного, до якого відносяться ресурсодобувні галузі і сільське господарство; вторинного, який вклю­чає в себе обробну промисловість; третинного сектора, який складається з сфери послуг. Розквіт індустріальної епохи в євроамериканських країнах прийшовся саме на ці роки, коли частка вторинного сектора як в структурі ВНП, так і в структурі зайнятості, посіла головне місце.

На відміну від західних країн наука в СРСР розглядалась як реальна виробнича сила. На перше місце висувались со­ціальне замовлення і потреба виробництва. Наука викону­вала дві основні функції: задовольняла потреби техніки і служила зміцненню ідеології пануючого класу.

Що таке освіта ?

Освіта — специфічний феномен епохи писемної куль­тури. Вона є способом передачі соціального і духовного до­свіду, який фіксується в записах і має переважно форму знання. Передача поколінню, яке підростає, накопиченого досвіду культури — це основна умова будь-якої системи вихо­вання і освіти. Освіта виокремлюється в загальних рамках суспільного поділу праці в особливу сферу діяльності, на­звану школою, яка містить всі ознаки професіоналізації. Від­носини, які складають структурну основу школи — вчитель-учень, є одним з базових у світогляді цивілізованої людини. Шкільна освіта як основна форма успадкування культур­ного досвіду, послідовного зв'язку між поколіннями, відрі­зняє цивілізацію від варварства. Це тим більш справедли­во, що у останнього його усна фольклорна культура є не­від'ємною часткою мови практичного життя.

Перехід до загальної освіти був якісним стрибком в істо­рії людства. Відбувся цей стрибок в буржуазно-демократи­чну епоху і став її специфічною ознакою. В основі цього пе­реходу знаходиться декілька підстав. Серед них була необ­хідність подолання соціального патерналізму, яке вимагало долучення всіх громадян до знань, їх розумового роз­витку як умови самостійних суджень і дій.

Освіченість, загальнообов'язкові стандарти якої постій­но зростали від елементарної грамотності до середньої (на початку XX століття), а в кінці його в найбагатших краї­нах — і вищої освіти, стали вираженням громадянської пра­воздатності і людської зрілості особистостей, їх самопова­ги і гідності. Освіченість створювала аристократизм духу на­взамін аристократизму походження. Колись батьки пов'я­зували майбутнє своїх дітей з вдалим шлюбом. Сьогодні ж вони пов'язують це з престижними вузами.

Дійсно, ліквідація феодалізму і перетворення народів у нації вимагали знищення станових, етнічних та інших від­мінностей як джерела соціальних конфліктів. Треба було ви­робити таку мову соціальної комунікації, яка могла б об'­єднати людей, незважаючи на існуючі відмінності. Такою мовою стала мова освіти, науки, мова раціонального мис­лення. Справді, західноєвропейський раціоналізм і становить здатність народів цього континенту до вдосконалення. В цьо­му й полягає таємниця їх цивілізації.

Завдяки шкільній освіті діти дізнаються, що таке Сон­це, Місяць та зірки, з чого складається сонячна система, чим зумовлені грім та блискавка, дощ та засуха, чим виклика­ються захворювання та як їх уникати. Діти дістають уявлен­ня про основні закони природи та їх зв'язок з явищами при­роди. Традиційні міфи не витримують конкуренції з цим потоком інформації. Це призводить до уніфікації уявлення про світ у освічених людей, і, як наслідок цього, до фено­мена десакралізації. Проте світосприйняття маленького ес­кімоса, так само як і бушмена, зовсім не скидається на сві­тосприйняття маленького француза.

А загальна школа якраз і була покликана навчити дітей універсальній мові. До того ж, капіталістична промисловість вимагала великої кількості грамотних працівників, вільних від забобонів, В індустріальному суспільстві люди реалізу­ють свої можливості в рамках професійних занять, які вимагають довготривалого, систематичного навчання. За­гальна підготовка, формування широкого кругозору є не­обхідними для наступної спеціалізації діяльності. В свою чергу, здійснення такої спеціалізації є важливою функцією сучасної освіти. Тобто загальна, спільна в своїй основі сис­тема освіти стала одним з найважливіших інститутів найбагатших євроамериканських країн.

Освіта є продуктом не тільки писемної, книжкової куль­тури, а й культури повсякденної. В кожному суспільстві ді­яли і діють два способи передані досвіду соціальної культури. Перший відбувається через систему освіти, яка визначає і ви­словлює критерії оцінок і напрацьовані людством цінності і систему знань, які необхідні кожній людині для виконан­ня своїх соціальних функцій.

Другий шлях освіти людини складається стихійно в її по­всякденному житті. Він фіксується і передається через сис­тему традицій, звичаїв, щоденних необхідних дій чи в мов­них висловах. Тобто освіта може отримуватись шляхом спіл­кування і наслідування. Звичайна людина засвоює більшу частину особистого інтелектуального світогляду з досвіду і способу життя свого оточення. Його культура здається цій людині однорідним цілим. Вона має обмежене уявлення про історичну глибину культури і її різноманітність.

В цій сфері передаються і щоденні форми культури, від­творюються архетипи, накопичується життєвий досвід, повідомляється часто вельми складна система позанаукових засобів пізнання, стереотипів поведінки. Тут формуєть­ся здоровий глузд і повсякденні форми розумової діяльно­сті. Це період засвоєння чужого досвіду життя. Цей досвід засвоюється людиною, що росте, ще задовго до надбання свого власного досвіду і саме тоді, коли вона ще не здатна на критичні самостійні роздуми і свідомий вибір. Засвоє­ний як первинна інформація, цей досвід створює достат­ньо міцні системи переваг, які потім корегують весь по­дальший процес освіти особистості.

При цьому всі найдосконаліші системи освіти суттєво виправляються, оскільки людина засвоює не тільки ідеали необхідного, а й досвід щоденного життя з усіма його по­милками і хибами, а також ілюзіями, які здатні відтворюва­тись з покоління в покоління.

В процесі освіти співіснують в єдності і протиріччі раці­онально обґрунтовані контексти культури і система знань, а окрім того ще й ірраціонально-спонтанні, інтуїтивні фор­ми — утопії, ілюзії, міфи. Надія людства на те, що за допо­могою освіти розсіється морок невігластва, або щезне все таємниче, мало зрозуміле і не пояснюване доказами розу­му, не справдилася. Буття людини, як і вона сама, супереч­ливі. Вони поєднують в собі як сутнісну визначеність, так і парадоксальність. Ці крайнощі можуть співіснувати окре­мо в різних ситуаціях і ускладнювати вибір людини.

Система освіти, враховуючи все це, орієнтується на раці­ональні засоби освоєння дійсності, вчить людину раціо­нальному пізнанню всього сущого, вчить приборкувати емо­ції і інтелектуально визначати напрями вольових дій. Проте й у звичних умовах повсякденного життя людина часто живе майже рефлекторно, користуючись автоматизмом доведених до досконалості звичних дій. Ці усвідомлені і рефлекторні типи поведінки, якими людина оволодіває в різних формах в стабільному суспільстві, діють упорядковано.

А в суспільстві, що переживає кризу, ці два типи поведін­ки розходяться впритул аж до розколу. В освіті існують про­тиріччя, суперечності між індивідуальною свободою вибо­ру учнем форм і змісту освіти, з одного боку, і строгою упо­рядкованістю, системністю і дисциплінованістю процесу пі­знання.

Та система освіти, що склалась, наприклад, в Росії ще за Петра 1-го, а остаточно сформувалась в радянський період, це система світської освіти. В 1918 р. в країні відбулась фун­даментальна реформа системи освіти. Це була третя така ре­форма за всю історію Росії і перша в XX ст. Вона була орієн­тована на західні зразки і базувалась перш за все на засво­єнні наукових знань.

Правда, з самого початку існування радянська влада в Ро­сії стала проводити так звану «культурну революцію», яка не мала аналога в світі. «Культурна революція» була одним з трьох пунктів плану побудови соціалізму в країні. Метою цієї революції було ліквідувати неграмотність і виховати громадян Росії в дусі марксистської ідеології. Засобами ж були обрані початкові школи, лікнепи (організації з ліквіда­ції неграмотності), хати-читальні, гуртки в клубах тощо. В них навчали грамоті та рахунку як дітей, так і дорослих. Вважалося, що культурна революція буде продовжуватися доти, поки всі покоління радянських людей не стануть спра­вжніми марксистами.

Як і всі плани радянської влади, цей теж не був викона­ний. Правда, існувала строга державна система початкової, середньої і вищої освіти. Методика навчання в цих школах в основному відповідала вимогам і стандартам європейсь­ким, а де в чому і перевищувала їх. Росія, а потім і СРСР мали в другій половині століття одну з найбільших кількість громадян з вищою освітою. Та оскільки ця передова мето­дика ніколи не була забезпечена матеріально, то якість під­готовки спеціалістів для народного господарства країни була посередньою.

В основу системи освіти на Заході в 1-й половині XX сто­ліття були покладені фундаментальні науки. Разом з ними неявно сприймалась і ціла низка цінностей раціонального характеру. Вони мають значення тільки в рамках певного типу культур, що відносяться до західних — європейської і північноамериканської. Це культури техногенної цивіліза­ції. А культури країн Сходу мають характер традиціоналістський. Там інновації і творчість зовсім не мають прі­оритетних якостей. Вони маскуються під традицію.